Постанова

від 27.04.2012 по справі 2а-5994/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 квітня 2012 року 2а-5994/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,

за участю представників сторін:

від позивача -Пшенишна В.В.,

від відповідача -Шевчук С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Гермес»

до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємств «Гермес»(далі -позивач) з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі -відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.09.2011 № 0000542301 та від 01.09.2011 № 0000532301.

В основу спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом покладено дані акта перевірки про заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 39176,00 грн. та заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 31341,00 грн. На думку податкового органу укладені між позивачем та його контрагентами -ТОВ «Директорія»та ТОВ «Елітсервіс-2008»правочини, є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про нікчемність угод укладених між позивачем та ТОВ «Директорія», ТОВ «Елітсервіс-2008» є безпідставними, оскільки, як стверджує позивач, господарські правовідносини мали реальний характер, підприємством отримано товар та сплачено за нього кошти, при цьому, виконання правочину підтверджується наявними у підприємства первинними бухгалтерськими документами.

Під час судового розгляду справи представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «Гермес»є юридичною особою, що зареєстрована 27.04.2009 Виконавчим комітетом Фастівської міської ради Київської області. Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, виробництво радіаторів та котлів центрального опалення, виробництво парових котлів, виробництво печей та пічних пальників, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без преваги продовольчого асортименту.

У серпні 2011 року посадовими особами Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено виїзну позапланову перевірку Приватного підприємства «Гермес»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Директорія»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елітсервіс-2008». За результатами перевірки податковим органом складено акт від 19.08.2011 № 296/47/2301-30765101 «Про результати виїзної позапланової перевірки Приватного підприємства «Гермес»код ЄДРПОУ 30765101 з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Директорія», код ЄДРПОУ 36259314 за період з 01.01.2008 по 31.12.2010 року»(далі -Акт від 19.08.2011).

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Директорія»було відвантажено ПП «Гермес»наступні товарно-матеріальні цінності, а саме: корпус котла КСТ-100 згідно видаткової накладної від 04.01.2010 № 401/6 на загальну суму 27804,00 грн. в тому числі ПДВ 4634, 00 грн., систему автоматизовану згідно видаткової накладної від 11.03.2010 № 11035 на загальну суму 52600,00 грн. в тому числі ПДВ -8767,00 грн., корпус пальника ГС-Б-2,8 згідно видаткової накладної від 04.03.2010 № 403/4 на загальну суму 47640,00 грн. в тому числі ПДВ -7 940,00 грн. Однак, подальшою перевіркою встановлено, що всі фінансово-господарські документи виписані позивачу від імені керівника ТОВ «Директорія»- Карпенко С.П.

Також перевіркою проведеною податковим органом встановлено, що ТОВ «Елітсервіс-2008» відвантажено позивачу корпус пальника ГГСБ-1,4 згідно видаткової накладної від 11.09.2009 № 16 на загальну суму 30000,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 5000,00 грн., котел опалювальний КСТ-100 згідно видаткової накладної від 08.09.2009 № 11 на загальну суму 30000, 00 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 5000,00 грн. Подальшою перевіркою встановлено, що всі фінансово-господарські документи виписані позивачу від імені керівника ТОВ «Елітсервіс-2008»- Евіміною Н.П.

За результатами перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.п. 7.3.1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 31 341,00 грн., в тому числі за вересень 2009 року на суму 10000,00 грн., за січень 2010 року на суму 4634,00 грн., за березень 2010 року на суму 16707,00 грн., порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 39176,00 грн., в тому числі за 3 квартал 2009 року в розмірі 12500,00 грн., за 1 квартал 2010 року в розмірі 26676,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.09.2011 № 0000542301, яким збільшено позивачу податок на додану вартість на суму 39176,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 01.09.2011 № 0000532301, яким збільшено позивачу податок на прибуток приватних підприємств на суму 48 970,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх у адміністративному порядку. Рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача -без задоволення. Не погоджуючись з рішенням Державної податкової адміністрації в Київській області, позивач оскаржив його до Державної податкової служби України. Рішенням Державної податкової служби України від 23.11.2011 № 6062/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення прийняті Фастівською ОДПІ Київської області та рішення Державної податкової адміністрації в Київській області -залишено без змін, а скарга позивача -без задоволення. Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Позивачем не було подано суду підтвердження укладання договорів між позивачем та контрагентами - ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія». Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що договори з зазначеними контрагентами були укладені шляхом підписання 8 вересня 2009 року видаткової накладної №11 та 11 вересня 2009 року видаткової накладної №16 з ТОВ «Елітсервіс-2008», а з ТОВ «Дерикторія», відповідно, видаткових накладних №401/6 від 4 січня 2010 року, №403/4 від 4 березня 2010 року та №11035 від 11 березня 2010 року.

