Постанова

від 15.06.2012 по справі 2а-2581/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 червня 2012 року № 2а-2581/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техносфера пласт» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000442370, № 0000452370 від 07 лютого 2012 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Техносфера пласт»(далі -позивач, ТОВ «Техносфера пласт») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва) про визнання протиправними дій по визнанню у акті документальної невиїзної перевірки правочину нікчемним та визнання податкових повідомлень-рішень від 07.02.2012 № 0000442370, № 0000452370 протиправними та їх скасування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачем неправомірно визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток, оскільки ТОВ «Техносфера пласт»дотримано всіх вимог податкового законодавства. Як зазначав позивач, податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Транс-Грейн», яке на час проведення господарських операцій було зареєстроване платниками ПДВ; здійснені господарські операції підтверджуються первинними документами, що дає право на формування валових витрат та податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Доводи відповідача про нікчемність правочину, укладеного із вказаним контрагентом, позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемним цього правочину не приймалося, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення п/п 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п/п 7.4.1, п/п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було безпідставно віднесено до складу валових витрати у розмірі 880 083,34 грн. та сформовано податковий кредит з ПДВ у сумі 176 017,00 грн. за наслідками проведених господарських операцій з ПП «Транс-Грейн», оскільки вказане підприємство було зареєстроване без наміру здійснення підприємницької діяльності, фактично господарські операції за його участі не проводилися, про що свідчить відсутність у контрагента адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг).

Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що слідчим управлінням податкової міліції ДПА України розслідується кримінальна справа № 69-116, порушена за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів) та ч. 2 ст. 215 (фіктивне підприємництво) КК України, відносно осіб, які є засновниками та директорами кількох підприємств. Допитаний в ході досудового слідства засновник та директор ПП «Транс-Грейн»ОСОБА_1, пояснив, що став засновником та директором ПП «Транс-Грейн»на прохання незнайомого чоловіка, самостійно вказаного підприємства не придбавав, статутний фонд не формував, печаткою не володів, ніяких реальних господарських операцій в інтересах підприємства не здійснював, а лише підписував документи, які йому надавалися, не розуміючи їх змісту, рахунком підприємства та його коштами розпоряджалися сторонні і невідомі йому особи.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що правочин, укладений між ТОВ «Техносфера пласт»та ПП «Транс-Грейн», не спричинив реального настання правових наслідків, а тому не може бути підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі враховуючи неприбуття у судове засідання представника відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта суд прийняв рішення про розгляд справи у письмовому провадженні, при цьому запропонувавши особам, які беруть участь у справі, протягом 5-ти днів надати додаткові пояснення, документи та матеріали через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ТОВ «Техносфера пласт»(код ЄДРПОУ 34180410) зареєстроване Голосіївською районною у м. Києві державною адміністрацією 10.03.2006 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 059889, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва.

У період з 29.12.2011 р. по 13.01.2012 р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Техносфера пласт»з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Транс-Грейн»за весь період взаємовідносин.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 26/1-23-70-34180410 від 20.01.2012 року (далі по тексту -Акт перевірки, Акт).

07 лютого 2012 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000442370 , яким позивачу за порушення п/п 7.4.1, п/п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 220 021,25 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 176 017,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 44 004,25 грн.;

- № 0000452370, яким позивачу за порушення п/п 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 275 026,25 грн., в тому числі з основного платежу у розмірі 220 021,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 55 005,25 грн.

Під час перевірки було встановлено, що позивачем задекларовано валові витрати у розмірі 880 083,34 грн. та податковий кредит у розмірі 176 017,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ПП «Транс-Грейн», яке не має складських приміщень, автомобільного або іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Кількість працюючих на вказаному підприємстві -1 особа. На вказаному підприємстві також відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, сировина та матеріали для здійснення основного виду діяльності. Наслідком діяльності ПП «Транс-Грейн»є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Крім того, під час перевірки були використані матеріали кримінальної справи № 69-116, що перебуває в провадженні слідчого управління податкової міліції ДПА України та яка була порушена за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів) та ч. 2 ст. 215 (фіктивне підприємництво) КК України, відносно осіб, які є засновниками та директорами кількох підприємств. Допитаний в межах кримінальної справи засновник та директор ПП «Транс-Грейн»ОСОБА_1 показав, що став засновником та директором ПП «Транс-Грейн»на прохання незнайомого чоловіка, самостійно вказаного підприємства не придбавав, статутний фонд не формував, печаткою не володів, ніяких реальних господарських операцій в інтересах підприємства не здійснював, а лише підписував документи, які йому надавалися, не вникаючи в їх суть, рахунком підприємства та його коштами розпоряджалися сторонні і невідомі йому особи.

