Постанова

від 12.06.2012 по справі 5021/3004/2011

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2012 р. Справа № 5021/3004/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Шутенко І.А.

при секретарі Міракові Г.А.

за участю представників сторін:

позивача - Цимбал Б.П., Рязанов О.В.

відповідача - Литвиненко В.О.

третьої особи (ГУДКУ у Сумській області) - не з'явився

третьої особи (Сумська міська рада) - Харченко О.О.

третьої особи (ГУЕ Сумської облдержадміністрації) - не з'явився

прокурора - Василець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління освіти та науки Сумської міської ради (вх. № 1343С/2-5) та апеляційну скаргу Прокуратури Сумської області (вх. № 1399С/2-5) від 17.04.12р. на рішення господарського суду Сумської області від 19.03.12 р. по справі № 5021/3004/2011

за позовом ТОВ "СКД", м. Суми

до Управління освіти і науки Сумської міської ради

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1.Головне управління Державного казначейства у Сумській області, м. Суми,

2.Сумська міська рада, м. Суми,

3.Головне управління економіки Сумської обласної державної адміністрації, м. Суми,

за участю Прокурора Сумської області

про стягнення 1236996, 71 грн. та визнання недійсним додаткових угод, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач -ТОВ "СКД", м. Суми звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача -Управління освіти та науки Сумської міської ради 1236996 грн. 71 коп. заборгованості, в тому числі 1034165 грн. 92 коп. заборгованості за отримані продукти харчування за договорами № № 153, 154, 155, 156, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 169 від 25.02.2009 р., 143160 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 59669 грн. 95 коп.; визнати недійсними додаткові угоди № 1 до вищезазначених договорів про закупівлю продуктів харчування, укладених 25.02.2009 р. між позивачем та відповідачем.

В процесі розгляду справи судом до її участі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено 1. Головне управління Державного казначейства у Сумській області, м. Суми, 2. Сумську міську раду, м. Суми, 3. Головне управління економіки Сумської обласної державної адміністрації, м. Суми.

Крім того, заяву про вступ в справу подала Прокуратура Сумської області.

Рішенням господарського суду Сумської області (колегія суддів: головуючий суддя Котельницька Л.В., судді Резніченко О.Ю., Заєць С.В.) від 19.03.2012 р. по справі № 5021/3004/2011 позов задоволено частково. Визнано недійсними додаткові угоди №1 до Договорів на закупівлю продуктів харчування №№ 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25.02.2009 року, укладених між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКД". Стягнуто з Управління освіти і науки Сумської міської ради (м. Суми, вул.Харківська,35, код 02147894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СКД" (м. Суми, вул.Червонозоряна,46, код 14012171) 848265,49 грн. заборгованості та 17507,08 грн. судового збору. Відмовлено в стягненні інфляційних збитків в розмірі 169843 грн. 29 коп. та 3% річних в розмірі 73007 грн. 34 коп. В іншій частині позовні вимоги залишено без розгляду.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Також з апеляційною скарги на рішення господарського суду звернувся Прокурор Сумської області який, з посиланням на порушення господарським судом при його винесенні норм матеріального та процесуального права, просить суд зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог заявники апеляційних скарг зокрема вказують на те, що господарський суд безпідставно дійшов висновку стосовно недійсності додаткових угод № 1 до договорів на закупівлю продуктів харчування № № 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25.02.2009 р., оскільки вони повністю відповідають вимогам п. 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р. № 921, вимогам ст. 181 ГК України, ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Крім того, відповідач також зазначає, що суд безпідставно задовольнив позов про стягнення з відповідача на користь позивача недоотриманої суми коштів, оскільки законом, зокрема ст. 20 ГК України, не передбачено такого способу захисту порушених прав.

Також відповідач вказує, що він повністю розрахувався з позивачем за продукцію отриману за вищевказаними договорами з урахуванням ціни товару визначеної додатковими угодами № 1 до цих договорів, і зазначене свідчить про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості.

В судовому засіданні представники відповідача та прокуратури, підтримали позицію, викладену в апеляційних скаргах, просять їх задовольнити.

В письмових поясненнях по справі № 5021/3004/2011 позивач вказує на те, що господарський суд безпідставно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на його користь 169843,29 грн. інфляційних та 73007,34 грн. річних.

На думку позивача, право на стягнення зазначених сум він має на підставі ст. ст. 526, 625 ЦК України, ст.ст. 224-225 ГК України, оскільки відповідач своїми діями щодо укладання додаткових угод № 1 завдав позивачу збитків, які, як наслідок, і повинен йому відшкодувати.

Також позивач зазначає, що суд без жодних правових підстав відмовив в задоволенні позову в частині стягнення 378649,23 грн., оскільки наявність заборгованості у відповідній частині підтверджується наданими позивачем документами та матеріалами.

З посиланням на зазначені обставини відповідач зазначає, що апеляційний господарський суд при перегляді оскаржуваного рішення суду першої інстанції повинен врахувати ці обставини, та скасувати дане рішення в частині відмови в позові про стягнення 169843,29 грн. інфляційних та 73007,34 грн. річних, та в частині залишення без розгляду позову про стягнення 378649,23 грн. боргу, та прийняти нове рішення яким позов в даній частині задовольнити.

Крім того, в запереченнях на апеляційні скарги позивач наполягає на правомірності задоволення господарським судом позову в частині визнання недійсними додаткових угод та стягнення 848265,49 грн. заборгованості, в зв'язку з чим, просить суд апеляційної інстанції рішення в даній частині залишити без змін, а також скасувати рішення в частині відмови в позові про стягнення 169843,29 грн. інфляційних та 73007,34 грн. річних, та в частині залишення без розгляду позову про стягнення 378649,23 грн. боргу, та прийняти нове рішення яким позов в даній частині задовольнити.

В обґрунтування своїх доводів позивач вказує на невідповідність додаткових угод № 1 до договорів на закупівлю продуктів харчування № № 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25.02.2009 р. вимогам п. 84 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 р.

Посилання заявників апеляційних скарг на наказ Міністерства Економіки від 30.01.2009 р. № 62 «Про затвердження Порядку зміни істотних умов договору про закупівлю»позивач вважає безпідставними, оскільки даного наказу на момент укладання спірних додаткових угод ще не існувало.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позицію, викладену в письмових поясненнях та в запереченнях на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи - Сумської міської ради також підтримав позицію, викладену в апеляційних скаргах відповідача та прокурора, просить їх задовольнити.

Треті особи - Головне управління Державного казначейства у Сумській області та Головне управління економіки Сумської обласної державної адміністрації відзивів на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання своїх представників не направили.

Оскільки неявка останніх не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за відсутності їх представників.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 25.02.2009 року між позивачем та відповідачем на підставі акцептів тендерних пропозицій від 17.02.2009 року були укладені договори № № 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 про закупівлю продуктів харчування (надалі Договори).

Одночасно з підписанням вищезазначених договорів сторонами були підписані додаткові угоди №1 до зазначених Договорів на закупівлю продуктів харчування.

Відповідно до п. 1.2. наведених Договорів постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити вартість продуктів харчування (товар), згідно зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору (додатки № 1 до Договорів).

Пунктом 2.2. зазначених Договорів визначена ціна (сума) кожного договору.

Пунктом 2.6. Договорів визначено, що ціна на товар в договорі встановлена у відповідності з тендерною пропозицією учасника переможця, тобто позивача (постачальника за договором). Істотні умови договору не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору, що затверджується уповноваженим органом.

Відповідно до п. 2.7 Договорів про закупівлю постачальник зобов'язаний надати документальне підтвердження настанню об'єктивних підстав для підвищення ціни на товар. Постачальник не може збільшувати ціну за одиницю продукції протягом строку, встановленого тендерною формою «Пропозицією»у відповідності до вимог діючого законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи 25.02.2009 року, в день підписання Договорів про закупівлю (з додатками № 1 до них) між позивачем та відповідачем були підписані додаткові угоди № 1 до Договорів про закупівлю № 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169, якими були змінені їх умови в частині ціни на товар, встановленої у відповідності з акцептованою тендерною пропозицією учасника-переможця (позивача), в сторону зменшення.

Пунктом 5 додаткових угод № 1 від 25.02.2009 року до Договорів про закупівлю від 25.02.2009 року визначено, що ці додаткові угоди вступають в силу з моменту їх підписання сторонами, є невід'ємними частинами основних договорів та діють протягом строку дії основних договорів, тобто додаткові угоди № 1 від 25.02.2009 року до Договорів про закупівлю від 25.02.2009 року є невід'ємними складовими частинами договорів про закупівлі.

Пунктом 84 Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921, якою на момент підписання договорів від 25.02.2009 року та додаткових угод до них регулювались відносини закупівлі, передбачалося, що договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника-переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору, що затверджується уповноваженим органом.