Разом з тим, представник позивача, незважаючи на попередження про необхідність подати оригінали документів для огляду до суду, не надав суду оригінали видаткових накладних ТОВ «Дерикторія»№401/16 від 4 січня 2010 року, №403/4 від 4 березня 2010 року та №11035 від 11 березня 2010 року. Оскільки суд не досліджував оригінали даних документів, то суд не приймає до уваги дані документи як докази по справі.

Таким чином, суд встановив відсутність документів, які б могли підтвердити передачу товару від ТОВ «Дерикторія»до позивача. Інших (не документальних) доказів отримання товару позивачем від ТОВ «Дерикторія»до суду подано не було.

Так само не підтверджені представником позивача оригіналами в суді наступні документи: податкові накладні позивача №37 від 7.09.2009, №35 від 20.08.2009, №38 від 08.09.2009, №1 від 19.01.2010, №1 від 3.03.2010, №1 від 23.03.2010; (видаткові) накладні ТОВ «Дерикторія»№401/6 від 4 січня 2010 року, №403/4 від 4 березня 2010 року, №11035 від 11 березня 2010 року; податкові накладні ТОВ «Дерикторія»№6 від 4.01.2010, №4034 від 4.03.2010; № 11035 від 11.03.2010; виписка по банківському рахунку позивача (дата останнього руху 26.02.2010), довіреність №10 від 23 березня 2010 року; податкові накладні позивача №2 від 4.03.2010, №3 від 19.03.2010, №4 від 10.03.2010. Оскільки суд не досліджував оригінали даних документів, то суд також не приймає до уваги дані документи як докази по справі.

Позивач на підтвердження використання товару, придбаного у ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»подав до суду

- накладну №59 від 9 вересня 2009 року, видану позивачем для відділу освіти м. Ананьїв;

- довіреність №269447 від 7 вересня 2009 року;

- накладну №27 від 13 вересня 2009 року, видану позивачем для ДП МОУ МОЗКО;

- довіреність №55 від 7 вересня 2009 року;

- накладну №1 від 19 січня 2010 року, видану позивачем для ПП «Фірма СПІКА»;

- довіреність №017 від 19 січня 2010 року;

- накладну №2 від 23 березня 2010 року, видану позивачем для ТОВ «ТВІГ ОІЛ»;

- довіреність №020077 від 23 березня 2010 року;

- накладну №3 від 23 березня 2010 року, видану позивачем для ТОВ «ФОРТІС ГРУП»;

- довіреність №112 від 23 березня 2010 року.

Однак, зі змісту зазначених документів неможливо встановити з достовірністю чи обладнання, яке в них зазначене було набуто позивачем внаслідок угод останнього з ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія».

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки зазначені вище документи (накладні та довіреності) не підтверджують та не заперечують безпосередньо обставини викладені в позовній заяві, то вони не є доказами в розумінні статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, суд звертає увагу, що у позивача відсутні товаротранспортні накладні чи інші документи (як видані ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія», так видані і позивачем), які б опосередковували рух транспорту від ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»відповідно до складів позивача з товаром. Також, за поясненнями представника позивача, - у позивача відсутні документи чи їх копії, за якими позивач чи його представники встановлювали належність осіб, які передавали товар від ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»відповідно до позивача. Відсутність будь-яких підтверджень руху товару від продавців до покупця свідчить на думку суду про відсутність такого руху та, відповідно, підтверджує, що ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»не здійснювали передачі товару позивачу.

