Ухвала

від 12.06.2012 по справі 2а-2507/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2507/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"12" червня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бабенка К.А., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -Яфонкіна Євгена Анатолійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Ельба»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2012 року Приватне підприємство «Торговий дім «Ельба»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги мотивує тим, що вважає протиправними спірні податкові повідомлення-рішення, мотивуючи позовні вимоги наступним: позивач не може відповідати за фінансово-господарську діяльність свого контрагента; Акт перевірки не містить фактів про підтвердження нікчемності укладених правочинів, умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилань про суть такого порушення; законом не передбачено права органу державної податкової служби самостійно визнавати правочини нікчемними; чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами; спірні господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва від 15 лютого 2012 року № 0000202302, № 0000212302 та № 0000222302.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -Яфонкін Євген Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства Приватного підприємства "Торговий дім "Ельба", за результатами якої 28 грудня 2011 року складено акт № 762/23-2/32206431.

За змістом вказаного акта встановлено порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139. пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, частини першої статті 203, частини першої статті 207, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України що призвело до заниження податку на прибуток на суму 158516,00 грн. в тому числі за II квартал 2011 року; пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.4 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, частини першої статті 203, частини першої статті 207, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за червень 2011 року на суму 128 724,00 грн., та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в тому числі у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за червень 2011 року на суму 9116,00 грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем 15 лютого 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000202302, за яким ПП "Торговий дім "Ельба" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 9116,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 01,00 грн.; № 0000212302, яким ПП "Торговий дім "Ельба" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 158516,00 грн., в тому числі за основним платежем на 158516,00 грн.; № 0000222302, яким ПП "Торговий дім "Ельба" зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у сумі 128724,00 грн.

Порушення позивачем норм Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, мотивовані відповідачем тим, що за результатами перевірки контрагента позивача ПП "Фірма "Фактура" Білоцерківською ОДПІ Київської області встановлено, що підприємство не надало матеріалів для проведення перевірки; ПП "Фірма "Фактура" не знаходиться за юридичною адресою, а приміщення за юридичною адресою без ознак ведення господарської діяльності; таким чином, угоди ПП "Фірма "Фактура", укладені з контрагентами щодо реалізації товарно-матеріальних цінностей на адресу останніх, мають протиправний характер, порушують публічний порядок та є нікчемними.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до змісту акта перевірки ПП «Торговий дім «Ельба»на запит податкового органу не надало копії сертифікатів відповідності до партії товару (сухого знежиреного молока), у видаткових накладних не вказано серію та номер зазначених сертифікатів, та не надало підтверджуючих документів щодо зберігання та перевезення товару. Наведена інформація, на думку, відповідача, свідчить, що правочини між ПП "Торговий дім "Ельба" та ПП "Фірма "Фактура" суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету та є нікчемними, а тому позивач неправомірно формував валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з вказаним контрагентом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином оформлював податкову звітність, спірні господарські операції носять реальний характер, а висновки відповідача є помилковими та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ПП "Торговий дім "Ельба" та ПП "Фірма "Фактура", обставини використання придбаних робіт (послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Судом першої інстанції було встановлено, що 23 травня 2011 року між ПП "Торговий дім "Ельба" (покупець) та ПП "Фірма "Фактура" (продавець) укладено договір поставки № 1/23.5, відповідно до якого постачальник приймає на себе зобов'язання систематично поставляти і передавати у власність покупцю продукти харчування або сировину для виробництва продуктів харчування.

Згідно видаткових накладних від 06 червня 2011 року та 29 червня 2011 року ПП "Фірма "Фактура" поставило позивачу сухе знежирене молоко на загальну суму 827040,00 грн.

ПП "Фірма "Фактура" виписало на адресу ПП "Торговий дім "Ельба" податкові накладні від 06 червня 2011 року № 65 та від 29 червня 2011 року № 217 на загальну суму 827040,00 грн., в тому числі податок на додану вартість -137840,00 грн.

ПП "Торговий дім "Ельба" розрахувалось за поставлений товар шляхом перерахування на рахунок ПП "Фірма "Фактура" грошових коштів, що підтверджується виписками банку, оригінали яких знаходяться в матеріалах справи.

В частині висновків Акту перевірки щодо порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України колегія суддів зауважує наступне.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здіснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом першої інстанції було встановлено, що одним із видів діяльності ПП "Торговий дім "Ельба" є роздрібна торгівля молоком, молочними продуктами, оптова торгівля молочними продуктами, тваринним маслом та жирами.

За даним витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП "Фірма "Фактура" здійснює посередництво в торгівлі продуктами харчування.

Також суд першої інстанції встановив, що придбане у ПП "Фірма "Фактура" сухе знежирене молоко реалізовано позивачем на адресу Акціонерного товариства закритого типу "Хладопром" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивач надав в матеріали справи копії видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур, ветеринарних свідоцтв та оригінали виписок банку на підтвердження оплати за реалізоване сухе знежирене молоко.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що господарські операції позивача з ПП "Фірма "Фактура" здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ПП "Фірма "Фактура" не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання зобов'язань по спірним господарським операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, тощо відповідачем до суду не надано.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції було встановлено, що господарські операції між ПП "Торговий дім "Ельба" та ПП "Фірма "Фактура" підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом акта перевірки не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача таких розрахункових, платіжних та інших первинних документів.

Стосовно висновків акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, колегія суддів зауважує наступне.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених межах спірних правовідносин між позивачем та його контрагентом, а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обгрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій та станом на 02 березня 2012 року ПП "Фірма "Фактура" зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відомості про нього є підтвердженими.

З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем товару, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції доводів відповідача про те, що відсутність сертифікатів відповідності до сухого знежиреного молока ставить під сумнів здійснення спірних господарських операцій, оскільки відповідач не навів суду жодної законодавчої норми, яка б встановлювала обов'язок продавця чи покупця мати вказані сертифікати відповідності.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що у відповідності до умов договору поставки від 23 травня 2011 року № 1/23.5 транспортування товару до місця поставки здійснювалось транспортом та за рахунок постачальника ПП "Фірма "Фактура".

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших первинних документів, а також здіснення витрат на придбання товару для провадження господарської діяльності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновок акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток, є помилковим, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій - протиправним.

В частині висновків акту перевірки щодо порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.4 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит -це сума, на яку платник, податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг: придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП "Фірма "Фактура", у зв'язку з придбанням сухого знежиреного молока.

Оскільки придбання позивачем у ПП "Фірма "Фактура" товару безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, то здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковим кодексом України передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписами пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції на момент складання податкових накладних контрагент позивача ПП "Фірма "Фактура" був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку робіт; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивач правомірно формував податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з ПП "Фірма "Фактура", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, є помилковими, відтак зменшення суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 15 лютого 2012 року № 0000202302, № 0000212302 та № 0000222302 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби -Яфонкіна Євгена Анатолійовича -залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 березня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Бабенко К.А

Федотов І.В.