Постанова

від 29.05.2012 по справі 2а-3241/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/52

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2012 року 16:03 № 2а-3241/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграційні Системи" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2011 р. № 0001482360, № 0001492360 та від 25.01.2012 р. № 0000112300, за участю представників сторін:

представник позивача Стеценко О.Л.;

представник позивача Тузова Г.Д.;

представник відповідача Оксентюк О.С.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 29 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеграційні Системи" (далі - позивач, ТОВ "Інтеграційні Системи") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.11.2011 р. № 0001482360, № 0001492360 та від 25.01.2012 р. № 0000112300 (далі -ППР № 0001482360, ППР № 0001492360, ППР № 0000112300).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.03.2012 р. суддею Барановим Д.О. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-3241/12/2670, закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

Згідно розпорядження № 169 від 22.03.2012 р. у зв'язку з припиненням повноважень судді Баранова Д.О. відповідно до п. 3.1.11. "Положення про автоматизовану систему документообігу суду" справу № 2а-3241/12/2670 передано судді Клочковій Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2012 р. справу № 2а-3241/12/2670 прийнято до свого провадження суддею Клочковою Н.В. та призначено судове засідання.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 16.09.2011 р. по 06.10.2011 р. ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва на підставі ст. 77, абз. 1 п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт від 13.10.2011 р. № 486/1-23-60/35431019 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, відповідно до абз. 1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001482360, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 57 247,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 14 254,00 грн., всього на суму 71 501,00 грн.

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. "в" п. 186.3 ст. 186, пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, відповідно до абз. 1 п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0001492360, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 114 571,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 10 989,00 грн., всього на суму 125 560,00 грн.

10 листопада 2011 року позивач звернувся до ДПА у м. Києві зі скаргою № 83/11 (вх. № 8023/10 від 11.11.2011 р.) на ППР № 0001482360, ППР № 0001492360.

Рішенням від 10.01.2012 р. № 243/10/25-114 про результати розгляду первинної скарги ДПА у м. Києві залишила без змін ППР № 0001492360, скасувала ППР № 0001482360 в частині 518,00 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток, в іншій частині зазначене рішення залишила без змін, а скаргу позивача задовольнила частково.

06 лютого 2012 року позивач звернувся до ДПС України зі скаргою (вх. № 1989/6 від 06.02.2012 р.) на ППР № 0001482360, ППР № 0001492360 та на рішення ДПА у м. Києві від 10.01.2012 р. № 243/10/25-114.

Рішенням від 22.02.2012 р. № 3135/6/10-2115 скаргу позивача за вх. № 1989/6 від 06.02.2012 р. залишено без розгляду.

На підставі рішення ДПА у м. Києві від 10.01.2012 р. № 243/10/25-114 відповідачем прийнято ППР № 0000112300, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 57 247,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 13 736,00 грн., всього на суму 70 983,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Інтеграційні Системи", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV); Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 283/97-ВР); Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), Закону України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (далі - Закон № 755-IV).

За твердженням відповідача, підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств та застосування до позивача штрафних санкцій було заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 57 247,00 грн., у т.ч. по періодах: за 2 кв. 2010 р. в сумі 12 054,00 грн., за 3 кв. 2010 р. в сумі 11 420,00 грн., за 4 кв. 2010 р. в сумі 31 465,00 грн., за 1 кв. 2011 р. в сумі 2 073,00 грн., за 2 кв. 2011 р. в сумі 235,00 грн.

Підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних санкцій було заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 114 571,00 грн., у т.ч. по періодах: за квітень 2010 р. в сумі 4 487,00 грн., за червень 2010 р. в сумі 5 157,00 грн., за липень 2010 р. в сумі 1 747,00 грн., за серпень 2010 р. в сумі 418,00 грн., за вересень 2010 р. в сумі 6 971,00 грн., за жовтень 2010 р. в сумі 2 761,00 грн., за листопад 2010 р. в сумі 18 646,00 грн., за грудень 2010 р. в сумі 3 765,00 грн., за лютий 2011 р. в сумі 3 969,00 грн., за березень 2011 р. в сумі 7 299,00 грн., за квітень 2011 р. в сумі 59 147,00 грн., за травень 2011 р. в сумі 204,00 грн.

