Ухвала

від 14.05.2012 по справі 2а-1016/12/6/0170

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-1016/12/6/0170

14.05.12 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Горошко Н.П. ,

Лядової Т.Р.

секретар судового засідання Бражникова Ю.В.

за участю сторін:

представник позивача - Публічного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Кримтур"- ОСОБА_2, довіреність № 44/01-р від 08.02.12

представник відповідача - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши матеріали справи № 2а-1016/12/6/0170 за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Латинін Ю.А. ) від 20.02.12

за позовом Публічного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Кримтур" (вул. Шмідта, 9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017)

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (вул. Мате Залки 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.12 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Кримтур" до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0013472301 від 12.01.2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету України 32,19 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на користь Публічного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Кримтур".

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.12 та прийняти нове рішення по справі.

У судове засідання з'явився представник позивача, проти апеляційної скарги заперечував.

Відповідач у судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликалися в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

29.12.2011 року ДПІ в м. Сімферополі АР Крим було складено акт №20602/23-7/2648828 про результати планової виїзної перевірки ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»ЄДРПОУ 02648828 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р. валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р.

Згідно з висновком вказаного акту перевіркою встановлено, що ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»в порушення п.п.7.2.1, 7.2.6, п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201 ст. 200 р. 5 Податкового кодексу України, в результаті чого занижений податок на додану вартість на загальну суму 103400,00 грн., у тому числі по періодах: за 2008р.на суму 330,00 грн., за 2009р. на суму 592,00 грн., за 2010р. на суму 1729,00 грн., за 2011р. на суму 100749,00 грн. (у тому числі за вересень 2011 року на суму 91570,00 грн.).

На підставі акту перевірки від 29.12.2011 року № 20602/23-7/2648828 ДПІ в м. Сімферополі АР Крим було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0013472301 від 12.01.2012 року, яким ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 114462,50 грн., у тому числі: 91570,00 грн. основний платіж та 22892,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погодившись з зазначеним висновком ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0013472301 від 12.01.2012 року.

Згідно з п.п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податкове зобов'язання це загальна сума податку , одержана ( нарахована) платнику податку у звітному ( податковому) періоді , визначена згідно з Законом, а податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена цим законом. При цьому датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

Позивач є підприємством, вид діяльності якого полягає в будівництві будівель, інших видах оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, діяльність автомобільного вантажного транспорту, вирощування зернових та технічних культур.

У перевіряємий період ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»здійснював фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентом ТОВ «Аметист і К».

Згідно акту перевірки від 29.12.2011 року №20602/23-7/2648828 підставою для встановлення порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України в частині формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість є - контрагент позивача ТОВ «Аметист і К»визнано «транзитером», ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»- «вигодонабувачем»по ланцюгу постачання. «Аметист і К»ЄДРПОУ 30356503 м. Севастополь, стан 0 (основний платник) сформовано ПДВ у сумі 91570,00грн. У вересні 2011р. згідно даних податкових накладних постачав продукти харчування для філій ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур». Згідно відповіді ДПІ в Ленінському районі м. Севастополя від 28.11.2011р. №3408/7/23-1, основним видом діяльності ТОВ «Аметист і К»є будівництво будівель, водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи, роботи з покриття підлоги та облицювання стін плиткою. Згідно поданого від 10.11.2011 №9010791683 додатку АВ до рядка 06.2 податкової декларації по податку на прибуток показники по рядку 06.2.3 «витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання»та поданого 10.11.2011 №98010792333 додатку СВ до рядка 05.1 декларації показники по рядку 05.1.3 АМ «амортизація виробничих основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, надання послуг»відсутні.

Зазначені обставини стали підставою для висновку про нікчемність укладених між ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»та ТОВ «Аметист і К»договорів, тобто таких, що не спричиняють настання правових наслідків, а спрямованих лише на здійснення операції по переводу безготівкових коштів у готівку.

Як свідчать первинні документи податкового та бухгалтерського обліку позивача між Публічним акціонерним товариством «По туризму та екскурсіях «Кримтур»ЄДРПОУ 02648828 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аметіст і К»ЄДРПОУ 30356503 існували відносини з поставки на адресу об'єктів позивача товарів харчування у вересні 2011 року, а саме ТОВ «Аметіст і К»поставив, а ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»отримав у вересні 2011 року продуктів харчування на загальну суму 576212,57грн., в тому числі податок на додану вартість 96035,43грн. На підтвердження поставки отримання товарів) складені первинні документи - податкові накладні та накладні. Товар оплачений позивачем у безготівковому порядку. Транспортування продуктів харчування на адресу відособлених підрозділів позивача підтверджується товарно-транспортними накладними.

Встановлено, що станом на момент здійснення господарських операції (передачі товарів), ТОВ «Аметіст і К»зареєстровано як юридична особа у Державному реєстрі підприємств та організацій, та є платником податку на додану вартість, про що відповідною податковою інспекцією видано свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організації України видом діяльності ТОВ «Аметіст ІК»є неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами. Згідно бази даних платників податків з офіційного веб-сайту Державної податкової служби України ТОВ «Аметіст і К»не є сумнівним платником податків.