Оскільки сторонами при підписанні додаткових угод № 1 до Договорів про закупівлю № 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169, всупереч вимогам п. 84 Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921 було змінено ціну товару в біг зменшення, зазначені обставини стали підставною для звернення позивача до суду з позовом по даній справі в якому він, зокрема, вимагав визнати даній додаткові угоди недійсними в зв'язку з їх невідповідністю вимогам Закону.

Крім того, позивач також просив суд стягнути з відповідача 1236996 грн. 71 коп. заборгованості, в тому числі 1034165 грн. 92 коп. заборгованості за отримані продукти харчування за договорами № № 153, 154, 155, 156, 157, 158, 159, 160, 161, 162, 169 від 25.02.2009 р., 143160 грн. 84 коп. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 59669 грн. 95 коп.

Дані вимоги позивача обґрунтовані з посиланням на те, що внаслідок укладання додаткових угод № 1 та зміни ціни на товар відповідно до них позивач недоотримав грошові кошти за ці товари, які були передані відповідачу у відповідності до умов договорів.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення мотивував його наступним:

Задовольняючи позов в частині визнання спірних додаткових угод недійсними суд виходив з того, що при їх укладанні сторони порушили вимоги 84 Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 848265,49 грн. боргу суд виходив з того, що заборгованість у вказаному розмірі підтверджується матеріалами справи, і вона обчислена виходячи з різниці між цінами, встановленими визнаними недійсними додатковими угодами до Договорів, та цінами, встановленими дійсними положеннями Договорів.

Залишаючи позов в частині стягнення 378649,23 грн. заборгованості без розгляду суд мотивував відповідні висновки тим, що позивач не виконав вимог суду про подання відповідного розрахунку на підтвердження заборгованості у вказаній сумі.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних та річних суд зокрема зазначив про неправомірність їх нарахування.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 3 статті 183 Господарського кодексу України укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством.

Порядок укладання угод про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти передбачено Положенням «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921.

Таким чином, є правомірними висновки господарського суду про те, що укладення договорів №№ 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25 лютого 2009 разом з додатковими угодами мало відбуватися з урахуванням особливостей, визначених Положенням «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921.

Як вже було зазначено вище, пунктом 84 Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2008 року № 921, якою на момент підписання договорів від 25.02.2009 року та додаткових угод до них регулювались відносини закупівлі, передбачалося, що договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника-переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору, крім випадків, визначених порядком зміни умов договору, що затверджується уповноваженим органом.

Таким чином, вищевказані особливості чинного на момент укладання договорів № № 154, 155, 156,157,160,162,169 від 25 лютого 2009 законодавства не дозволяли можливості зміни істотних умов договору, зокрема ціни договору після його підписання, як в сторону збільшення так і зменшення.

Посилання заявників апеляційних скарг на Наказ Міністерства економіки України від 30.01.2009 року № 62 "Про затвердження Порядку зміни істотних умов договору про закупівлю" (п.п.8 п.8), яким передбачалась можливість зміни ціни в бік зменшення, є безпідставними, оскільки даний наказ набрав чинності лише 21.03.2009 року, після підписання додаткових угод.

Згідно з ч. 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідно до органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині визнання недійсними додаткових угод № 1 до Договорів на закупівлю продуктів харчування №№ 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25 лютого 2009 року, укладених між Управлінням освіти і науки Сумської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКД».

Посилання відповідача та прокурора в апеляційних скаргах на відповідність зазначених вище додаткових угод вимогам зазначених положень Закону свого підтвердження не знайшли. Зокрема, не спростованими заявниками апеляційних скарг є незаконність зміни ціни товару після підписання договорів, вчинені до моменту набрання чинності Наказу Міністерства економіки України від 30.01.2009 року № 62 "Про затвердження Порядку зміни істотних умов договору про закупівлю".

Також правомірними є висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення 848265 грн. 49 коп. заборгованості за товар обчисленої виходячи з різниці між цінами, встановленими визнаними недійсними додатковими угодами до Договорів, та цінами, встановленими дійсними положеннями Договорів.

Пунктом 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, актом звірки, який міститься в матеріалах справи (ІІ том справи, а.с.27-28), складеного між сторонами, встановили кількість фактично відвантаженого та фактично отриманого відповідачем товару по Договорам.

Кількість поставленого та відвантаженого товару не заперечувалась сторонами не заперечувалася як під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, і вона, крім того, підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до уточненого розрахунку основної заборгованості, поданого позивачем 27.02.2012 р. (ІІІ том, а. с .4-8), останній підтвердив відсутність заборгованості за Договорами про закупівлю, до яких не було укладено додаткових угод, і наявність заборгованості в розмірі 1226914,72 грн. за Договорами, до яких було укладено додаткові угоди про зменшення ціни (№ №154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25 лютого 2009 року).

