Рішення

від 18.06.2012 по справі 5011-36/6587-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/6587-2012 18.06.12

За позовом Національного комплексу «Експоцентр України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно -

промислова компанія «ГРУПА»

Про стягнення 13 076,81 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 -по дов. №02-11/324 від 20.03.2012р.

Від відповідача не з»явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Національного комплексу «Експоцентр України»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно -промислова компанія «ГРУПА» 13 076, 81 грн., із яких: 9 882,00 грн. заборгованість по договору №46-4 від 01.08.2008р, 1 797, 92 грн. -інфляційні, 823,15 грн. -3% річних, 691, 74 грн. -штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2012р. порушено провадження у справі №5011- 36/6587-2012, розгляд справи призначено на 18.06.2012р.

Відповідач в судове засідання повноважних представників не направив.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвали суду направлялись на адресу відповідача, що зазначена в позовній заяві та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців. Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, шляхом надсилання поштової кореспонденції на адресу визначену за матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

01 серпня 2008 року між Національним комплексом «Експоцентр України» (далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговленьно -промислова компанія «ГРУПА»(далі відповідач) був укладений договір №46-4 зберігання майна. Місце зберігання: м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 1.

Відповідно до умов даного договору позивач зобов'язується прийняти від відповідача і за плату зберігати майно останнього, а також повернути відповідачу відповідне майно в схоронності в обумовлені договором строки.

Приймання та передача майна здійснюється на підставі акта прийому -передачі фактичного майна, підписаного сторонами (п. 1.6, 1.7 договору).

01.08.2008р. . між сторонами був підписаний акт прийому -передачі майна на відповідальне зберігання на загальну суму 46 920 грн.

Строк дії договору сторони визначили з 01 серпня 2008 року по 31грудня 2010 року (п. 1.1 договору х урахуванням додаткової угоди №2 від 27.07.2009р. про внесення змін до договору зберігання №46-4 від 01.08.2008р.).

Згідно п. 4.1 договору оплата за послуги з зберігання майна становить 1 372, 50 грн., ПДВ -274, 50 грн., а всього : 1 647, 00 грн. на місяць (з урахуванням умов додаткової угоди №1 від 25.11.2008р.до договору зберігання №46-4 від 01.08.2008р.).

Відповідно до п.п. 4.2, 4. 3 договору відповідач зобов'язаний оплату з послуг по зберіганню здійснювати щомісячно до 20 числа наступного місяця з моменту передачі майна на зберігання позивачу.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач повного розрахунку по договору №46-4 від 01.08.2008р. з позивачем не провів.

Станом на день подання позову сума основної заборгованості за Договором склала 9 882 грн. ( за квітень 2009р. -1 647,00 грн., травень 2009р. -1 647,00 грн., вересень 2009р. --1 647,00 грн., за жовтень 2009р. -1 647,00грн., за листопад 2009р. -1 647,00 грн., грудень 2009р. - 1 647,00 грн.

Статтею 4-2 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У погоджений сторонами строк, Відповідач розрахунки з Позивачем в повному обсязі не провів.

Станом на день розгляду справи Відповідач за послуги із зберігання в повному обсязі не розрахувався, доказів проведених розрахунків суду не надав, заборгованість Відповідача перед Позивачем не погашена та становить 9 882,00 грн.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, враховуючи те, що Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, отже суд дійшов висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 9 882,00 грн. заборгованості за надані послуги із зберігання за Договором правомірна та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач заявив про стягнення з Відповідача 1679, 92 грн. -інфляційних витрат, 823, 15 грн. -3% річних, 691, 74 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. ст. 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором .

З огляду на викладене, суд вважає що вимоги позивача в частині стягнення інфляційних в сумі 1 679,92 грн. та 3% річних в сумі 823,15 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 691,74 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговлень -промислова компанія «ГРУПА»(01001, м. Київ, вул.. Круглоуніверситетська, 4, к.3-А, код ЄДРПОУ 33545283) на користь Національного комплексу «Експоцентр України» (03680, м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 1, код ЄДРПОУ 21710384) 9 882 грн. 00 коп. основного боргу, 1 679 грн. 92 коп. -інфляційні, 823 грн. 15 коп. -3% річних, 691 грн. 74 коп. штраф, 1 609 грн. 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

19.06.2011р.