Суд також, не бере до уваги висновки слідчих органів в межах досудового розслідування в кримінальних справах №№ 69-110 та 69-126, якими скористався відповідач при проведенні перевірки позивача, що відображено в Акті від 19.08.2011. Такі висновки, по-перше, не є первинними документами щодо обставин справи, а, по-друге, якщо вони не підтримані судовим рішенням (вироком) у відповідній кримінальній справі, - не встановлюють обов'язкові для врахування адміністративним судом юридичні факти.

Надаючи правову оцінку відносинам між сторонами, з приводу яких виник публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Норма ч.1 статті 181 Господарського кодексу України передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Аналізуючи норми Господарського кодексу України і зокрема, використовуючи, як аналогію щодо досліджуваних правовідносин статтю 344 цього кодексу, суд приходить до висновку, що видаткова накладна є комерційним документом, який видається на опосередкування передачі товару, зокрема, від продавця до покупця. Комерційні документи, в свою чергу -це документи, які дають вартісну, якісну та кількісну характеристику товару. Ці документи оформляє на своєму бланку продавець, а покупець на підставі їх здійснює оплату. Таким чином, видаткова накладна є документом, який може видаватись в порядку виконання господарських зобов'язань, але не є безпосередньо правочином по встановленню господарського зобов'язання. Позивач підміняє дії по виконанню зобов'язання на дії по укладенню такого зобов'язанню (договору).

Окрім того, видаткові накладні, оформлені ТОВ «Елітсервіс-2008»не містять відомостей щодо того, хто саме підписав ці накладні, який зміст господарського зобов'язання (договору), який строк виконання зобов'язання і які реквізити та точне найменування сторін. Таким чином, зі змісту накладних не слідує достатніх умов, які б давали суду можливість встановити волевиявлення сторін на укладення певного виду договору. Відповідно -видаткові накладні не можуть вважатись письмовою формою в розумінні статті 208 Цивільного кодексу України.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку про те, що позивач взагалі не укладав з ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»ніяких господарських договорів.

Аналізуючи вищезазначені обставини, суд також приходить до наступного висновку: позивачем в судовому засіданні не було доведено здійснення поставки товару від ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія», тому такі операції, на думку суду, є безтоварними - такими, що не були вчинені реально сторонами. Зважаючи на це, фінансово-господарські документи за такими операціями (видаткові на податкові накладні) були складені не на посвідчення певних реалізованих господарських дій, тому відомості, відображені в таких фінансово-господарських документах не відповідають дійсності.

При цьому, суд вирішуючи питання правомірності винесення відповідачем повідомлення-рішення №0000542301 про застосування штрафних санкцій за порушення умов сплати ПДВ, - застосовує наступні норми законодавства.

Відповідно до п. 7.3 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку, або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 7.2.3 Закону № 168/97, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

З пояснень представника позивача та виходячи з дати, зазначеної безпосередньо на податкових накладних, податкові зобов'язання мали виникнути з дати відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Оскільки, такого факту відвантаження в судовому засіданні позивач не довів, то суд вважає їх такими, що не мали місця бути, наслідки податкових зобов'язань щодо податку на додану вартість для позивача не виникли, а тому - він не набув права на формування податкового кредиту. Суд також зауважує, що доказів зарахування коштів від позивача на рахунки відповідно ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»порядку виконання договірних відносин позивач до суду також не подав. Таким чином, у суду відсутні підстави для висновку як про наявність товару та його передачі від ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»до позивача, так -і про здійснення позивачем оплати за такий товар.

Також, вирішуючи питання правомірності винесення відповідачем повідомлення-рішення №0000532301 про застосування штрафних санкцій за порушення умов сплати податку на прибуток, - застосовує наступні норми законодавства.

