Рішення

від 18.07.2008 по справі 50/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

50/1

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  50/1

18.07.08

За позовом     заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі: 1)Головного управління внутрішніх військ МВС України;

                        2) військової частини 3001

до                     товариства з обмеженою відповідальністю"Елітбудінвест"

про                    визнаннянедійсним інвестиційного договору від 10.09.2004

Суддя  Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратуриСпорий І.Г.,  ст..прокурор відділу Генеральної прокуратури                      України, посвідчення №4

Від позивачівПозивач 1 –Фесенко В.М..(довіреність №3/7-5 від 24.12.2007)Позивач 2 –Щорський М.О. (довіреність №453 від 23.06.2008)

Від відповідачаРюшина Н.П. (довіреність б/н  від 16.05.2008)

ОБСТАВИНИ  СПРАВИ:

Прокурор звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі позивачів до відповідача про визнання недійсним з моменту укладення інвестиційного договору від 10.09.2004 №2-09/105 про пайову участь у будівництві.

Заявлений позов прокурор обґрунтовує тим, шо позивачами не може бути надана як внесок у спільну власність земельна ділянка , оскільки останні не є її власниками ,  а суб”єктом права власності на цю землю є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Позивачі відповідно до вимог законодавства є тільки постійними  землекористувачами, які зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та не порушувати  земельне законодавство при укладенні угод. Прокурор зазначає, що позивачі також не є власниками нерухомого майна, яке на вказаній земельній ділянці розміщено.

Землі оборони мають використовуватись для розміщення і постійної діяльності військових частин та перебувати у державній або у певних випадках комунальній власності, але ніяким чином не у приватній.

Державний акт на право користування даною земельною ділянкою відповідно до ч.1 ст.125 Земельного кодексу України у позивача 2 є у наявності. Ця земельна ділянка, яка є предметом спірного договору, знаходиться на території військового містечка військової частини 3001 та належить до земель оборони. Чинним законодавством надання земель оборони в якості пайового внеску позивачами  у житлову забудову не передбачено.        

          Спірними договорами сторони фактично змінюють цільове призначення земельної ділянки –з земель оборони на землі житлової та громадської забудови, що суперечить вимогам ч.2 ст.20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування. Будь-якого рішення  щодо вказаної вище земельної ділянки компетентними органами  не приймалось. Наслідками порушення прядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п.б ст.21 Земельного кодексу України є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Безпідставна зміна цільового призначення зазначеної земельної ділянки також порушує ст.6 Закону України “Про Збройні Сили України”.

          Крім того, у спірному договорі Відповідач повинен отримати після закінчення будівництва житлову площу в розмірі 85%, що є порушенням п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.  

Позивач 1 підтримав заявлені прокурором позовні вимоги, оскільки щодо військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не застосовується у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, рішення про його відчуження приймає Позивач 1 за поданням Позивача 2.

Відносно відчуження будівель військового містечка  Позивач 1 ніякого рішення не приймав.

          Позивач 2 заявлений позов заступника Генерального прокурора України повністю підтримав та просить господарський суд його задовольнити. Вважає, що зазначена угода укладена з порушенням вимог чинного законодавства та є незаконною.

          Відповідач проти задоволення позову заперечив з огляду на наступне. У відповідності до п.2.2.2. договору Позивач 1 вносить пай у вигляді права користування земельною ділянкою, тобто вкладом у спільну діяльність виступає не майно, а саме право користування майном. Будь-яких обмежень чи заборон, щодо передачі права користування земельною ділянкою положення Цивільного кодексу України, як і акти цивільного законодавства –не містять. Згідно умов договору дана земельна ділянка передається тільки як фронт робіт, передача будівельного майданчику. Сторонами за договором не змінено цільове призначення земельної ділянки, є тільки домовленість , що військові формування здійснять збір дозвільної документації на розробку проекту  будівництва житла, а відповідач їх  профінансує.           

Ухвалою  господарського суду м. Києва від 21.05.2008  порушено провадження у справі  №50/1 та призначено її до розгляду на 04.06.2008.

Представники прокуратури та позивачів 04.06.2008 в судове засідання з'явилися, надали суду  пояснення по суті заявлених позовних вимог та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в дане  судове засідання не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 04.06.2008. розгляд справи був відкладений на 20.06.2008 у зв'язку з неявкою представника відповідача  та неподанням сторонами витребуваних документів.

У наступне судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, належні докази не представив, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із відрядженням директора підприємства  до 15.07.2008 .

Зазначене клопотання задоволено і ухвалою від 20.06.2008 розгляд справи був відкладений на 18.07.2008.

У вказаний день у судове засідання з'явились усі представники сторін, судом заслухані пояснення  учасників судового процесу, досліджені надані  докази та матеріали.

Прокурором заявлено клопотання щодо відновлення пропущеного  строку позовної давності, у межах якого він звернувся до суду з вимогою про захист цивільного права та інтересу держави.