У своїх запереченнях відповідач зазначив, що згідно висновку ДПІ у Подільському р-ні м. Києва від 06.05.2011 р. № 54/23-205/34481687 про проведення аналізу діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Аксофт" (код ЄДРПОУ 34481687) (далі -ТОВ "Аксофт", контрагент позивача) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.02.2011 р. по 28.02.2011 р. встановлено відсутність у ТОВ "Аксофт" необхідних умов для ведення господарської діяльності. Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "Аксофт" носили характер нікчемного правочину.

За твердженням відповідача позивачем не було використано надані товариством з обмеженою відповідальністю "ІТ-Кур'єр" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інформаційне мереживо" (далі -ТОВ "ІТ-Кур'єр", ТОВ "Інформаційне мереживо", контрагенти позивача) послуги у власній господарській діяльності.

Крім цього, відповідач зазначив, що ТОВ "Інтеграційні Системи" здійснювало поставку програмного забезпечення та деяких послуг у сфері інформатизації, що не є об'єктом оподаткування ПДВ та визначені у пп. "в" п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу України, а саме: поставка ліцензій на програмне забезпечення, продовження ліцензій на програмне забезпечення, подовження ліцензій, надання інформаційно-консультаційних послуг щодо високорівневого дизайну тощо. У зв'язку з чим відповідач дійшов висновку, що за період "січень-квітень 2011 року" позивачем занижено задекларовані показники у рядку 9 Декларацій "податкові зобов'язання" всього у сумі 68 757,00 грн., в т.ч. за лютий 2011 р. в сумі 3 969,00 грн., за березень 2011 р. в сумі 5 641,00 грн., за квітень 2011 р. в сумі 59 147,00 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що на адресу позивача ТОВ "Аксофт" було виписано рахунки-фактури, на підставі яких контрагент позивача здійснював поставку позивачеві програмного забезпечення та послуг. Загальна ціна поставленого позивачеві програмного забезпечення та послуг складала 120 591,80 грн., в т.ч. ПДВ -20 098,63 грн. Перелік придбаного програмного забезпечення та послуг зазначений у наявних в матеріалах справи копіях видаткових накладних, рахунків, актів здачі-прийому виконаних робіт та податкових накладних на загальну суму 120 591,80 грн., в т.ч. ПДВ -20 098,63 грн. (Т. ІІ, арк. 21 -47, 65 - 76).

ТОВ "Аксофт" виписало на адресу ТОВ "Інтеграційні Системи" податкові накладні на загальну суму 120 591,80 грн., в т.ч. ПДВ -20 098,63 грн., які підписані від імені ТОВ "Аксофт" ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скріплені печаткою підприємства (наявні в матеріалах справи копії в Т. ІІ, арк. 65 - 76).

Судом встановлено, що за поставлену продукцію ТОВ "Інтеграційні Системи" розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Аксофт" безготівкових коштів на повну суму поставленого програмного забезпечення та послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (Т. ІІ, арк. 3 -20).

Крім цього, на адресу позивача ТОВ "ІТ-Кур'єр" було виписано рахунок № К1334071 від 30.11.2010 р., на підставі якого згідно Акту № 3020 надання послуг (виконання робіт) від 30.11.2010 р. контрагент позивача виконав роботи по налаштуванню обладнання Сервера HP Multiseat 6000, а позивач не мав претензій до зазначеного контрагента щодо виконаних робіт. Загальна ціна наданих послуг складала 33 699,60 грн., в т.ч. ПДВ -5 616,60 грн.

ТОВ "ІТ-Кур'єр" виписало на адресу ТОВ "Інтеграційні Системи" податкову накладну № 1334071 на загальну суму 33 699,60 грн., в т.ч. ПДВ -5 616,60 грн., що підтверджено копією реєстру отриманих податкових накладних (Т. ІІ, арк. 177 матеріалів справи).

Судом встановлено, що за поставлену продукцію ТОВ "Інтеграційні Системи" розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "ІТ-Кур'єр" безготівкових коштів на повну суму наданих послуг (виконаних робіт), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки (Т. ІІ, арк. 2).

Крім цього, між позивачем та ТОВ "Інформаційне мереживо" було укладено Договір № SK0110-01P про надання послуг від 15.01.2010 р., згідно якого ТОВ "Інформаційне мереживо" надало послуги з сервісного обслуговування обладнання, а позивач прийняв та оплатив вказані послуги. Загальна ціна даного Договору складала 160 587,00 грн., в т.ч. ПДВ -26 764,50 грн. На адресу позивача ТОВ "Інформаційне мереживо" було виписано рахунок № Ф1015013 від 15.01.2010 р., на підставі якого згідно Актів надання послуг (виконання робіт) (Т. ІІ арк. 50 -52, 54 матеріалів справи) контрагент позивача виконав сервісне обслуговування, а позивач не мав претензій до зазначеного контрагента щодо виконаних робіт.