Викладене свідчить про відсутність у ПП «Транс-Грейн»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеному з ТОВ «Техносфера пласт»договору та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

За таких обставин податковий орган дійшов висновку, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП «Транс-Грейн»носять характер нікчемних правочинів, оскільки дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме: частинам 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України, так як суперечать моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України), волевиявлення учасників не відповідало їх внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України) та правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Техносфера пласт»:

- підпункту 5.3.9. пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 220 021,00 грн. у ІІІ та ІV кварталах 2010 року;

- підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2010 року на загальну суму 176 017,00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає доводи податкового органу доведеними, а податкові повідомлення-рішення - правомірними, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що 30 вересня 2010 року між ПП «Транс-Грейн»(Продавець) та ТОВ «Техносфера пласт»(Покупець) було укладено Договір № 3009/1 , відповідно до якого продавець зобов'язався поставити узгодженими партіями покупцеві продукцію фірми Piovan, бувші у вжитку компресори та комплектуючі до них (Товар), зазначену у додатках: видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію Товару, які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити кожну партію Товару (а.с. 36).

На виконання умов вказаного договору між позивачем та ПП «Транс-Грейн»було оформлено видаткові накладні № 3013 від 28 жовтня 2010 року на суму 57 600,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 9 600,00 грн., № 4452 від 20 грудня 2010 року на суму 84 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 14 000,00 грн., № 4453 від 20 грудня 2010 року на суму 519 548,40 грн., в тому числі ПДВ на суму 86 591,40 грн. (а.с. 44-46).

ПП «Транс-Грейн»виписало позивачеві податкові накладні на загальну суму 1 056 100,00 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 176 016,67 грн.: № 2306 від 30 вересня 2010 року на суму 41 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 6 833,33 грн., № 2307 від 30 вересня 2010 року на суму 290 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 48 333,33 грн., № 2662 від 14 жовтня 2010 року на суму 84 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 14 000,00 грн., № 2863 від 22 жовтня 2010 року на суму 85 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 14 166,67 грн., № 2959 від 26 жовтня 2010 року на суму 213 500,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 35 583,33 грн., № 3012 від 28 жовтня 2010 року на суму 326 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 54 333,33 грн., № 3014 від 28 жовтня 2010 року на суму 16 600,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 2 766,67 грн., а всього., яка включена позивачем до складу податкового кредиту у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2010 року.

На підтвердження оплати позивачем було надано суду копії платіжних доручень, якими підтверджується сплата на користь ПП «Транс-Грейн»грошових коштів у загальному розмірі 1 056 100,00 грн.: № 2001 від 30.09.2010 на суму 41 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 6 833,33 грн., № 2002 від 30.09.2010 на суму 290 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 48 333,33 грн., № 2015 від 14.10.2010 на суму 84 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 14 000,00 грн., № 2032 від 22.10.2010 на суму 85 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 14 166,67 грн., № 2037 від 26.10.2010 на суму 213 500,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 35 583,33 грн., № 2045 від 28.10.2010 на суму 326 000,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 54 333,33 грн., № 2052 від 04.11.2010 на суму 16 600,00 грн., в тому числі ПДВ на суму 2 766,67 грн. (а.с. 86-92).

Враховуючи надання до перевірки вищевказаних первинних документів, позивач вважає, що ним були дотримані всі умови, передбачені Законами України «Про податок на додану вартість»та «Про оподаткування прибутку підприємств», для формування податкового кредиту і валових витрат, в зв'язку з чим ТОВ «Техносфера пласт»має право на відображення у податковому обліку господарських операцій, здійснених з ПП «Транс-Грейн».

Проте, надаючи правову оцінку обставинам справи, суд не може погодитись з доводами позивача та критично ставиться до наданих ТОВ «Техносфера пласт»первинних документів бухгалтерського обліку, підтверджуючих здійснення господарських операцій з ПП «Транс-Грейн», з огляду на нижченаведене.