Відповідно до п.п. 5.1 та 5.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі -Закон №334/94), який діяв на час складення видаткових та податкових та накладні від ТОВ «Елітсервіс-2008»і ТОВ «Дерикторія»(2009-2010 роки), до валових витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) відноситься сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Застосовуване законодавство передбачає необхідну умову віднесення витрат підприємства до валових -здійснення таких витрат на реальне придбання товарів (робіт, послуг), для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. В судовому засіданні позивачем не було доведено факту придбання товару, який би використовувався у власній господарській діяльності, рівно як не доведено і факту самих витрат, які позивач відобразив у податковій звітності як валові витрати. Відповідно, позивач не мав права на відображення таких витрат у своїй звітності як «валових витрат», та, відповідно не мав законних підстав на зменшення суми податку на прибуток на суму таких витрат.

Відповідно до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України,

при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Слідуючи зазначеній нормі процесуального Закону суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне рішення Верховного Суду України.

У постанові від 21 січня 2011 року у справі №21-37а10 Верховний Суд України зазначив, що Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що податкові накладні, виписані та підписані особою, яку неможливо ідентифікувати, не можуть слугувати документом, що підтверджує право позивача на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість. Також, в цьому ж рішенні було зазначено, що: «Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону № 168/97 дає Верховному Суду України підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції… Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, стверджуючи про відсутність товарно-транспортних накладних як обов'язкових первинних документів бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність надання транспортних послуг (згідно з пунктом 1.3 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, затвердженої наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 7 серпня 1996 року № 228/253, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 серпня 1996 року за № 483/1508 для первинного обліку обсягів перевезених вантажів і транспортної роботи автомобільного транспорту необхідними є: подорожній лист вантажного автомобіля та товарно-транспортна накладна), фактично ставили під сумнів реальність надання таких послуг, виходячи не тільки із якогось окремого недоліку податкової накладної, а й з інших доказів в їх сукупності… Касаційний суд не звернув на зазначене належної уваги, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановив нове - про часткове задоволення позову… Таким чином, на думку Верховного Суду України, має місце неоднакове і неправильне застосування зазначених норм матеріального права, оскільки неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту при наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.».

З вищезазначеного слідує, що Верховний Суд України при перегляді судових рішень за винятковими обставинами щодо застосування положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97, що підлягає застосуванню і для вирішення даної судової справи, суд прийшов до висновку, що встановлення в судовому засіданні безтоварності господарської операції є достатньою підставою для відмови платнику у формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками такої господарської операції.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Слідуючи зазначеній нормі суд звертає увагу на наступні висновки Європейського суду з прав людини, які мають значення для вирішення даної справи.

В рішенні від 9 січня 2007 року Європейський суд з прав людини в справі «Інтерсплав проти України»за заявою №803/02 надаючи правову оцінку обставинам справи, зазначив, що «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань».

Пізніше, в рішенні від 22 січня 2009 року Європейський суд з прав людини в справі «Булвіс проти Болгарії» зазначив, що «згідно своєї прецедентної практики, при встановленні необхідності втручання, включаючи втручання для забезпечення сплати податків, необхідно дотримання «справедливого балансу»між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту основних прав людини…. в цій справі суспільні інтереси полягали у підтриманні фінансової стабільності системи обкладення податком на додану вартість… Основними елементами підтримання такої стабільності слід вважати повне і своєчасне виконання всіма особами, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, обов'язків по наданню звітності по податку на додану вартість і сплати такого податку, і, в кінцевому результаті, відвернення будь-яких видів зловживань зазначеною системою заснованих на обмані.

Таким чином, з висновків Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ щодо можливого обмеження права особи на формування податкового кредиту слідує, що звітність платників податку на додану вартість, і, зокрема, і при формуванні податкового кредиту слід розуміти не формально. Така звітність повинна засвідчувати реальні дії господарюючих суб'єктів внаслідок яких виникає право на формування податкового кредиту чи відшкодування податку на додану вартість.

Враховуючи вищезазначене, та, зокрема, те, що судом було встановлено безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Елітсервіс», ТОВ «Дерикторія», а також не підтвердження позивачем належними доказами факту та обставин перерахування коштів на рахунки зазначених контрагентів, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат. Таким чином, судові витрати стягненню з позивача на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.

Постанова виготовлена у повному обсязі - 28 квітня 2012 р.