За цих обставин, враховуючи реальність здійснених ТОВ «Аметіст і К»та ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»операцій купівлі-продажу продуктів харчування та той факт, що ці операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які відображають фактично здійснені позивачем господарські операції, вказані операції безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю позивача, тому в наявності підстави для отримування позивачем податкового кредиту за даними операціями.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, що товар від контрагенту не отримувався та не використовувався у господарській діяльності Позивача є неспроможним, оскільки є надуманим, та зробленим без урахування зазначених документів.

Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. (Ст.67 Конституції України)

Спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

Закон України від 25.06.91р. №1251-ХІІ "Про систему оподаткування" визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

З положень статті 6 Закону об'єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об'єкти, визначені законами України про оподаткування.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі), за приписами статті 14 Закону, відносяться податок на додану вартість та податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

На час проведення перевірки позивача, прийняття податкового повідомлення-рішення платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість".

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено, що поставка товарів будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п.3.1.1. п.3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалася дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було вказано , що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого від'ємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Таким чином, отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. І згідно з положеннями п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права в підприємства на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

З аналізу вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Закон України "Про податок на додану вартість" та інші не ставлять право платника податку на податковий кредит залежно від встановлення факту формування та сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Оскільки ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»отримало від контрагента всі первинні документи по поставці товару, і дані документи оформлені належним чином, то у нього як у платника податків виникло право на податковий кредит, оскільки воно підтверджується відповідними податковими накладними, і ним виконані вимоги п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо його формування.

Крім того, контрагент ТОВ «Аметіст і К»був зареєстрованим суб'єктом господарювання, не перебував у стадії банкрутства, і мав чинним статус платника податку на додану вартість, то слід вважати, що спірні суми ПДВ віднесені позивачем до податкового кредиту відповідно до приписів п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»обґрунтовано віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість у розмірі 103400,00 гривень у 2008р., 2009р., 2010р. та 2011р., і відповідно саме ця сума була включена в декларацію з податку на додану вартість.

Відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року №88 передбачає, що «первинні документи»- це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»має первинні бухгалтерські документи, які відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, а також Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і які надавалися ревізорам для перевірки.

Також, відповідач не врахував, що до набрання чинності Податкового кодексу України, згідно з абз.1-3 ст.8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначало облікову політику підприємства; обирало форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних принципів, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляло систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначало права працівників на підписання бухгалтерських документів, і діючі раніше норми Законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", "Про державну податкову службу в Україні "," Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ", не передбачає прав податкового органу з перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку, оскільки володіли лише правом контролю за справлянням податкових зобов'язань.

Оскільки закон зворотної сили не має, і в період, який охоплювався перевіркою, платник податків самостійно визначав облікову політику і вів бухгалтерський облік з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Щодо посилання відповідача на наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»та ТОВ «Аметіст і К»з придбання останніми товарів (виконаних робіт), оскільки їх укладено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, і моральним засадам суспільства, то відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на це ствердження.

Відповідно до ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Позивач та його контрагент є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст.10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Доводи відповідача щодо нікчемності вказаних правочинів, направлених на придбання позивачем товарів у контрагента та використання у подальшому в господарській діяльності, з положень ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України, слід оцінити критично, оскільки, як то визначено ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне володіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У п. 18 постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 р. № 9 роз'яснено, що до угод, які є нікчемними як порушують публічний порядок, відносяться угоди, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема:

- угоди, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами;

- угоди з відчуження викраденого майна;

- угоди, що порушують правовий режим вилучених з обороту або обмежених в обороті об'єктів цивільного права і т. п.

Всі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Міністерство юстиції України, посилаючись на вищевказану постанову Пленуму Верховного суду України у своєму листі від 29.03.2010 р. № 409-0-1-10-19, зазначено, що при кваліфікації угоди за ст. 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами угоди або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, винесений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо. При цьому саме суд має визначати, які докази слід вважати достатніми для підтвердження вини в тому чи іншому випадку. Такої ж позиції з цього питання дотримується і Держкомпідприємництва (Лист від 19.03.2010 р. № 3446).

Також відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженнями подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами. Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними.

Отже, вищезазначене свідчить, що висновки Акту від 29.12.2011 року № 20602/23-7/2648828 про результати планової виїзної перевірки ПАТ «По туризму та екскурсіях «Кримтур»ЄДРПОУ 02648828 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р. валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 30.09.2011р. є безпідставними, відповідач в обґрунтування не надав належних та допустимих доказів нікчемності правочинів та не спростував доводів позивача.

Таким чином, з урахуванням доведеність позивачем під час розгляду справи дійсності та реальності укладених угод висновки ОДПІ стосовно завищення підприємством суми податкового кредиту з ПДВ у період в розмірі 103400,00 грн. є непідтвердженими, оскільки право на його включення підтвердження відповідними податковими накладними, тому є протиправним нарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 103400,00 грн., а прийняте відповідне повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог до ДПІ в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0013472301 від 12.01.2012 року.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.02.12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 21 травня 2012 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Н.П.Горошко

підпис Т.Р.Лядова

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко