Постанова

від 19.06.2012 по справі 0870/4585/12

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2012 року 09:40 Справа № 0870/4585/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., при секретарі судового засідання Луговському І.О., за участю представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 07 травня 2012 року), представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 14 березня 2012 року), розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Гама Пак» до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

17 травня 2012 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Приватного підприємства «Гама Пак» (далі іменується - позивач) до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012 №0000062311.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по сплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилається на безпідставність висновків Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби про непідтвердженість реальності господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «ТПК «Стеллар», оскільки за даними операціями товар був поставлений, оплату здійснено в повному обсязі, господарські операції відображені в первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, відбулись реально і спричинили зміни у стані та структурі активів учасників таких операцій, товар використовується в межах господарської діяльності платника податків.

Ухвалою судді від 21.05.2012 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

19.06.2012 в судове засідання прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

В судове засідання також прибув представник відповідача, підтримав, викладену в письмових запереченнях на адміністративний позов, правову позицію щодо предмета спору та просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України вступна та резолютивна частини рішення проголошені в судовому засіданні 19.06.2012.

Згідно ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових та речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство «Гама Пак», пройшов процедуру державної реєстрації, отримав свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи, а відтак набув правового статусу суб'єкта господарювання в розумінні ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 15.05.2003 №755-IV, згідно з яким державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (а.с. 84).

Приватне підприємство «Гама Пак» зареєстроване за юридичною адресою: 70454, Запорізька область, Запорізький район, селище міського типу Малокатеринівка, вулиця Прибережна, будинок №58; взято на облік в органах державної податкової служби21.03.2008, станом на день розгляду справи перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби; являється платником податку на додану вартість.

На підставі направлень від 23.11.2011 №080313 та №080314 фахівцями Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби проведено перевірку Приватного підприємства «Гама Пак», за результатами якої складено акт «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Гама Пак», код за ЄДРПОУ 35815675, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 в частині взаємовідносин з ТОВ «ТПК «Стеллар», код за ЄДРПОУ 36879064» від 06.12.2011 №2311\35815675 (далі іменується - Акт перевірки) (а.с. 10).

Перевіркою встановлено відсутність первинних документів щодо взаємовідносин між ПП «Гама Пак» та ТОВ «ТПК «Стеллар», у зв'язку з тим, що наявні у ПП «Гама Пак» документи стосовно взаємовідносин з ТОВ «ТПК «Стеллар» не є первинними документами, так як операції не мали характеру фактично здійснених операцій (п. 1 Висновку); відсутність реальності придбання товарно-матеріальних цінностей ПП «Гама Пак» у ТОВ «ТПК «Стеллар», що призвело до порушення п. 5.1, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на суму в розмірі 12370 грн. 00 коп., в тому числі за перший квартал 2011 року (п. 2 Висновку); відсутність реальності придбання товарно-матеріальних цінностей ПП «Гама Пак» у ТОВ «ТПК «Стеллар», що призвело до порушення пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 149 ст. 149 та п. 152.1 ст. 152 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на суму в розмірі 22622 грн. 00 коп., в тому числі за другий квартал 2011 року (п. 3 Висновку); відсутність реальності придбання товарно-матеріальних цінностей ПП «Гама Пак» у ТОВ «ТПК «Стеллар», що призвело до порушення пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті всього в розмірі 29431 грн. 00 коп., в тому числі за січень 2011 року на суму в розмірі 2204 грн. 00 коп., за лютий 2011 року на суму в розмірі 7556 грн. 00 коп., за травень 2011 року на суму в розмірі 1971 грн. 00 коп.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012 №0000062311 (а.с. 39), яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 29432 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 29431 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 01 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з висновками Акта перевірки та винесеним на його підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи допустимі та належні докази у їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

Судом встановлено, що фактичною підставою для проведення перевірки позивача являлись відомості інформаційних баз АРМ «Тах», АРМ «БестЗвіт», АІС «РПП» та Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розмірі контрагентів на рівні ДПА України, документів, наданих підприємством, акту перевірки ТОВ «ТПК «Стеллар», отриманого від ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в Акті перевірки від 06.12.2011 №2311\35815675, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Між Приватним підприємством «Гама Пак» та ТОВ «ТПК «Стеллар» укладено договір від 04.01.2011 №401 (далі іменується - Договір №401), предметом якого являлась поставка товарів згідно рахунків та накладних (а.с. 60).

На виконання Договору №401 позивачу надані видаткові накладні: №РН-501 від 05.01.2011 на поставку товару - «Гофролист, ящик Сассандра 325х245х306», на загальну суму в розмірі 13226 грн. 18 коп., в тому числі ПДВ 2204 грн. 36 коп.; №РН-2021 від 02.02.2011 на поставку товару - «Гофрокартон Т-1», на загальну суму в розмірі 45335 грн. 76 коп., в тому числі ПДВ 7555 грн. 96 коп.; №РН-1005 від 10.05.2011 на поставку товару - «Поддон, Короба под сборную комплектацию, Гофрокартон Т-23», на загальну суму в розмірі 58717 грн. 18 коп., в тому числі ПДВ 9786 грн. 20 коп.; №РН-1205 від 12.05.2011на поставку товару - «Поддон, Короба под сборную комплектацию, Гофрокартон Т-23» на загальну суму в розмірі 59309 грн. 87 коп., в тому числі ПДВ 9884 грн. 98 коп. (а.с. 61-64).

Судом досліджені виписані податкові накладні від 05.01.2011 №2, від 02.02.2011 №10, від 10.05.2011 №5 та від 12.05.2011 №7 (а.с. 65-68).

