Рішення

від 05.06.2012 по справі 5023/1834/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2012 р. Справа № 5023/1834/12

вх. № 1834/12

Суддя господарського суду Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Трофименко С.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. 93 від 21.05.12р. відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом ПП "Прайм-М", с. Зрайки

до ТОВ "УБФ", м. Харків

про стягнення 57 080,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Прайм - М» с. Зрайки, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «УБФ» м. Харків, про стягнення заборгованості, яка складається з основного боргу в сумі 55 044,38грн., пені в сумі 1 480,60грн, 3% річних в сумі 286,57грн., збитків від інфляції в сумі 268,84грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір купівлі-продажу № 63 від 01.12.2010 р., на підставі якого позивачем на користь відповідача було поставлено товар.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, з відміткою отримання ухвали про порушення провадження у справі відповідачем, яке міститься в матеріалах справи (арк. с. 29).

Враховуючи те, що судом вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст. 22 ГПК України, оскільки в судові засідання не з`являвся, витребувані судом докази не подавав, не повідомив суд про причини своєї неявки, тому суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

01.12.2010 р., між позивачем, Приватним підприємством «Прайм - М» с.Зрайки, Київська обл. (Продавець) та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «УБФ» м. Харків (Покупець), укладено договір купівлі-продажу на умовах оплати з відстроченням платежу № 63 (далі Договір), який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Згідно даного Договору Продавець зобов'язується поставляти та передавати у власність Покупця товар протягом терміну дії Договору, а Покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах даного Договору.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов означеного Договору було поставлено товар на загальну суму 187 200,56грн., на підтвердження чого представив суду видаткові накладні № 840 від 01.11.2011 р., № 884 від 07.11.2011 р., № 934 від 14.11.2011 р., № 904 від 18.11.2011 р., № 908 від 18.11.2011 р., № 950 від 21.11.2011 р., № 960 від 28.11.2011 р., № 992 від 05.12.2011 р., № 1004 від 15.12.2011 р., № 1040 від 26.12.2011 р.

Відповідач, як вбачається з тексту позовної заяви, розрахувався частково, сума основного боргу відповідача перед позивачем на момент складання позову становить 55 044,38грн.

На підставі чого позивач, керуючись ст.ст. 611, 622 - 625 ЦК України та ст.ст. 230-232, 343 ГК України, нараховує на суму основного боргу пеню, три відсотки річних та збитки від інфляції за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Підставою заявлених позовних вимог позивач визначає договір купівлі-продажу № 63 від 01.12.2010 р.

Судом встановлено, що сторони не погодили умови про предмет Договору. Так, у розділі 1 Предмет Договору у п. 1.1. у відповідній графі пропуск, який є незаповненим, після якого у душках зазначено: «в подальшому - Товар» (арк.с. 9).

Також, відповідно до п. 2.1. Договору сторони погодили, що загальний асортимент, кількість товару, що постачається по даному Договору, визначаються у Додатках, що є невід'ємною частиною даного Договору. Після чого, на кожну партію товару виписується накладна, в якій зазначається асортимент та кількість товару, що постачається.

Позивач на вимогу суду не надав, та в матеріалах справи відсутні Додатки до Договору щодо погодження загального асортименту та кількості товару, що постачається за Договором, як і будь-які інші докази того, що сторони, при укладенні Договору, погодили його предмет.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду. А також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна буди досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України).

Умови про предмет, згідно із ч. 4 ст. 180 ГК України, повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції, а також вимоги до їх якості.

Наявна в матеріалах справи специфікація до Договору (арк.с. 12) не може бути прийнята судом до уваги в якості належного доказу на підтвердження погодження сторонами умов про предмет Договору, оскільки не містить умов щодо кількості товару.

Дослідивши представлені в обґрунтування заявлених позовних вимог докази господарським судом встановлено, що представлені позивачем видаткові накладні (арк.с. 14-23) не містять посилань на договір № 63 від 01.12.2010 р.

Також, акт звірки взаємних розрахунків станом на 27.01.2012 р., підписаний та скріплений печатками двох сторін, теж не містить посилань на договір № 63 від 01.12.2010 р. (арк.с. 24).

