Постанова

від 20.01.2012 по справі 2а-5717/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 січня 2012 року Справа № 2а-5717/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до за участю: Державної податкової інспекції у Богуславському районі Київської області 1) фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 2) Приватного підприємства «Укр Азов Дон» прокуратури Київської області, простягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Богуславському районі Київської області звернулась до суду з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі -відповідач-1) та Приватного підприємства «Укр Азов Дон»(далі -відповідач-2) про стягнення до Державного бюджету України коштів, отриманих за нікчемним правочином: з відповідача-1 - у сумі 463374 грн. 51 коп., відповідача-2 - у сумі 463374 грн. 51 коп.(з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20 січня 2012 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні перевірки дотримання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового законодавства контролюючим органом виявлено, що протягом 2004 -2005 років між ним та Приватним підприємством «Укр Азов Дон»було здійснено господарські операції, за якими відповідач-1 придбав у відповідача-2 сільськогосподарську продукцію та сплатив постачальнику грошові кошти у розмірі 463374 грн. 51 коп., у тому числі ПДВ -92674 грн. 90 коп.

На думку позивача, відповідач-1 не ставив за мету отримання продукції, оскільки товари відповідачем-2 фактично не надавались, а відтак вказані правочини були спрямовані виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням (наданням) податкової преференції, зокрема, з метою збільшення податкового кредиту фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з податку на додану вартість.

Позивач вважає, що такі угоди є нікчемними, оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, у зв`язку з чим просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.

У судове засідання, призначене на 20 січня 2012 року, представники осіб, які беруть участь у справі, не з`явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи. Матеріали справи містять заяву представника Державної податкової інспекції у Богуславському районі Київської області про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачі заперечень проти позову суду не надали, у судове засідання повторно не з'явились, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи конверти, направлені на адреси відповідачів, які повернулись до суду із відмітками підприємства зв'язку «за закінченням терміну зберігання»(а.с. 64, 79, 85, 89).

Відповідно до положень частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи.

Згідно з приписами частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи особи, які беруть у ній участь, повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з`явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 09700, АДРЕСА_1) зареєстрований Богуславською районною державною адміністрацією Київської області як фізична особа -підприємець 22.01.2001, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 7 (копія свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності -фізичної особи (т. 1 а.с. 8) та спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (т. 2 а.с. 53-54).

Відповідач-1 перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Богуславському районі Київської області та є платником податку на додану вартість, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія корінця свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 67017066 серії НВ № 497927 (т. 1 а.с. 10).

Приватне підприємство «Укр Азов Дон»(ідентифікаційний код 31615751, місцезнаходження: 83045, м. Донецьк, пр. Ленінський, 13/16) зареєстроване Виконавчим комітетом Ленінської районної в м. Донецьку ради 08.08.2001 як юридична особа та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Донецька.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у листах Виконавчого комітету Ленінської районної в м. Донецьку ради від 24.02.2006 № 01/20-298 (т. 1 а.с. 60), 20.12.2011 № 01/16-3156 (т. 2 а.с. 93) та листі Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька від 09.03.2006 № 4363/7/2902 (т. 1 а.с. 61).

Судом встановлено, що у грудні 2005 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Богуславському районі Київської області, на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 № 509-ХII, проведено перевірку дотримання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового законодавства за період з 01.07.2004 по 30.09.2005, за результатами якої складено акт від 20.12.2005 № 90/17-2507004151.

Під час перевірки посадовими особами позивача встановлено, що у період з жовтня 2004 року по серпень 2005 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебував у господарських взаємовідносинах з Приватним підприємством «Укр Азов Дон».

Так, згідно з даними видаткових накладних від 04.10.2004 № 62, 09.11.2004 № 88, 02.12.2004 № 109, 01.01.2005 № 18, 10.02.2005 № 28, 20.02.2005 № 34, 22.07.2005 № 309, 02.08.2005 № 312, 02.08.2005 № 313, 09.08.2005 № 321, 16.08.2005 № 332 та 29.08.2005 № 343, у вказаний вище період Приватним підприємством «Укр Азов Дон»поставлено його контрагенту товар -сільськогосподарську продукцію (пшеницю, соняшник, кукурудзу, ячмінь, овес, сою, жмих).