ТОВ "Інформаційне мереживо" виписало на адресу ТОВ "Інтеграційні Системи" податкові накладні на загальну суму 160 587,00 грн., в т.ч. ПДВ -26 764,50 грн., що підтверджено копією реєстрів отриманих податкових накладних (Т. ІІ, арк. 82 -91, 97 -109, 114 -126, 137 -160, 167 -178, 185 -195, 200 -211, 224 -235, 243 -257, 264 -287 матеріалів справи).

Судом встановлено, що за поставлену продукцію ТОВ "Інтеграційні Системи" розрахувалось шляхом перерахування на банківський рахунок ТОВ "Інформаційне мереживо" безготівкових коштів на повну суму наданих послуг (виконаних робіт), що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (Т. І, арк. 190 - 232).

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у ст. 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивач отримав від постачальників послуг належно оформлені податкові накладні, які відповідають вимогам вище вказаних норм закону.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2010 р. -грудень 2010 р., за лютий 2011 р. -травень 2011 р. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Аксофт", ТОВ "ІТ-Кур'єр", ТОВ "Інформаційне мереживо", придбання товару та надання послуг за договорами про надання послуг та виписаними рахунками-фактурами.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 283/97-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР (діяв до прийняття ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічно п. 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд дійшов висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є придбання ним товарів та наданих послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності, сплата або нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Досліджуючи питання щодо реальності здійснення передачі у власність позивачеві товару, надання контрагентами позивача відповідних послуг та придбання їх з метою використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача -ТОВ "Аксофт", ТОВ "ІТ-Кур'єр", ТОВ "Інформаційне мереживо" були зареєстровані як юридична особа та платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та відповідно складати податкові накладні. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за квітень 2010 р. -грудень 2010 р., за лютий 2011 р. -травень 2011 р. відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України, п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.

Доказів підтвердження того, що вищевказані контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем суду не надано.

Крім цього, реальність придбання позивачем товарів та отримання послуг для подальшого використання їх у своїй господарській діяльності підтверджується також наявними в матеріалах справи копіями актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових накладних, актів передачі ліцензій, рахунків-фактур, реєстрів виданих податкових накладних (Т. ІІ, арк. 55 -64, 77 - 81, 92 -96, 110 -113, 127 -136, 161 -166, 179 -184, 196 -199, 212 -223, 236 -242, 258 -263, 288 -295; Т. ІІІ, арк. 22 - 47 матеріалів справи).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України та Закон України "Про податок на додану вартість" (діяв до прийняття ПК України) передбачають тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення їх з порушенням вимог, встановлених нормами Закону, чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України / пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР) (п. 198.6 ст. 198 ПК України; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що господарські операції ТОВ "Інтеграційні Системи" з його контрагентами -ТОВ "Аксофт", ТОВ "ІТ-Кур'єр", ТОВ "Інформаційне мереживо" здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності даних підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Крім цього, суд не погоджується з висновками Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ "Інтеграційні Системи" і ТОВ "Аксофт", виходячи з нижченаведеного.

Частина 1 ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина 3 цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1 та 4 ст. 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ст. 18 Закону № 755-IV відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою , доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Верховним Судом України та Вищим адміністративним судом України неодноразово наголошувалося, що у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Разом з тим, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Крім цього, судом не приймаються до уваги висновки відповідача про визначення об'єкта оподаткування ПДВ.