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд встановив, що перевезення придбаного товару здійснювалось на підставі договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.10.2008 №0110, укладеного між позивачем та підприємцем ОСОБА_3 (а.с. 73), що підтверджується товарно-транспортними накладними типової форми №1-ТН: від 12.05.2011 №120511\01, від 10.05.2011 №100511\02, від 10.05.2011 №100511\01, від 02.02.2011 №020211, від 05.01.2011 №051110 та від 12.05.2011 №120511\02 (а.с. 78-83); та автомобільним транспортом, що перебував у користуванні позивача на підставі договору оренди (найму) транспортного засобу від 20.04.2011 (а.с. 74), що підтверджується виданими подорожніми листами від 12.05.2011 №5 та від 10.05.2011 №3 (а.с. 76, 77).

Позивачем на виконання Договору №401 здійснена оплата за придбаний товар, що підтверджується виписками по особовому рахунку ПП «Гама Пак»: по вхідному залишку станом на 04.04.2011 від 08.04.2011, по вхідному залишку станом на 07.04.2011 від 08.04.2011, по вхідному залишку станом на 19.04.2011 від 22.04.2011, по вхідному залишку станом на 27.04.2011 від 11.05.2011.

За приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Судом встановлено, що в рахунок оплати частини товару був виданий простий вексель серії АА №0937382 на суму в розмірі 118027 грн. 05 коп. (а.с. 107), який був переданий позивачем його контрагенту на підставі Акта приймання-передачі від 22.06.2011 (а.с. 106).

За приписами ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV (далі іменується - Закон України №3480-IV) вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Простий вексель серії АА №0937382 відповідає за змістом та формою вимогам ст. 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» від 05.04.2011 №2374-III (далі іменується - Закон України №2374-III).

Законом України №2374-III визначено особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності на території України.

Простий вексель - це письмове, чітко встановленої форми абстрактне і безумовне боргове зобов'язання векселедавця векселедержателю сплатити зазначену в ньому суму у визначений строк і в певному місці.

У розрахунках простим векселем зазвичай беруть участь дві особи. Виписує і підписує простий вексель боржник. Однак, до простого векселя можуть застосовуватися положення щодо індосаменту, які відносяться до переказного векселя.

До тексту векселя не включаються відомості про саму операцію, тобто, з'явившись на підставі конкретної операції, він від неї відокремлюється і стає самостійним договором. Для полегшення процедури розрахунків у тексті векселя допускається посилання на номер зовнішньоторговельного контракту, банківської гарантії, акредитива тощо.

На підтвердження списання бланків простих векселів позивачем надано суду копію видаткового позабалансового ордеру №1 від 01.12.2010 (а.с. 141), зі змісту якого вбачається, що простий вексель серії АА №0937382 входить до переліку списаних бланків №№0937381-0937386; та надано копію банківської виписки про оплату державного мита за бланк векселя (а.с. 142, 143).

Судом встановлено, що отриманий товар по Договору №401, був поставлений безпосередньо на складські приміщення, що перебувають у користуванні позивача на підставі договорів оренди, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Оцінивши укладений правочини за правилами ст. 86 КАС України, суд відзначає, що він укладеній між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, його предметом є речі, що не обмежені в цивільному обороті, а сторони правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Зі змісту Акта перевірки вбачається, що відповідачем отримано від ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя акт перевірки від 19.09.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТПК «Стеллар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» за період з вересня 2010 року по червень 2011 року. Висновки даного акту були підставою для проведення перевірки позивача.

Актом перевірки від 19.09.2011 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ « ТПК «Стеллар» встановлено відсутність реальності здійснення поставок товарів за перевіряємий період.

Відтак, відповідач стверджує, що оскільки даним актом перевірки зафіксовано факт відсутності здійснення реальних господарських операцій між ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» та ТОВ «ТПК «Стеллар», тому такий товар відповідно не міг бути поставлений в подальшому позивачу.

Суд не бере до уваги дані посилання відповідача, оскільки в період з вересня 2010 року по червень 2011 року, за поясненнями позивача, ТОВ «ТПК «Стеллар» перебував у договірних правовідносинах з великою кількістю контрагентів, які поставляли йому даний товар, а доказів того, що саме цей товар був поставлений ТОВ «ТПК «Стеллар» і не міг бути поставлений іншими його контрагентами відповідач не надав, та пояснив, що перевірка була проведена лише щодо одного контрагента ТОВ «ТПК «Стеллар» - ТОВ «Запоріжіндустріалресурс».

Таким чином, суд приходить до висновку, що інформація щодо взаємовідносин «ТПК «Стеллар» з ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» не стосується господарських операцій, що були здійснені позивачем з придбання товару в ТОВ «ТПК «Стеллар».

За приписами пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі іменується - Закон України №334/94-ВР) платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Пунктом 3.1 ст. 3 Закону України №334/94-ВР встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 4.1 ст. 4 Закону України №334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 ст. 5 Закону України №334/94-ВР до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податквого кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві. У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року.

На переконання суду, порушення юридичною особою-контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом не дійсним (ст. 204).

Так, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215); нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236); недійний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ст. 216).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналізуючи вище викладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Вказане підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини, а також практикою Верховного Суду України, врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст. 244-2 КАС України.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету України за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету перелічених правочинів з напрямом господарської діяльності позивача. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, оцінивши докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що відповідачем не доведено обставини встановлені в Акті перевірки та не спростовані докази позивача.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 7-12, 17, 94, 160, 163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області Державної податкової служби від 07 березня 2012 року №0000062311.

Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Гама Пак» суму сплаченого судового збору в розмірі 294 (дві дев'яносто чотири) грн. 32 (тридцять дві) коп.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.М.Недашківська