Надані позивачем реєстр виданих та отриманих податкових накладних за листопад, грудень 2011 року та податкові накладні на поставлений товар суд не приймає як належні та допустимі докази того, що поставка товару позивачем здійснювалась саме за договором № 63 від 01.12.2010 р. виходячи з наступного.

Податкова накладна є документом, що визначає дату виникнення права та підтверджує право платника податку на додану вартість на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість (п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1333/20071).

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України та п. 6, п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 року за № 1333/20071 (далі Порядок заповнення податкової накладної) податкова накладна виписується продавцем, як платником податку на додану вартість, у двох примірниках (оригінал і копія).

Відповідно до п. 16 Порядку заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Таким чином, податкова накладна є документом, який по-перше, складається позивачем в односторонньому порядку, а по-друге, засвідчує лише право платника податку на додану вартість на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Тобто, цей документ не може бути визнаний судом належним доказом того, що постачання товару було здійснено саме за договором купівлі-продажу № 63 від 01.12.2010р.

При цьому суд звертає увагу на те, що не ставиться під сумнів сам факт здійснення позивачем господарських операцій по поставці товару. Однак, для надання правильної правової оцінки спору, необхідно встановити на підставі чого було здійснено поставку товару позивачем на користь відповідача.

Враховуючи викладене, у господарського суду відсутні підстави вважати, що поставка товару згідно означених видаткових накладних відбулася в межах договору купівлі-продажу № 63 від 01.12.2010 р.

Таким чином, правовідносини, що склалися між сторонами з приводу поставки товару носять позадоговірний характер. Відповідно, момент виникнення права вимоги щодо виконання боржником грошового обов'язку слід обчислювати виходячи з положень ст. 530 ЦК України, оскільки представлені накладні не визначають умов оплати Покупцем вартості поставленого товару.

Доказів звернення до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України щодо оплати вартості поставленого товару на підставі видаткових накладних № 840 від 01.11.2011 р., № 884 від 07.11.2011 р., № 934 від 14.11.2011 р., № 904 від 18.11.2011 р., № 908 від 18.11.2011 р., № 950 від 21.11.2011 р., № 960 від 28.11.2011 р., № 992 від 05.12.2011 р., № 1004 від 15.12.2011 р., № 1040 від 26.12.2011 р. позивачем суду не представлено.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем у розумінні ст.ст. 33-34 ГПК України не доведено з допомогою належних та допустимих доказів виникнення у відповідача грошового обов'язку з приводу оплати вартості поставленого товару, тобто не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Згідно ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора на стягнення з боржника пені, процентів річних від простроченої суми та збитків від інфляції настає лише у разі порушення боржником грошового зобов'язання за договором.

Позивачем не доведено суду факту прострочення виконання відповідачем грошового обов'язку, а отже факту порушення відповідачем зобов'язань.

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що у позивача були відсутні правові підстави для звернення до суду з позовом.

Окрім того, позивач у позовній заяві просить суд з метою забезпечення позову в межах стягуваної суми, накласти арешт на грошові кошти відповідача.

Відповідно до ст.66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, суд дійшов до висновку, що клопотання щодо накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах стягуваної суми є необґрунтованим, тому задоволенню не підлягає.

В порушення вимог підпункту 3 пункту 2 частини 4 Закону України "Про судовий збір", позивачем, при подачі позовної заяви, в якій він просить суд забезпечити позов, не було надано до суду доказів сплати судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.12р. "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" господарський суд повинен розглядати заяву про забезпечення позову за відсутності таких доказів, а розподіл сум судового збору здійснити між сторонами за правилами статті 49 ГПК України у залежності від результатів розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення позову

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст.49 ГПК України. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та заяви про забезпечення позову покладається на позивача.

Керуючись статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні клопотання позивача щодо забезпечення позову відмовити.

В позові відмовити повністю.

Судовий збір покласти на позивача.

Стягнути з Приватного підприємства "Прайм-М", код ЄДРПОУ 34161267 (09354 с.Зрайки Володарського району Київської області, р/р 2600707707001 у від. КРД ПАТ "Банк "Київська Русь" м.Київ, МФО 319092) на користь держбюджету України, одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код одержувача 37999654, код бюджетної класифікації 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 1609,50 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову .

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.06.12р.

Суддя Лавренюк Т.А.