Постанова

від 12.06.2012 по справі 3254/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 червня 2012 р. № 2-а- 3254/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.

за участю секретаря судового засідання Зеленькова О.В.

представників : позивача -Шевцової Ю.В., відповідача -Тарана М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландшафт ЛТД" до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання їх протиправними,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ландшафт ЛТД", з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова в якому просив суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 12.03.2012 року № 0001252330 про збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток ТОВ "Ландшафт ЛТД" в сумі 734790,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 183697,50 грн.; податкове повідомлення-рішення від 12.03.2012 року № 0001262330 про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ "Ландшафт ЛТД" в сумі 135229,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 33977,25 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 року допущено заміну відповідача в порядку правонаступництва з Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова на Західну міжрайонну Державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу про вчинення ним порушень є помилковими, не доведеними належними доказами і спростовуються первинними документами підприємства, наполягав на правильності обчислення податкового зобов'язання при здійсненні умовного продажу та відсутності підстав для нарахування податку на прибуток.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби - у судовому засіданні проти позову заперечував та стверджував, що оскаржувані рішення винесені у відповідності до норм діючого законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, встановив наступне.

В акті перевірки зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ландшафт ЛТД" зареєстровано, як юридичну особу Виконавчим комітетом Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи від 24.07.2007 року, номер запису 1480102000036986, серія А01 №081374.

У періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 27.08.2007 року №100061002 (НБ №082740) виданого ДПІ у Ленінському районі м. Харкова, індивідуальний податковий номер юридичної особи - 352477420336, ТОВ „Ландшафт ЛТД" було зареєстроване платником ПДВ з 27.08.2007 року по 03.09.2009 року. Свідоцтво платника ПДВ від 27.08.2007 року №100061002, анульовано 03.09.2009 року на підставі п.п.9.8 ст.9 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР „Про податок на додану вартість".

ДПІ у Ленінському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ „Ландшафт ЛТД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 16.02.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 16.02.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 290/23-304/35247748 від 26.01.12 р.

У висновках акту перевірки встановлено порушення позивачем по податку на прибуток п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 734790 грн., в т.ч. у 1 кварталі 2012 року на суму 734790 грн. та по податку на додану вартість п.9.8 ст.9. Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 135229 грн., у т.ч. за серпень 2009 року на суму 135229 грн. та завищення р.26 декларації по ПДВ за серпень 2009 року на загальну суму 12838 грн.; п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників додатків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 №2181-111 (зі мінами та доповненнями), не надано до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2009 року.

На підставі висновків акту перевірки № 290/23-304/35247748 від 26.01.12 р., відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001252330 від 12.03.2012 року про збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток ТОВ "Ландшафт ЛТД" в сумі 734790,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 183697,50 грн.; податкове повідомлення-рішення від 12.03.2012 року № 0001262330 про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ "Ландшафт ЛТД" в сумі 135229,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 33977,25 грн.

Перевіряючи вказані висновки відповідача, а відтак і прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, суд виходить з такого.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0001252330 від 12.03.2012 року про збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток ТОВ "Ландшафт ЛТД" в сумі 734790,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 183697,50 грн.

Судом встановлено, що підставою для визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на думку відповідача є неповернення станом на 16.02.2012 року (подання ліквідаційного фінансового звіту суб'єктам малого підприємництва) засновникам внесків до статутного фонду, у зв'язку зі збитками, які виникли на підприємстві та відсутністю майна та коштів для їх повернення.

В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.

03.01.2012 року протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Ландшафт ЛТД» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації у добровільному порядку.

15.02.2012р. ТОВ «Ландшафт ЛТД» подано до ДПІ у ленінському районі м. Харкова ліквідаційний фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва в якому відобразило у рядку 350 «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) в сумі 3499 тис. грн..

Суд критично оцінює доводи відповідача, що перевіркою повноти визначення податку на прибуток саме у 1 кварталі 2012 року встановлено його заниження у сумі 734790 гривень, оскільки відсутні дані про проведення позивачем у зазначений період будь - яких господарських операцій за якими ТОВ «Ландшафт ЛТД» повинно бути визначено податок на прибуток з огляду на наступне.

Суд зазначає, що внески учасників до статутного фонду, їх неповернення та безповоротна фінансова допомога, безнадійна заборгованість є різними поняттями.

