Ухвала

від 19.06.2012 по справі 5021/873/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5021/873/12   ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА про повернення позовної заяви 19.06.12           Справа №5021/873/12.   Суддя господарського суду Сумської області  Рунова В.В., розглянувши матеріали за заявою  Державної податкової інспекції в м. Суми про порушення справи про банкрутство приватної фірми «Ориан» (40030, м. Суми, вул. Харківська, б. 1,  кв. 58, ід. код 21116333) в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»,                                                        встановив: До суду звернулась ДПІ в м. Суми із заявою про порушення справи про банкрутство ПФ «Ориан» в порядку ст. 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», мотивуючи свої вимоги тим, що боржник має заборгованість перед кредитором у розмірі 5174 грн. 86 коп. Розглянувши подані матеріали, оцінивши надані суду докази, суд вважає, що заява про порушення справи про банкрутство з доданими документами підлягає поверненню без розгляду враховуючи наступне: До заяви про порушення справи про банкрутство в підтвердження заборгованості боржника перед заявником додано довідку ДПІ в м. Суми від 25.05.2012 року № 17406/9/19-155 відповідно до якої заборгованість боржника складає 5174 грн. 86 коп., в тому числі основний платіж - 00 грн. 00 коп., штрафні санкції – 4565 грн. 75 коп., пеня – 609 грн. 11 коп. Згідно абз. 3 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника  або визнання його банкрутом» боржник – суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). У відповідності до п. 14-17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство», при визначенні розміру вимог за грошовими зобов'язаннями господарським судам слід враховувати, що грошове зобов'язання (абз. 7 ст. 1 Закону) - це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. До складу грошових вимог кредитора зараховується заборгованість за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів та позики з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, а також індекс інфляції від суми основного боргу та три проценти річних від простроченої суми, нараховані відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом. У заявах кредиторів про порушення справи про банкрутство за вимогами, що випливають з цивільних зобов'язань, розмір цих вимог має бути визначено виключно у грошовій формі. Кредитори, вимоги яких випливають з інших, крім грошових, цивільних зобов'язань, можуть подавати ці заяви лише у випадках, коли їх вимоги визначені у грошовому зобов'язанні на підставі отриманих кредиторами виконавчих документів чи внаслідок зміни способу виконання за цими документами на підставі ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», а також ст. 121 Господарського процесуального кодексу України чи ст. 373 Цивільного процесуального кодексу України. Вимоги кредиторів щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника випливають із трудових правовідносин сторін. Кредиторами за цим видом вимог є особи, з якими боржник уклав трудовий договір, а підставою для цих вимог є порушення працедавцем своїх зобов'язань за трудовим договором щодо оплати праці. Згідно зі ст. 28 Закону України від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР «Про оплату праці» у разі банкрутства підприємства зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану в період, що передував банкрутству, виконуються відповідно до Закону. Склад та розмір вимог за заробітною платою у справі про банкрутство мають визначатися відповідно до положень Закону України «Про оплату праці». Вимоги за заробітною платою мають бути визначені кредиторами виключно у грошовому виразі незалежно від форми виплати заробітної плати. Під податком, збором (обов'язковим платежем) на підставі ст. 2 Закону України від 25 червня 1991 року N 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції Закону від 18 лютого 1997 року N 77/97-ВР) слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлено ст.ст. 14 та 15 цього Закону. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено зазначеним Законом, сплаті не підлягають. Передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року N 509-XII  (в редакції Закону від 24.12.1993 року N 3813-XII) пеня, штраф, інші фінансові санкції, що застосовуються до платника податків за порушення податкового законодавства, в перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених ст.ст. 14 та 15 Закону України «Про систему оподаткування», не включені. Вирішуючи питання про склад вимог з податками і зборами (обов'язковими платежами) при порушенні справ про банкрутство суди мають виходити з того, що суми пені, штрафів та інших фінансових санкцій враховуються окремо в реєстрі вимог кредиторів і задовольняються у шосту чергу в порядку черговості, встановленої ст. 31 Закону. З огляду на вищезазначене, заборгованість по штрафним санкціям  та пені не може бути підставою для порушення справи про банкрутство. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява Державної податкової інспекції в м. Суми про порушення справи про банкрутство приватної фірми «Ориан» підлягає поверненню без розгляду на підставі ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника  або визнання його банкрутом». Керуючись ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника  або визнання його банкрутом», ст. 86 Господарського процесуального кодексу України,  суд, -                                                          ухвалив:       1. Заяву Державної податкової інспекції в м. Суми про порушення справи про банкрутство приватної фірми «Ориан» з доданими до неї документами повернути заявнику без розгляду. Додаток: заява на 2-х аркушах, з додатками на 38-ми аркушах, в тому числі: фіскальний чек № 7750 від 06.06.2012 року на 1-му аркуші, опис вкладення у цінний лист від 06.06.2012 року на 1-му аркуші.        2. Роз'яснити заявнику, що повернення заяви про порушення провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.         Суддя                                     (підпис)                                   В.В.РУНОВА