Аналіз вказаного розрахунку, здійснений окремо по кожному договору, суперечить поясненням позивача від 19.03.2012 р., в яких зазначено, що відповідач повністю розрахувався за поставлені продукти харчування по ціні додаткових угод (тобто по зменшеній ціні) і заборгованість відсутня.

Уточнений розрахунок показує наявність заборгованості за поставлені продукти харчування за цінами додаткових угод.

Як свідчать матеріали справи, в зв'язку з наявністю суперечностей між поясненнями позивача та поданим розрахунком основної заборгованості, господарський суд ухвалою від 29.02.2012 р. зобов'язав позивача уточнити розрахунок основної суми боргу за Договорами про закупівлю (до яких було укладено додаткові угоди про зменшення ціни) з урахуванням цін додаткових угод та надати до суду відповідні уточнення.

Проте, позивач не виконав вимог суду, зазначивши, що вважає неможливим проведення розрахунку основної суми боргу з урахуванням цін додаткових угод та не обґрунтував належними та допустимими доказами позовну вимогу в частині стягнення боргу в повному розмірі 1226914 грн. 72 коп.

Враховуючи факт визнання судом недійсними додаткових угод № 1 до договорів на закупівлю продуктів харчування № № 154, 155, 156, 157, 160, 162, 169 від 25 лютого 2009 року та факт відсутності заборгованості відповідача за поставлені продукти харчування за цінами додаткових угод на момент розгляду справи по суті (за поясненнями сторін), господарський суд правомірно дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. ст.11, 509 Цивільного кодексу України підлягає сума, яка дорівнює різниці між цінами основних Договорів та додаткових угод до них, помноженої на кількість фактично отриманих відповідачем продуктів харчування.

Як свідчать матеріали справи, суд самостійно здійснив розрахунок суми заборгованості з урахуванням різниці між цінами, встановленими визнаними вище недійсними додатковими угодами до Договорів, та цінами, встановленими дійсними положеннями Договорів.

Перевіривши даний розрахунок суд апеляційної інстанції погоджується з висновками господарського суду про те, що за договором № 154 заборгованість, враховуючи різницю в цінах, склала 29616 грн. 84 коп., за Договором № 155 заборгованість склала 453702 грн. 10 коп., за Договором № 156 заборгованість склала 39349 грн. 63 коп., за Договором № 157 заборгованість склала 160205 грн. 48 коп., за Договором № 160 заборгованість склала 35492 грн. 60 коп., за Договором № 162 заборгованість склала 89483 грн. 84 коп., за Договором № 169 заборгованість склала 40415,00 грн., а всього заборгованість складає 848265 грн. 49 коп.

За таких обставин, висновки господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 848265 грн. 49 коп. боргу є законними та обґрунтованими, а відповідне рішення суду в даній частині також підлягає залишенню без змін.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що ст. 20 ГК України, не передбачено такого способу захисту порушених прав як стягнення недоотриманої суми коштів колегія суддів вважає такими, що побудовані на вільному тлумаченні відповідачем згаданої статті Закону, тоді як в даному випадку вимоги позивача про стягнення недоотриманої суми коштів фактично є вимогою про стягнення суми боргу (присудження до виконання обов'язку в натурі) який виник у відповідача в зв'язку з невиконанням зобов'язань зі сплати вартості отриманих товарів за спірними договорами.

Також є правомірними висновки господарського суду про залишення позовних вимог в частині стягнення 378649 грн. 23 коп. заборгованості без розгляду.

Згідно з п. 5 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, господарський суд залишає позов без розгляду.

Як вже було зазначено вище, вимоги суду першої інстанції про подання відповідного розрахунку на підтвердження заборгованості в іншій сумі позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості, яка складає 378649 грн. 23 коп., позивачем не виконана Зазначене є достатньою підставою для залишення позову в даній частині без розгляду.

Доводи позивача про те, що факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 378649 грн. 23 коп. підтверджується наданими ним документами спростовуються вищевикладеним.

До того ж, відповідні висновки господарського суду позивачем у встановленому Законом порядку не оспорені.

Також правомірними є висновки господарського суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 169843 грн. 29 коп. інфляційних витрат та 73007 грн. 34 коп. 3% річних.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Тобто, підставою для застосування ст. 625 Цивільного кодексу України є встановлення факту прострочення сплати боргу боржником.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 5 вищезазначеної статті визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати із рішення суду.