Так, позивачем було здійснено поставку відповідно до наступних актів та видаткових накладних: акт від 02.03.2011 р. № ОУ-0000012 з ТОВ "Кредит Колекшн Груп" (код ЄДРПОУ 34045919) на подовження ліцензії на суму 18 750,00 грн.; видаткова накладна від 02.03.2011 р. № ІС-0000151 на суму 1 095,36 грн. на ліцензію на річну технічну підтримку; акт від 30.05.2011 р. № ІС-0000041 з ЗАТ "ТРК Україна" (код ЄДРПОУ 05744121) на ліцензію на програмне забезпечення на суму 28 204,00 грн.; акт від 28.04.2011 р. № ІС-0000030 з ТОВ "Джей Табл.-Ю ТІ" (код ЄДРПОУ 35032277) на подовження строку дії ліцензії на програмне забезпечення на суму 19 467,84 грн.; акт від 19.04.2011 р. № ІС-0000026 з ПАТ "Український процесінговий центр" (код ЄДРПОУ 24747867) на інформаційно-консультаційні послуги щодо високорівневого дизайну на суму 130 500,00 грн.; акт від 13.05.2011 р. № ІС-0000033 з ТОВ "Остін" (код ЄДРПОУ 34575827) на надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення на суму 34 078,02 грн.; акт від 13.05.2011 р. № ІС-0000034 з ТОВ "Спортмайстер Україна" (код ЄДРПОУ 34880125) на надання послуг з технічної підтримки програмного забезпечення на суму 111 688,56 грн.

Одним з видів діяльності позивача є поставка ліцензійного програмного забезпечення як системного так і прикладного. Користувач отримує програмне забезпечення разом із ліцензією, яка надає йому право використовувати програмний продукт за умови виконання положень ліцензування.

Ліцензія на використання та обслуговування комп'ютерних програм є невід'ємною частиною такої комп'ютерної програми, відтак, поставка ліцензії на комп'ютерну програму та поставка програмного забезпечення є однією складовою.

Так, відповідно до Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1433, ліцензія на використання комп'ютерної програми - це письмове повноваження на використання комп'ютерної програми певним способом і за певних умов, надане особою, що має виключне право видавати відповідний дозвіл.

Згідно Правил використання комп'ютерних програм у навчальних закладах, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 02.12.2004 р. № 903, ліцензійний договір - це договір, у якому одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання комп'ютерної програми (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог чинного законодавства.

Відтак, ліцензія є невід'ємною частиною комп'ютерної програми та її поставка є майже тотожною з поставкою самої комп'ютерної програми.

Окрім цього, поставка програмного забезпечення передбачає інформаційно-консультаційні послуги з впровадження, включаючи налаштування, а також подальшу підтримку програмного забезпечення.

Відтак, надані позивачем послуги підпадають під послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем.

У відповідності з п. 186.4 ст. 186 ПК України місцем постачання послуг є місце реєстрації постачальника, крім операцій, зазначених у пунктах 186.2 і 186.3 цієї статті.

Згідно з п. 186.3 ст. 186 ПК України місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання, або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг, зокрема, належать: консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем (пп. "в" п. 186.3 ст. 186 ПК України).

Відповідно до пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196 ПК України операції з постачання послуг, визначених у підпункті "в" пункту 186.3 статті 186 ПК України не належали до об'єкта оподаткування ПДВ до 01.07.2011 р. (19.05.2011 р. Верховною Радою України прийнято Закон України № 3387-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та про ставки вивізного (експортного) мита на деякі види зернових культур" (набрав чинності з 01.07.2011 р., яким внесено зміни до Кодексу, зокрема, виключено пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196 ПК України).

Відтак, суд дійшов висновку, що з 01.01.2011 р. до 30.06.2011 р. операції з надання послуг, визначених пп. "в" п. 186.3 ст. 186 ПК України, не належали до об'єкта оподаткування ПДВ.

Суд звертає увагу, що постачання позивачем вищевказаних послуг відбувалося з березня по червень 2011 року, а відтак відповідно до вимог пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196 ПК України (який діяв на момент правовідносин) вони не були об'єктом оподаткування з ПДВ та позивач правомірно здійснював таку реалізацію без урахування ПДВ.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що ТОВ "Інтеграційні Системи" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за квітень 2010 р. -грудень 2010 р., за лютий 2011 р. -травень 2011 р. по взаємовідносинам з вищевказаними контрагентами позивача, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. "в" п. 186.3 ст. 186, пп. 196.1.14 п. 196.1 ст. 196, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є помилковими, відтак визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 71 501,00 грн. та з податку на додану вартість на суму 125 560,00 грн. є протиправним, що свідчить про протиправність та необґрунтованість прийнятих відповідачем ППР № 0001482360, ППР № 0001492360, ППР № 0000112300.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Інтеграційні Ситеми" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграційні Системи" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 03.11.2011 р. № 0001482360, № 0001492360 та від 25.01.2012 р. № 0000112300.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграційні Системи" у розмірі 1 971,00 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова