Постанова

від 25.11.2008 по справі 43/878-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

43/878-б

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 листопада 2008 р.                                                                                    № 43/878-б  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:суддів:Панової І.Ю.,Заріцької А.О.,Продаєвич Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

 на постанову,  ухвалута постановугосподарського суду м. Києва від 27.12.2006господарського суду м. Києва від 22.02.2007Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2008

у справі№43/878-б

за заявою

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Карат Медіавіжн Україна", м. КиївТовариства з обмеженою відповідальністю "ВЄКО ІНТЕРПЛЮС", м. Київ

 провизнання банкрутом

за участю представників сторін:

від скаржника:              

від кредитора:     від боржника:     Мишковець О.В. за дов. від 06.08.2008 №2369/9/10-07не з'явилися не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Карат Медіавіжн Україна" (надалі –ТОВ "Карат Медіавіжн Україна"), поданою у порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарським судом м. Києва ухвалою від 20.12.2006 порушено справу про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЄКО ІНТЕРПЛЮС" (надалі –ТОВ "ВЄКО ІНТЕРПЛЮС") як відсутнього боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

Постановою господарського суду м. Києва від 27.12.2006 (суддя: Пасько М.В.) ТОВ "ВЄКО ІНТЕРПЛЮС" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного

Доповідач: Продаєвич Л.В.

керуючого Ульянчука Ю.А., зобов'язано ліквідатора письмово повідомити про визнання боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів, надати до суду звіт та ліквідаційний баланс, підприємницьку діяльність банкрута завершено.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.02.2007 (суддя:              Пасько М.В.) затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс                ТОВ "ВЄКО ІНТЕРПЛЮС", ліквідовано юридичну особу та припинено провадження у справі про банкрутство.

За апеляційною скаргою Державної податкової інспекції (надалі – ДПІ) у Голосіївському районі м. Києва вказана ухвала була переглянута в апеляційному порядку та постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2008, виправленою ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.09.2008, (судді: Дзюбко П.О. – головуючий, Дикунська С.Я., Сотніков С.В.) залишена без змін.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду від 22.02.2007 та постановою апеляційного господарського суду від 04.09.2008, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою про їх скасування та припинення провадження у справі, посилаючись на недотримання судом вимог статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" щодо підтвердження доказів відсутності боржника за місцезнаходженням даними Єдиного державного реєстру, недоведеність  встановленого судом факту відсутності боржника.

Скаржник вважає, що оскаржувані судові акти не відповідають вимогам закону щодо повного відображення обставин, що мають значення для справи, висновки судів не є вичерпними та не підтверджуються достовірними доказами.

У засіданні суду касаційної інстанції представником скаржника поданні уточнення до касаційної скарги, згідно з якими останній просить скасувати також постанову господарського суду м. Києва від 27.12.2006, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого господарського суду України від 11.11.2008, надіслана сторонам у справі –12.11.2008), проте, сторони не скористалися правом, наданим їм статтею 22 Господарського процесуального кодексу України щодо участі у засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника ДПІ, обговоривши доводи касаційної скарги, з урахуванням уточнень до неї, дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.  

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з положеннями частини 1 статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

За правилами вказаної статті підстави для подання кредитором заяви про порушення справи по банкрутство відсутнього боржника виникають у випадку наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, або у їх сукупності.

Отже, законодавцем передбачено особливу процедуру встановлення всіх відомих ліквідатору кредиторів за статтею 52 вказаного Закону, яка є спеціальною по відношенню до загальних процедур банкрутства. До таких потенційних кредиторів належать органи податкової служби, фонди соціального страхування і їх повідомлення ліквідатором здійснюється шляхом надіслання письмових повідомлень таким кредиторам, а всі інші кредитори можуть бути встановлені за наслідками здійснення публікації в офіційних друкованих органах про визнання боржника банкрутом.

Підставою порушення справи про банкрутство, як зазначено в заяві, була несплата ТОВ "ВЄКО ІНТЕРПЛЮС" заборгованості ТОВ "Карат Медіавіжн Україна" та незнаходження керівних органів боржника за своїм місцезнаходженням, що, на думку заявника, доводить відсутність підприємницької діяльності товариства. На підтвердження зазначеного кредитором надано до суду акти про відсутність юридичної особи від 23.19.2006 та від 07.11.2006 року.

Господарський суд при прийнятті постанови від 27.12.2006 про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури врахував зазначені в заяві обставини та зробив висновок, що заявлені вимоги документально підтверджені.

При розгляді справи за правилами статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування у даній справі є визначення місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України та положень абзацу 6 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців" місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які  відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають  від її імені.

Згідно з частиною 1 статті 16 цього Закону Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (надалі –Єдиний державний реєстр) створюється з  метою  забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 17 цього Закону відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Частиною 5 даної статті передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться також відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

За приписами частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Названий Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (стаття 19 Закону).

Господарським судом не враховані приписи вказаного Закону щодо відомостей Єдиного державного реєстру; у порушення статей 32, 34, 38, 43 Господарського процесуального кодексу України місцевим господарським судом зроблено передчасний висновок про відсутність боржника за його юридичною адресою.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, судова колегія касаційної інстанції зазначає, що кредитор, звертаючись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", додає до заяви відповідну довідку з Єдиного державного реєстру про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням.

Указане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 06.11.2007 у справі № 43/427.

Стосовно ухвали господарського суду Донецької області від 22.02.2007 колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Отже, законодавцем передбачено перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із звітом ліквідатора та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2007 до суду першої інстанції подано звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс, які ухвалою суду від 22.02.2007 були затверджені.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу не містить аналізу звіту ліквідатора; не дає оцінки наявності (відсутності) необхідних додатків до звіту ліквідатора, зокрема, реєстру (переліку) вимог кредиторів, який є обов'язковим додатком, згідно з частиною 1 статті 32 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", даних інвентаризації майна боржника; не встановлює переліку кредиторів, чиї вимоги виявились незадоволеними за наслідками проведеної ліквідаційної процедури.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження у справі є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій ліквідатором по виявленню активів та пасивів боржника, зокрема, встановлення судом обставин неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів, встановлення неможливості задоволення визначених за звітом ліквідатора вимог кредиторів та необхідності у зв'язку з цим ліквідації боржника, обґрунтування оплати послуг арбітражного керуючого, якщо до звіту ліквідатора додається звіт про його витрати та оплату послуг), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, як-то зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 "Про судове рішення".

Усі вищезазначені допущені порушення чинного законодавства є підставами для скасування прийнятих місцевим господарським судом судових актів.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 04.09.2008, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, врахував те, що факт відсутності керівних органів за місцезнаходженням боржника підтверджується актом від 23.10.2006, а факт відсутності фінансово-господарської діяльності боржника підтверджується інформацією з банківської установи про закриття рахунків підприємства, та зробив висновок, що за умови відсутності здійснення боржником фінансово-господарської діяльності судом першої інстанції правильно застосовані приписи статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Проте, такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить фактичним обставинам справи, вищезазначеним нормам матеріального права та приписам процесуального законодавства.

Так, відповідно до частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Факт нездійснення боржником підприємницької діяльності є самостійною правовою підставою для порушення справи про банкрутство такого боржника за спрощеною процедурою, встановленою статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та має бути доведеним ініціюючим кредитором на підставі сукупності доказів, якими можуть бути податкові декларації та інші фактичні дані, які безспірно доводять припинення боржником господарської діяльності.

Указане не було заявлено ініціюючим кредитором у справі та не було предметом дослідження судом першої інстанції.

Вищий господарський суд України зазначає, що право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення мають учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом.

Згідно з частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а         прокурор  - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва не є стороною у справі              №43/878-б та не є іншим учасником у справі про банкрутство, оскільки відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" учасниками провадження у справі про банкрутство визнано таких осіб: сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

А відтак, у  Київського апеляційного господарського суду не було підстав для прийняття апеляційної скарги ДПІ у Голосіївському районі                м. Києва на ухвалу господарського суду м. Києва від 22.02.2007 року.

З урахуванням наведеного, постанову та ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду не можна вважати законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим останні підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, при якому суду слід врахувати приписи статей 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців", частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України та зробити висновок про можливість здійснення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва –задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 27.12.2006, ухвалу господарського суду м. Києва від 22.02.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2008 у справі №43/878-б –скасувати.

Справу передати на розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий:                                                                                   І.Панова

Судді:                                                                                         А. Заріцька

                                                                                                             Л. Продаєвич