Господарський суд правомірно зазначив, що обов'язок відповідача сплатити суму заборгованості у вигляді різниці між цінами основних договорів та додаткових угод до них, визначено даним судовим рішенням, у зв'язку із визнанням недійсними додаткових угод. Тому і обов'язок по сплаті цієї заборгованості (з урахуванням того факту, що заборгованість відповідача перед позивачем за цінами визначеними додатковими угодами відсутня) виникає у відповідача тільки після набрання рішенням законної сили.

Колегія суддів вважає безпідставними та такими, що побудовані на вільному тлумаченні окремих положень Закону посилання позивача в письмових поясненнях на те, що підставою для стягнення інфляційних та річних є факт укладання спірних додаткових угод з ініціативи відповідача, тобто вчинення останнім правопорушення яке призвело до понесення позивачем збитків у вигляді інфляційних та річних.

Наявність заборгованості за основним зобов'язанням з урахуванням індексу інфляції - це один з видів збитків, які виникли у кредитора за час прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

Сплата відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - це встановлена Законом санкція за порушення грошового зобов'язання.

Необхідною передумовою їх нарахування є факт прострочення боржником грошового зобов'язання. За наявності додаткових угод № 1 до спірних договорів (які доречи є двосторонніми, тобто такими, що у встановленому порядку були схвалені при їх підписанні також і позивачем) у відповідача було наявне зобов'язання зі сплати отриманого товару саме за додатковими угодами. З моменту винесення рішення про визнання додаткових угод недійсними, у відповідача виник обов'язок з сплати заборгованості за цінами, встановленими в договорах.

Таким чином на момент звернення позивача до суду з позовом по даній справі був відсутній факт прострочення боржника по сплаті грошових коштів за поставлений товар за цінами основних Договорів. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 625 Цивільного кодексу України, що правомірно було визначено господарським судом підставою для відмови в позові в частині стягнення інфляційних та річних.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи учасників процесу та прокурора про незаконність рішення позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, викладених у позові та скаргах, а також вільним тлумаченням останніми окремих положень Закону.

Як свідчать матеріали справи, відповідач при поданні скарги заявив клопотання про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги по справі № 5021/3004/2011, оскільки в кошторисі управління Освіти і науки відсутні статті видатків на сплату судових витрат, тобто кошти на сплату судового збору при поданні апеляційних скарг не передбачені, і відповідно у відповідача відсутні.

Проте, зазначені обставин, відповідно до Закону України «Про судовий збір» не є підставами для зменшення або звільнення осіб від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

За таких обставин, є підстави для відмови в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги, та стягнення недоплаченої відповідачем суми судового збору в дохід державного бюджету України.

При визначенні розміру судового збору який підлягає стягненню з відповідача за подання апеляційної скарги суд виходить з наступного:

Оскільки, оскаржуваним відповідачем рішенням вирішено одночасно спір немайнового (визнання додаткових угод не дійсними) та майнового (стягнення 848265,49 грн.) характерів сплата судового збору за подання апеляційної скарги повинна відбуватися з урахуванням зазначених обставин.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено наступні розміри ставок судового збору:

За подання до господарського суду позову майнового характеру підлягає оплаті судовий збір в розмірі 2 відсотки ціни позову.

За подання до господарського суду позову немайнового характеру підлягає оплаті судовий збір в розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

За подання апеляційної скарги на рішення господарського суду підлягає оплаті судовий збір в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Арифметичний підрахунок судового збору за подання апеляційної скарги на оскаржуване рішення в частині задоволення позову свідчить про те, що він повинен становити 9019,15 грн.

Оскільки відповідач вже сплатив за подання апеляційної скарги судовий збір в розмірі 547 грн. (квитанція № 000056 від 03.04.12 р.), з останнього до державного бюджету підлягають стягненню 8472,15 грн.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявників скарг, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління освіти та науки Сумської міської ради залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Прокуратури Сумської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 19.03.12 р. по справі № 5021/3004/2011 залишити без змін.

Клопотання Управління освіти і науки Сумської міської ради про зменшення розміру судового збору за подання апеляційної скарги по справі № 5021/3004/2011 відхилити.

Стягнути з Управління освіти і науки Сумської міської ради (м. Суми, вул. Харківська, 35; код ЄДРПОУ 02147894) на користь державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31216206782003) судовий збір у сумі 8472,15 грн.

Наказ доручити видати господарському суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 12.06.2012 р.

Головуючий суддя Здоровко Л.М.

судді Плахов О.В.

Шутенко І.А.