На підтвердження суми податку на додану вартість, що була сплачена фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 у складі ціни товару, Приватним підприємством «Укр Азов Дон»виписано податкові накладні від 04.10.2004 № 62 на загальну суму 155987 грн. 54 коп., у тому числі ПДВ -25997 грн. 92 коп., 09.11.2004 № 88 на загальну суму 81504 грн. 94 коп., у тому числі ПДВ -13584 грн. 16 коп., 02.12.2004 № 109 на загальну суму 56110 грн. 33 коп., у тому числі ПДВ -9351 грн. 72 коп., 01.01.2005 № 18 на загальну суму 79386 грн. 16 коп., у тому числі ПДВ -13231 грн. 03 коп., 10.02.2005 № 28 на загальну суму 33093 грн. 12 коп., у тому числі ПДВ -5515 грн. 52 коп., 20.02.2005 № 34 на загальну суму 1535 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ -255 грн. 83 коп., 22.07.2005 № 309 на загальну суму 24104 грн. 92 коп., у тому числі ПДВ -4016 грн. 99 коп., 02.08.2005 № 312 на загальну суму 22330 грн. 50 коп., у тому числі ПДВ -3721 грн. 75 коп., 02.08.2005 № 313 на загальну суму 6828 грн. 12 коп., у тому числі ПДВ -1138 грн. 02 коп., 09.08.2005 № 321 на загальну суму 85076 грн. 30 коп., у тому числі ПДВ -14179 грн. 38 коп., 16.08.2005 № 332 на загальну суму 7669 грн. 86 коп., у тому числі ПДВ -1278 грн. 31 коп. та 29.08.2005 № 343 на загальну суму 2425 грн. 61 коп., у тому числі ПДВ -404 грн. 27 коп.

Оплата за придбану сільськогосподарську продукцію здійснена фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 на користь його контрагента у період з 06.10.2004 по 29.08.2005 у повному обсязі, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії квитанцій до прибуткових касових ордерів.

За рахунок податку на додану вартість, сплаченого у складі ціни за товар, відповідачем-1 сформовано податковий кредит.

Податковим органом, з метою документального підтвердження господарських відносин фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 з його контрагентом, у тому числі для з`ясування реальності та повноти господарських операцій з поставки сільськогосподарської продукції, направлено на адресу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька, на податковому обліку якої перебуває Приватне підприємство «Укр Азов Дон», відповідний запит.

За інформацією, отриманою позивачем від Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька, установчі документи Приватного підприємства «Укр Азов Дон»рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 22.07.2002 визнано недійсними з моменту їх державної реєстрації, а свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість -з моменту видачі.

На виконання вимог вказаного вище судового рішення та враховуючи неподання Приватним підприємством «Укр Азов Дон»до податкового органу податкової звітності з моменту його державної реєстрації, актом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька від 25.09.2003 № 456 анульовано реєстрацію Приватного підприємства «Укр Азов Дон»як платника податку на додану вартість.

Зважаючи на отримані відомості, діяльність Приватного підприємства «Укр Азов Дон»протягом 2004 -2005 років ставиться податковим органом під сумнів, оскільки має усі ознаки фіктивної, а відтак взаємодія Приватного підприємства «Укр Азов Дон»з його контрагентами, у тому числі фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Позивач також звертає увагу на те, що під час проведення перевірки податковому органу не надано документів, які підтверджують рух товару від продавця - Приватного підприємства «Укр Азов Дон»покупцю - фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1. Крім того, жодних документів, які свідчать про прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей за вказаними вище правочинами фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 також надано не було.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про те, що правочини між відповідачами фактично не укладались, поставка матеріальних цінностей не відбувалась, господарська операція з купівлі товару, відображена у податковому обліку фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, не спричинила реального настання правових наслідків, суперечить моральним засадам суспільства та має ознаки нікчемного правочину.

