Постанова

від 31.05.2012 по справі 3840/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

31 травня 2012 р. № 2-а- 3840/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Гусарова В.В., відповідач - Горбатенко Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "ЛВВ" до Основ'янської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ЛВВ»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.03.2012 року № 0000372330 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 195 474 грн. 25 коп. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий органі дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про неправомірне включення підприємством до складу податкового кредиту суму ПДВ отриману по взаємовідносинам із контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Консалтинг Плюс»(далі -ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»). Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вище зазначеними контрагентами, то він має встановлене законом право на отримання суми бюджетного відшкодування.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача. Так, за результатами перевірки було встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс». Разом з тим, відповідно до інформації отриманої від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, а саме Актів від 13.09.2011 року №11/23-02-09, від 07.10.2011 року №60/23-03-05/37093546, від 21.10.2011 року №114/23-03-05/37093546, від 13.12.2011 року №250/23-03-05/37093546 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків -ТОВ «Агро-Синергетика»за період червень-жовтень 2011 року та висновку ВПМ ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс». Враховуючи наведене, оскільки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова була встановлена неможливість підтвердження реального вчинення господарських операцій ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»за період червень-жовтень 2011 року, то відповідач дійшов висновку, що всі договору укладені даним суб'єктом господарювання із продавцями та покупцями, у т.ч. ПП «ЛВВ»не створюють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними. Відповідач вказує, що оскільки законодавством визначено, що платником податку є саме та особа, яка зобов'язана здійснити утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, то до складу податкового кредиту можуть бути включені лише ті суми податку, які не лише сплачені покупцем у ціні товару (робіт, послуг), а й сплачені постачальниками безпосередньо до бюджету, а як передумова -включені ним до складу податкових зобов'язань.

Таким чином, оскільки відсутні докази сплати до бюджету контрагентами позивача сум ПДВ, то по даним операціям не виник об'єкт оподаткування, а отже у позивача не було достатніх підстав для врахування у складі податкового кредиту сум ПДВ лише за фактом отримання від недобросовісних контрагентів податкових накладних, а отже -і права на відшкодування податку з бюджету.

У судовому засіданні 31.05.2012 року представники сторін підтримали свої правові позиції.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з такого.

Як було встановлено під час розгляду справи, співробітниками Основ'янської МДПІ у період з 15.02.2012 року по 21.02.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП «ЛВВ»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків - ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з червень, липень, серпень, вересень, жовтень 2011 року, за результатами якої було складено Акт №561/233/21172337 від 24.02.2012 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог: ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, п. 2 ст.215, ст.203, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), в саме не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»на суму сформованого податкового кредиту за червень 2011 року на суму 27917 грн., за липень 2011 року на суму 23157 грн., за серпень 2011 року на суму 10707 грн., за вересень 2011 року на суму 14516 грн., за жовтень 2011 року на суму 85665 грн.; п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі -ПК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 161 962 грн., в т.ч. за червень 2011 року на суму 27917 грн., за липень 2011 року на суму 23157 грн., за серпень 2011 року на суму 10707 грн., за вересень 2011 року на суму 14516 грн., за жовтень 2011 року на суму 85665 грн.

На підставі вищезазначеного акту Основ'янською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.03.2012 року №0000372330 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 195 474 грн. 25 коп.., в т.ч. за основним платежем 161 962 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовими) санкціями -33512 грн. 25 коп.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені із контрагентом -ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Перевіряючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

При складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

З 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений ПК України.

Так, згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2011 року між ПП «ЛВВ» (Замовник) та ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»(Виконавець) укладено договір №01ЛВ11, відповідно до умов якого Замовник доручає, в Виконавець приймає на себе зобов'язання поставити комплектуючи вироби, матеріали та обладнання в кількості відповідно до Специфікації. (т. 1 а.с. 69)

На виконання Договору між сторонами були укладені Специфікації:№ 10 від 09.06.2011 року, №11 від 15.06.2011 року, №12 від 20.06.2011 року, 13 від 22.06.2011 року, №14 від 07.07.2011 року, №15 від 12.07.2011 року, №16 від 22.07.2011 року, №17 від 08.08.2011 року, №18 від 09.09.2011 року, №19 від 16.09.2011 року, № 20 від 30.09.2011 року, №21від 07.10.2011 року, №22 від 10.10.2011 року, №23 від 14.10.2011 року, №24 від 21.10.2011 року, 25 від 25.10.2011 року (т.1 а.с. 70-87).

Факт отримання придбаних товарів підтверджується наявними в матеріалах справи накладними: 258 від 24.06.2011 року, № 259 від 24.04.2011 року, № 270 від 01.07.2011 року, №271 від 01.07.2011 року, № 284 від 15.07.2011 року, №292 від 18.07.2011 року, №327 від 03.08.2011 року, №344 від 22.08.2011 року, №501 від 19.09.2011 року, №520 від 23.09.2011 року, №597 від 12.10.2011 року, №620 від 14.10.2011 року, №625 від 17.10.2011 року, 658 від 21.10.2011 року, 694 від 27.10.2011 року, №700 від 28.10.2011 року (т. 1 а.с. 125-141)

Шляхом безготівкового розрахунку, позивач здійснив оплату за придбаний товар на підставі платіжних доручень (т. 1 а.с. 142-158)

Транспортування товару здійснювалось на підставі укладеного між ПП «ЛВВ»(Замовник) та ОСОБА_3 (Перевізник) Договору на транспортно-експедиційне обслуговування № 1 від 03.01.2011 року та підтверджується Актами виконаних робіт до вище зазначеного договору, товарно-транспортними накладними, видатковими ордерами.

Отриманий товар було оприбутковано на складі підприємства, про що свідчить оборотно-сальдова відомість за період з 01.06.2011 року по 31.10.2011 року (т.2 а.с.212- 250, т. 3. а.с. 1-2).

Суд також зазначає, що наявність у позивача складських приміщень підтверджується наявним в матеріалах справи Договором оренди №2357-Н від 28.02.2006 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду держаного майна України по Харківській області та ПП «ЛВВ», Додатковою угодою, розрахунком, актом приймання-передачі орендованого майна, актами приймання-здачі виконаних робіт та платіжними дорученнями про сплату орендної плати (т. 2 а.с.4-38).

В послідуючому придбаний товар було використано на виготовлення продукції для ПАТ «Завод Єлокс»на підставу укладеного 05.01.2009 року Договору поставки №0501-2009. (т. 2 а.с. 49-51)

Факт отримання та оплати ПАТ «Завод Єлокс» продукції підтверджується додатками до Договору поставки №0501-2009 від 05.01.2009 року, видатковими накладними, виписками по рахунках у банку, довіреностями на отримання ТМЦ (т. 2 а.с.52-64).

Доказів того, що отриманий від контрагента -ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ПП «ЛВВ» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс»були виписані позивачу податкові накладні. На час виконання умов договору та видачі податкових накладних підприємство було зареєстроване платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обв"язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Посилання контролюючого органу, як на правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень на неможливість встановити факт сплати податку контрагентами, в тому числі і по ланцюгу до виробника, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до ПК України.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом -ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочин укладений між позивачем та контрагентом -ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» не має на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та ТОВ «Бізнес Консалтинг Плюс» угоди недійсною, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "ЛВВ" до Основ'янської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова від 05.03.2012 року № 0000372330.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "ЛВВ" (61001, м. Харків, пл. Повстання, 7/8, код ЄДРПОУ 21172337) судовий збір в сумі 1954 (одна тисяча девятсот пятдесят чотири) грн. 74 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 05.06.2012 року.

Суддя Горшкова О.О.