Відповідно до ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно ст.115 Цивільного кодексу України, ст.85 Господарського кодексу України та ст.12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників до статутного капіталу господарського товариства згідно з приписами статті 115 Цивільного кодексу України, статті 86 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України "Про господарські товариства" можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також: інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства.

За приписами зазначених правових норм будь-яке майно, що передане учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

Таким чином, статутний фонд - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання.

Законодавством України чітко визначено, що майно підприємства, відповідно до вимог ст. 139 Господарського кодексу України, складають сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. При цьому, Господарським кодексом України, який є спеціальним законом по відношенню до Податкового кодексу України з цього питання, чітко розмежовано, що джерелами формування майна суб'єктів господарювання є: (окремо) грошові та матеріальні внески засновників до статутного капіталу; (та окремо) безоплатні та благодійні внески.

Отже законодавством чітко визначено, що внески до статутного капіталу (статутного фонду) не можуть бути безповоротною фінансовою допомогою.

Згідно розділу XIX Податкового кодексу України розділ III цього кодексу (податок на прибуток) набрав чинності з 01.04.2011 року. До цієї дати оподаткування податком на прибуток (в тому числі питання оподаткування та податкового обліку внесків до статутного фонду та безповоротної фінансової допомоги) регулювалось не Податковим кодексом України, а Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р.

Підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р. передбачено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи, не включаються до складу валового доходу платника податку.

Згідно із підпунктом 1.28.2 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 34/94-ВР від 28.12.1994р., пряма інвестиція - господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994р., корпоративні права - це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно- правових формах.

Безповоротна фінансова допомога, згідно підпункту 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 р., це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Виходячи з вищевикладеного, суми коштів, що надійшли до статутного фонду не можуть відповідати визначенню безповоротної фінансової допомоги, а є прямою інвестицією, яка передбачає компенсацію внесення таких коштів, а саме отримання учасником відповідних корпоративних прав.

Відповідно до п. 136.1.3 Податкового кодексу України розділ III цього кодексу (податок на прибуток) набрав чинності з 01.04.2011 року внески до статутного фонду та згідно з п. 4.2.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових доходів.

Статтею 61 Господарського кодексу України встановлено, що претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. У разі ліквідації платоспроможного суб'єкта господарювання вимоги його кредиторів задовольняються в порядку черговості, встановленої Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 12 ст. 111 Цивільного кодексу України встановлено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. (ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України)

З аналізу зазначених норм вбачається зобов'язання юридичної особи повернути учаснику внески до статутного фонду виникає після задоволення вимог кредиторів у разі наявності такого майна, відсутність такого майна свідчить про відсутність виникнення зобов'язання, а відповідно будь-якої заборгованості.

Таким чином, власник юридичної особи не є його кредитором та взагалі не може заявляти грошові вимоги до належної йому юридичної особи.

Отже, суд зазначає, що не повернення таких внесків учаснику та безнадійна заборгованість є різними поняттями.

Відповідно до п.п. 136.1.13 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи,а саме кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв.

Таким чином, висновки посадових осіб про порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України, зроблені відповідачем в акті перевірки з заниження, та як наслідок, донарахування податку на прибуток у сумі 734790 гривень у зв'язку з неповерненням учаснику внеску до статутного фонду, є необґрунтованими.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на прибуток, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України в сумі 183697,5 грн.

Щодо податкового повідомлення рішення № 0001262330 від 12.03.2012 року про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість ТОВ "Ландшафт ЛТД" в сумі 135229,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в сумі 33977,25 грн.

Згідно висновків акту перевірки встановлено, що підприємством в порушення п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартiсть» занижено податкові зобов'язання за серпень 2009 року на загальну суму 148067 грн., при здійсненні умовного продажу основних фондів у зв'язку з анулюванням свідоцтва платника податку на додану вартість, а також застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 170 грн. за неподання декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року.

Судом встановлено, що ТОВ «Ландшафт ЛТД» на пiдставi договору купiвлi-продажу № 02-К від 19.10.2007 року придбано у територіальної громади сіл, селищ, міст Харківської області в особі Харківської обласної ради нежитлові приміщення корпусу № 3 літ. «В-1», корпус № 4 літ.«Г-2», літ. «Е-1» за адресою: м. Харків, вул. Помірки, 27, загальною площею 505,3 кв.м., (далi - будівлі), на загальну суму 1150000 грн., в т.ч. ПДВ 191666,67 грн. (а.с. 15-17 т. 3) Суми ПДВ з придбання зазначених будівель ТОВ «Ландшафт ЛТД» вiднесенi до податкового кредиту в листопаді та грудні 2007 року.