Відтак, виявивши при проведенні перевірки порушення вимог закону, позивач у червні 2006 року звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме - стягнення з Приватного підприємства «Укр Азов Дон»та фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними угодами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини перша та друга статті 205 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням приписів статті 228 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направлений на незаконне заволодіння державним майном водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Перелік правочинів, які є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направленого на незаконне заволодіння державним майном має бути доведений умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Крім того, при вирішенні даної справи необхідно враховувати умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, зокрема, наявність об'єкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається з приписів частини першої статті 208 Господарського кодексу України, санкції за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статей 3, 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, є достовірними.

Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.

Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними та/або суперечливими.

Так, одержання податкової вигоди є необґрунтованим у випадку, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.

Таким чином, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок, тобто, є нікчемним.

При цьому, наслідки нікчемності правочину можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли такий правочин фактично був укладений, тобто існувала погоджена дія двох або більше сторін у господарському зобов`язанні.

Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі -Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 зазначеного Положення передбачено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (пункт 2.4 Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.6 Положення № 88, фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов'язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм (пункт 2.7 Положення № 88).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку -юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Як вже зазначалося судом вище, свідоцтво про реєстрацію Приватного підприємства «Укр Азов Дон»платником податку на додану вартість анульовано податковим органом 25.09.2003.

Таким чином, у період проведення Приватним підприємством «Укр Азов Дон»господарських операцій з поставки фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 сільськогосподарської продукції, а саме: з жовтня 2004 року по серпень 2005 року, відповідач-2 втратив право на складання податкових накладних.

Зазначені обставини позбавляють правового значення виданих Приватним підприємством «Укр Азов Дон»податкових накладних від 04.10.2004 № 62, 09.11.2004 № 88, 02.12.2004 № 109, 01.01.2005 № 18, 10.02.2005 № 28, 20.02.2005 № 34, 22.07.2005 № 309, 02.08.2005 № 312, 02.08.2005 № 313, 09.08.2005 № 321, 16.08.2005 № 332 та 29.08.2005 № 343 та унеможливлюють підтвердження реальності та повноти виконання відповідачами господарської операції з купівлі -продажу сільськогосподарської продукції.

Слід зазначити, що у разі переміщення товару транспортними засобами товарно - транспорта накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичим документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Суд звертає увагу на те, що термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України (пункт 6.6 Положення № 88).

Так, згідно з приписами Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41, термін зберігання первинних документів і додатків до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських та податкових записів (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.), становить 3 роки (за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для бюджетних установ та організацій, а також для госпрозрахункових підприємств і організацій, які знаходяться у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, - ревізії. У разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ - зберігаються до ухвалення остаточного рішення).

У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду (пункт 6.10 Положення № 88).

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний термін.

На момент прийняття судом рішення у даній справі відповідачами не надано суду будь - яких фактичних даних стосовно складання ними первинних документів, які свідчать про відпуск, прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Жодних доказів звернення до правоохоронних органів та органів державної податкової служби з повідомленням про втрату або знищення первинних документів, які фіксують факт виконання правочинів з поставки товару, його подальшого зберігання, обробки та реалізації, сторонами правочину також не надано.

Як вже зазначалось судом вище, підтвердженням здійснення господарських операцій є первинні документи, які свідчать про створення цивільно-правових наслідків правочину.

Враховуючи, що жодних первинних документів, які підтверджують рух товару від продавця - Приватного підприємства «Укр Азов Дон»до покупця - фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, у тому числі актів прийому -передачі товару, товарно -транспортних накладних із відмітками про отримання матеріальних цінностей, документів складського обліку (руху) товару, термін зберігання яких в силу вимог чинного законодавства України не сплинув, сторонами правочину не надано, висновок податкового органу стосовно безтоварності (фіктивності) вказаних господарських операцій суд вважає обґрунтованим.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, враховуючи, що вказані вище правочини укладені відповідачем-1 та відповідачем-2 без наміру створення цивільно-правових наслідків, а лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на податковий кредит, суд дійшов висновку, що правочини, укладені між Приватним підприємством «Укр Азов Дон»та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1, є нікчемними, оскільки суперечать інтересам держави і суспільства та порушують публічний порядок.