Суд, вислухавши думку сторін, вважає, що дане клопотання належно  обґрунтоване та достатньо мотивоване. А тому суд визнає поважними причинами пропущення позовної давності і вважає за потрібне клопотання задовольнити і відновити прокурору пропущений строк для подання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, позивачів та відповідача, господарський суд м. Києва -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2004 між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України ( позивач 1), військовою частиною 3001 ( позивач 2)  та товариством з обмеженою відповідальністю „Елітбудінвест” (відповідач) був укладений інвестиційний договір №2-09/105 про спільну участь у будівництві об'єкту нерухомості-багатоповерхового житлового будинку на земельній ділянці площею 0,9 га  у Печерському районі м. Києва по вул. Щорса, 38, постійним землекористувачем якої  згідно Державного акту серії ЯЯ №080739, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-5/1829,  є військова частина 3001 (позивач 2).

За умовами договору кожна із сторін прийняла на себе відповідні господарські зобов'язання щодо виконання окремих функцій для досягнення спільної мети, а саме –створення об'єкту нерухомості.

Відповідно до п.1.1 - 1-3 зазначеного договору з метою реалізації будівництва житлового будинку сторони прийняли на себе наступні зобов'язання : відповідач виконує капітальне будівництво об”єкту нерухомості своїми силами за власні, позичкові або залучені кошти, здійснює окремі функції замовника будівництва, позивач 1 передає відповідачеві окремі функції замовника будівництва та виконує окремі функції замовника, а  позивач 2 передає відповідачеві земельну ділянку  під будівництво об'єкту в порядку, передбаченому договором.

Пунктами 1.3, 1.4, 2.3  спірного договору передбачено, що в результаті повного виконання умов договору позивач 1 безоплатно отримує  у власність 15% від всієї площі квартир в збудованому об”єкті нерухомості, а відповідач 85% від всієї загальної площі квартир в даному будинку та 100% нежитлових приміщень.

Відповідно до п.4.3.1. зазначеного договору позивач 2 зобов'язаний  протягом 3-х днів після оформлення всіх необхідних документів на земельну ділянку та дозволу на виконання будівельних робіт передати відповідачеві по акту для будівництва об”єкта нерухомості будівельний майданчик. Окрім цього, на виконання п. 4.1.12 спірного Договору позивач 1 зобов”язаний підготувати та передати всі документи, необхідні для оформлення права власності на житло на відповідача та третіх осіб, що могли бути залучені до фінансування будівництва житла .

Згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №080739, виданого на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-5/1829,  земельна ділянка площею 0,9 га по вул. Щорса, 38 у Печерському районі м. Києва знаходиться у постійному користуванні військової частини 3001 та повинна використовуватись для експлуатації та обслуговування будівель і споруд, які на ній розташовані.  

11.06.2008  командир військової частини 3001 ( позивач 2)  в листі до суду вказав, що земельна ділянка по вул. Щорса, 38 у м. Києві рішенням Київського міської ради  була  відведена  їм для експлуатації  та обслуговування будівель і споруд, які на ній розташовані. З приводу зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки до військової частини ніхто не звертався, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування рішення щодо зміни цільового призначення вищевказаної земельної ділянки не приймалось.

13.06.2008 Головне управління земельних ресурсів у листі зазначило, що відповідно до автоматизованої системи ПК “Кадастр” земельна ділянка на вул.Щорса?38 у Печерському районі м. Києва обліковується за військовою частиною 3001.Відповідна документація із землеустрою на погодження до управління не надходила, рішень Київська міська рада щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки не приймала.

На час укладення спірного договору та на даний час земельна ділянка за адресою: вул. Щорса, 38 у Печерському районі м. Києві, яку позивач 2 за спірним договором зобов'язався надати для будівництва , знаходиться в межах військового містечка військової частини та належить до земель оборони, що підтверджується поданими сторонами документами та поясненнями учасників судового процесу.

На час вирішення даного спору рішення про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки повноважним органом не приймалось. На підтвердження іншого учасниками судового процесу не подано суду жодного доказу.

Спір по справі виник з причин того, що прокурор вважає спірний договір укладеним з порушенням законодавства України та у зв'язку з чим порушуються інтереси держави, а відповідач проти цього заперечує.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд м. Києва вважає, що позов заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.190 Цивільного кодексу України майном, як особливим об'єктом, вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, внутрішні війська входять до системи Міністерства внутрішніх справ України  і призначені для охорони та оборони важливих державних об”єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, охорони установ виконання покарань і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьби із злочинністю.”

Згідно з ст.1 вказаного Закону  „ органи військового управління, об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації Збройних Сил України дислокуються на території держави або тимчасово за її межами відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ст.14 Закону України “Про Збройні Сили України” Збройні Сили України та інші військові формування можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ст.1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

          Відповідно до ст.4 Закону України “Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ст.125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.       

З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обов'язки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77 Цивільного кодексу України, законом України „Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до ч.1 ст.1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст.1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч.1 ст.1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники об'єднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що об'єднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Як встановлено судом відповідач не належить до підприємств державної та комунальної власності або громадських організацій інвалідів України.