Актом про анулювання реєстрації платника ПДВ від 28.08.2009р. свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ландшафт ЛТД» вiд 27.08.2007р. № 100061002 було анульовано на пiдставi п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартiсть» у зв'язку з поданням ТОВ «Ландшафт ЛТД» декларацій з ПДВ, в яких вiдсутнi оподатковувані поставки протягом дванадцяти послідовних податкових мiсяцiв.(а.с.239-240 т.2)

У зв'язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ, ТОВ «Ландшафт ЛТД» здійснено умовний продаж нежитлових приміщень на пiдставi податкової накладної № 1 від 31.08.2009р. на суму 193966,72 грн., в т.ч. ПДВ 32327,79 грн., яка відображена в податковій декларації за серпень 2009 року, що міститься в матеріалах справи. (а.с.107-112 т.1)

Вартість будівлі при здійсненні умовного продажу ТОВ «Ландшафт ЛТД» визначена на підставі звіту про оцінку будівель станом на 31 серпня 2009 року, яка становила 161638,93 грн. без ПДВ.

Вiдповiдно до ч. 10 п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартiсть», чинного на момент вчинення господарської операції платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Звичайною ціною згідно п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку пiдприємств», чинної на момент умовного продажу, вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.п. 1.20.2. -1.20.5 п. 1.20 ст. 1 цього Закону встановлені способи визначення звичайної ціни, а саме для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах; для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні; якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі; у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника відповідача в судовому засіданні податковий орган визначив звичайну ціну виходячи з ціни придбання будівлі у 2007 році, яка склала 1150000 грн. за вирахуванням амортизації, яка склала 56258 грн. та дійшов до висновку, що звичайною ціною таких будівель є 1082370 грн.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

Суд зазначає, що з огляду на приписи ст. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обраний податковим органом спосіб визначення звичайної ціни законом не передбачено.

Відповідно до п.п. 1.20.8 ст. 1.20 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідачем не подано до суду доказів, що на момент анулювання реєстрації ТОВ «Ландшафт ЛТД», як платника ПДВ визначена товариством ціна не відповідає цінам на ідентичні або однорідні товари, не подано до суду доказів можливості визначення звичайної ціни за визначеними законом способами.

Згідно п.п. 1.20.51 ст. 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Вiдповiдно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну дiяльнiсть в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами i є результатом практичної дiяльностi суб'єкта оціночної дiяльностi. Суб'єктами оціночної дiяльностi, вiдповiдно до ст. 5 зазначеного Закону, зокрема є суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фiзичнi особи - суб'єкти підприємницької дiяльностi, а також юридичні особи незалежно від їх органiзацiйно-правової форми та форми власності, якi здійснюють господарську дiяльнiсть, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та якi отримали сертифікат суб'єкта оціночної дiяльностi відповідно до цього Закону.

Порядок оцінки нерухомого майна визначений Національним стандартом № 2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженим постановою Кабінету Мiнiстрiв України від 28.10.2004р. № 1442.

Згідно висновку звіту про незалежну оцінку будівель по визначенню ринкової вартості суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_1, станом на 31 серпня 2009 року ринкова вартість вказаних будівель, становила 161638,93 грн. без ПДВ. Суб'єкт оціночної діяльності ФОП ОСОБА_1, має свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів НОМЕР_1 від 22.06.05р., кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача та сертифікат суб'єкта оціночної діяльності НОМЕР_2 від 21.08.2007р. зі строком дії до 21.08.2010р., які додаються до вищезазначеного звіту. (а.с. 113-162 т.1)

З огляду на приписи п.п. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку пiдприємств», суд приходить до висновку, що така оцінка є належним та допустимим доказом обґрунтування рівня звичайної ціни, що була застосована ТОВ «Ландшафт ЛТД» при здійсненні умовного продажу в серпні 2009 року.

Крім того суду зазначає, що згідно бухгалтерської довідки ТОВ «Ландшафт ЛТД» від 13.05.2012р. балансова вартість будівель станом на 31.08.09р. складала 161638,93грн.