Вирішуючи питання про застосування адміністративно - господарських санкцій, а саме: стягнення до Державного бюджету України коштів, отриманих за нікчемними угодами, суд враховує наступне.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Як вже зазначалося судом вище, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 в рахунок вартості товару (сільськогосподарської продукції) сплачено Приватному підприємству «Укр Азов Дон»грошові кошти, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів та не заперечується податковим органом.

Разом з тим, як встановлено судом у ході судового розгляду справи, відображена у податковому обліку фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 господарська операція з купівлі товару не спричинила реального настання правових наслідків, оскільки поставка Приватним підприємством «Укр Азов Дон»матеріальних цінностей фактично не відбувалась.

Це означає, що предмет або його вартість, які відповідно до статті 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в дохід держави, відсутні.

За таких обставин, вимогу позивача про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 отриманих за нікчемними угодами коштів суд вважає необґрунтованою та такою, що суперечить приписам статті 208 Господарського кодексу України.

При вирішенні позовних вимог позивача про стягнення з Приватного підприємства «Укр Азов Дон»коштів, отриманих за нікчемним правочином, суд враховує передбачені статтею 250 Господарського кодексу України умови, необхідні для застосування наслідків нікчемного правочину.

Так, адміністративно-господарські санкції в силу положень статті 250 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як вже зазначалося судом вище, правочини з купівлі -продажу сільськогосподарської продукції, які визнано судом нікчемними, вчинено відповідачами у період з 04.10.2004 по 29.08.2005.

Граничні строки, які відповідно до статті 250 Господарського кодексу України дозволяють ставити питання про застосування адміністративно-господарських санкцій, сплинули через один рік з дня вчинення правочинів.

Зважаючи на те, що з позовними вимогами про стягнення з Приватного підприємства «Укр Азов Дон»коштів, отриманих за нікчемними правочинами, позивач звернувся до суду лише 15.06.2006, суд вважає, що за будь -яких обставин визначені статтею 250 Господарського кодексу України строки для застосування до відповідача-2 адміністративно -господарських санкцій за порушення ним правил здійснення господарської діяльності у період з 04.10.2004 по 14.06.2005, сплинули.

Суд звертає увагу позивача на те, що штрафні (фінансово-правові) санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням статті 41 Конституції України та статті 208 Господарського кодексу України є конфіскаційними та можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання лише за рішенням суду, а відтак, приписи частини другої статті 250 Господарського кодексу України на дані правовідносини не поширюються.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку що вимога податкового органу про стягнення з Приватного підприємства «Укр Азов Дон» коштів, отриманих за нікчемними угодами, підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині порушення відповідачем-2 правил здійснення господарської діяльності у період з 15.06.2005 по 29.08.2005.

Зважаючи на те, що у вказаний вище період відповідачами вчинено нікчемний правочин на суму 148435 грн. 31 коп. (за видатковими та податковими накладними від 22.07.2005 № 309 на загальну суму 24104 грн. 92 коп., у тому числі ПДВ -4016 грн. 99 коп., 02.08.2005 № 312 на загальну суму 22330 грн. 50 коп., у тому числі ПДВ -3721 грн. 75 коп., 02.08.2005 № 313 на загальну суму 6828 грн. 12 коп., у тому числі ПДВ -1138 грн. 02 коп., 09.08.2005 № 321 на загальну суму 85076 грн. 30 коп., у тому числі ПДВ -14179 грн. 38 коп., 16.08.2005 № 332 на загальну суму 7669 грн. 86 коп., у тому числі ПДВ -1278 грн. 31 коп., 29.08.2005 № 343 на загальну суму 2425 грн. 61 коп., у тому числі ПДВ -404 грн. 27 коп.), враховуючи, що в силу приписів статті 208 Господарського кодексу України у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного, суд дійшов висновку, що сума грошових коштів, що підлягає стягненню з Приватного підприємства «Укр Азов Дон»на користь Державного бюджету України, становить 296870 грн. 62 коп.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Доказів понесення будь-яких судових витрат представниками сторін суду надано не було, вимог про їх відшкодування не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Укр Азов Дон»на користь Державного бюджету України кошти, отримані за нікчемним правочином, у сумі 296870 (двісті дев`яносто шість тисяч вісімсот сімдесят) грн. 62 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.В. Харченко