10.09.2004 між позивачами та відповідачем  був укладений вищенаведений інвестиційний договір №2-09/105 про спільну участь у будівництві об”єкту нерухомості, який передбачає передачу у власність товариству більшої частини збудованих за його кошти житлових приміщень, а також всі збудовані нежитлові приміщення.

Як встановлено судом вкладом позивача 2 у спільне зведення сторонами спірного  об'єкта будівництва є право користування земельною ділянкою по вул. Щорса, 38 у м. Києві, а відповідача –грошові кошти на фінансування багатоповерхового житлового будинку.

На час укладення спірних договорів та на даний час, як достовірно встановлено судом, земельна ділянка за адресою: вул. Щорса, 38 у м. Києві, право користування якої позивач 2 за спірним договором зобов'язався надати для будівництва  житлового  будинку відведена  у користування позивачу 2 та належить до земель оборони.

Як вбачається з матеріалів справи рішення міської ради або міської державної адміністрації про надання у користування відповідачу вказаної земельної ділянки не приймалось.

За встановлених обставин, враховуючи наведені правові норми, господарський суд  м. Києва вважає, що позивач 2 не мав права домовлятись про передачу військового майна у вигляді права користування земельною ділянкою будь-яким іншим особам, в тому числі у спільне користування. Більш того, позивач 2 не мав права передавати право користування земельною ділянкою, в тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельної ділянки, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи все вищевикладене, господарський суд м. Києва вважає, що спірний договір  суперечить вищенаведеним ст.3, 6, 14 Закону України “Про Збройні Сили України”, ст.1, 4 Закону України “Про використання земель оборони”, ст.77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним, а позов заступника Генерального прокурора України задоволенню.

Окрім цього, згідно із ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

          Відповідно до п. б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як встановлено судом у спірному договорі позивач 2 зобов'язався внести у спільну діяльність вклад у вигляді передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та надана виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Отже, на думку суду, спірним договором позивачі та відповідач змінили цільове призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони, та не відводились уповноваженими органами для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з соціальною інфраструктурою.

За встановлених обставин, господарський суд м. Києва вважає, що спірний договір також суперечить ст.20 Земельного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним з цієї підстави.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України „ Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки. споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Спірний договір, у відповідності з яким відповідач здійснює фінансування всього комплексу заходів, необхідних для проектування та здійснення будівництва будинку, відноситься також до договорів інвестиційної діяльності. За таких умов позивачі та відповідач, відповідно до вимог ст. 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність”, є суб'єктами інвестиційної діяльності.

Між тим, Указом Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993 №240/93 введено в дію відповідне Положення, яким запроваджено спеціальний механізм здійснення такого будівництва.

Згідно з п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у п.1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Замовникам будівництва дозволено –Міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають  військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Отже, даною нормою Указу Президента України встановлена гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій –до 50 відсотків.

Водночас, як встановлено судом, у спірному  інвестиційному договорі позивачі та відповідач узгодили свої частки та порядок розподілу загальної площі об'єкту будівництва наступним чином: відповідачу 85% загальної площі завершеного будівництвом об'єкту та 100% нежилих приміщень; позивачу 1 лише 15% площі завершеного будівництвом об'єкту. І це при тій обставині, що вимоги сьогодення потребують від держави вжиття дійових та реальних заходів щодо забезпечення військовослужбовців житлом.

За цих обставин, господарський суд м. Києва вважає, що положення спірного договору суперечать п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.93р. №240/93, що є також підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Вказані вище висновки суду щодо невідповідності спірних договорів чинному законодавству України підтверджуються також численними судовими рішеннями, зокрема  господарського суду м. Києва у справі №8/58 від 31.07.2006 і постановою Верховного Суду України від 20.02.2007 у цій справі, господарського суду Київської області у справі №336/10-05 і постановою Верховного Суду України від 26.06.2007 у цій справі., рішенням місцевого суду та постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2007 у справі №8/22, залишеними без змін Вищим господарським  та Верховним судами України, рішеннями господарського суду м. Києва від 15.11.2005 у справі №38/422, 38/423, які є чинними та набрали законної сили, постановами Верховного суду України від 20.03.2007 і від 22.04.2008 у справі господарського суду м. Києва № 2/445-17/132, тощо.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.4, 33, 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

          1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним  інвестиційний договір від 10.09.2004 №2-09/105, укладений  між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України, військовою частиною 3001 та товариством з обмеженою відповідальністю „Елітбудінвест”.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Елітбудінвест”(01133, м. Київ, вул.. Щорса, 29;  код  ЄДРПОУ 32667795) до Державного бюджету України 85 (вісімдесят п'ять)грн. 00 коп. державного мита та 118 (сто вісімнадцять)грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Дане рішення господарського суду м. Києва набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному  або касаційному порядку.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Копії рішень розіслати сторонам і прокурору.

Суддя                                                                                              Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 19.08.2008