Отже ТОВ «Ландшафт ЛТД» було правомірно здійснено умовний продаж будівель за звичайною ціною в сумі 193966,72 грн., в т.ч. ПДВ 32327,79 грн., який був включений до податкових зобов'язань з податку на додану вартість в податкового періоду, протягом якого відбулось таке анулювання, а саме в серпні 2009 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи декларацією з податку на додану вартість. (а.с. 108-112 т.1)

Також суд зауважує, що згідно договору купівлі - продажу від 23.04.2010р. ТОВ «Ландшафт ЛТД» було продано вказані нежитлові приміщення Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «фортеця» за 222322,00 грн., , що свідчить про необґрунтованість твердження відповідача про визначення звичайної ціни на вказані нежитлові приміщення в сумі 1082370 грн. (а.с. 221-226 т.2)

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України в сумі 33807,25 грн.

Щодо твердження відповідача про анулювання реєстрації ТОВ «Ландшафт ЛТД», як платника податку на додану вартість 03.09.09р. та відповідно неподання декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року, у зв'язку з чим застосовано штрафну фінансову санкцію в розмірі 170 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. «г» п. 9.8 ст. 9 Закону України реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання. Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання. ( ч. 9 п. 9.8. цього Закону)

Згідно п. 25.2.2 Наказу ДПА від 01.03.2000р., № 79 "Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість" (далі - Наказ № 79) рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за ініціативою податкового органу оформляється актом про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за формою N 6-ПДВ (додаток 5). Такий акт складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження керівника податкового органу, та затверджується керівником (заступником керівника) податкового органу. В акті про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість обов'язково вказується підстава для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Закону. Дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається днем прийняття такого рішення. Не пізніше наступного робочого дня після внесення запису про анулювання реєстрації до Реєстру один примірник акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість надсилається податковим органом особі, реєстрацію якої анульовано, за місцезнаходженням або місцем проживання такої особи, указаним у Свідоцтві, або за наявності відомостей про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) такої особи - за місцезнаходженням комісії. Примірник акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається надісланим (врученим) платнику податку на додану вартість, якщо його надіслано листом з повідомленням про вручення або передано під розписку самому платнику податку чи Представнику платника.

З наданого до суду акту про анулювання реєстрації ТОВ «Ландшафт ЛТД», як платника ПДВ № 86/15-221 вбачається, що акт складено та затверджено начальником ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 28.08.2009р. та вручено представнику позивача 01.09.2009р. (а.с.239-240 т.2)

З огляду на приписи п. 25.2.2 Наказу № 79, суд приходить до висновку, що рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ прийнято 28.09.2009р., вручення представнику позивача такого рішення 01.09.09р. свідчить, що до платника податку доведено про прийняте рішення після внесення відповідного запису про анулювання до реєстру.

Відповідно до п. 25.3 Наказу № 79 за наявності підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість орган державної податкової служби здійснює таке анулювання на дату подання заяви або затвердження акта про анулювання реєстрації. При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом уважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Виходячи з аналізу зазначеної норми суд приходить до висновку, що таке анулювання відбулось на дату затвердження акту 28.08.09р., отже останнім податковим періодом для ТОВ «Ландшафт ЛТД» як платника ПДВ є серпень 2009 року.

Крім того суд зазначає, що податковий орган визначаючи порушення п. 9.8 Закону України «Про податок на додану вартість» при здійсненні ТОВ «Ландшафт ЛТД» умовного продажу в серпні 2009 року (останньому податковому періоді) не зазначив, що такі податкові зобов'язання повинні бути відображені в вересні 2009 року, а зазначив що саме серпень 2009 року є податковим періодом в якому відбулось таке анулювання, у зв'язку з чим був здійснений умовний продаж, отже посилання відповідача про неподання декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року та застосування штрафної (фінансової) санкції у сумі 170 грн. на підставі п. 120 ст. 120 Податкового кодексу України, суд вважає необґрунтованими.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на викладене, вимога позивача про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001252330, № 0001262330 від 12.03.2012 року обґрунтована та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.19 Конституції України, Законом України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 7-11, 71, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландшафт ЛТД" до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання їх протиправними -задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0001252330 від 12.03.2012 року.

Визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0001262330 від 12.03.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландшафт ЛТД" (61017 м. Харків вул. Котлова 216, код -35247748) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.)

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 15 червня 2012 року.

Суддя Волошин Д.А.