Підстави віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту, на час виникнення спірних правовідносин, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п/п 7.4.5. п. 7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) , не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п/п 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Аналогічні висновки з питань визначення правомірності формування валових витрат, можна зробити також з положень пункту 5.1. та підпунктів 5.2.1., 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до яких правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування валових витрат виникають лише у разі реального вчинення операцій.

Так, пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п/п 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також обов'язковою передумовою для формування валових витрат з наведених норм, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. ст. 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат до складу валових витрат.

Відповідно до п/п 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, на переконання суду, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалось Вищим адміністративним судом України при розгляді справ даної категорії (зокрема, в ухвалі від 26.10. 2010 р. по справі № К-5746/07, номер у ЄДРСР 12492841, в ухвалі від 08.07.2010 р. по справі № К-23280/07, номер у ЄДРСР 10370705, тощо) та викладена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції , яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Між тим, за відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та встановлено ДПІ у Голосіївському районі м. Києва під час проведення перевірки, надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку є формально складеними та не підтверджують фактичне здійснення господарської операції між ТОВ «Техносфера пласт»та ПП «Транс-Грейн», оскільки останнє, як продавець, не мало трудових ресурсів (технічного персоналу), основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, виробничих активів, складських приміщень для зберігання товарів та фактично було створене без мети здійснення підприємницької діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, у період здійснення спірних господарських операцій директором ПП «Транс Грейн»значився ОСОБА_1.

Вказана особа підписала укладений з позивачем договір поставки № 3009/1 від 30.09.2010 року, видаткові накладні та податкову накладні, що стали підставою для формування спірних сум податкового кредиту.

В той же час, з пояснень ОСОБА_1 від 11.08.2011 року, допитаного слідчим СУ ПМ ДПА України Борисенко В.М., вбачається, що ОСОБА_1 став засновником та директором ПП «Транс Грейн»за винагороду та на прохання сторонніх осіб і не мав при цьому наміру здійснювати господарську діяльність. В подальшому від імені цього підприємства не проводив ніякі операції, а печатку підприємства передав невстановленим особам. За час виконання обов'язків директора ПП «Транс Грейн»жодного разу не бачив ніяких товарів, підприємство не орендувало та не мало у власності складів та транспорту, а також не мало виробничих приміщень, не мало відповідно штату працівників для будь-якого надання послуг, виконання робіт чи купівлі-продажу товарів. Де зберігались документи цього підприємства йому не відомо, доступу до системи «клієнт-банк»він не мав, тобто рахунком та коштами на рахунку ПП «Транс-Грейн»розпоряджались сторонні і невідомі йому особи (а.с. 53-55).

Як вбачається з інформації, наданої на запит суду ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська відповідно до даних декларації з податку на прибуток ПП «Транс-Грейн»за півріччя 2010 року відсутні будь-які обороти. За 2010 рік підприємство декларацію з податку на прибуток не подавало (а.с. 63).

З поданої до податкового органу декларації з податку на прибуток ПП «Транс-Грейн» за І півріччя 2010 року вбачається відсутність на підприємстві основних засобів та залишків товарно-матеріальних цінностей (у зв'язку з відсутністю додатку К1 до декларацій з податку на прибуток), а також відсутність найманих працівників (у зв'язку з відсутністю у рядку 04.3 «витрати на оплату праці»будь-яких нарахувань)

Крім того, в декларації з податку на прибуток в рядку 7 «амортизаційні відрахування» відсутні будь-які нарахування (том ІІІ, а.с. 64-65).

Отже, як видно з наявних матеріалів справи, та було встановлено також перевіркою, ПП «Транс-Грейн»зареєстровано у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Отже, ніякої реальної фінансово-господарської діяльності ПП «Транс-Грейн»не здійснювало, тобто по суті було фіктивним, а тому не могло виконувати взяті на себе за договором № 3009/1 від 30.09.2010 року укладеним з ТОВ «Техносфера пласт»зобов'язання з поставки останньому партій продукції фірми Piovan, компресорів та комплектуючих до них.

Суд зазначає, що згідно з вимогами п/п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. № 165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким затверджено Порядок заповнення податкової накладної, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг) , та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних відносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження здійснення господарської операції.

Обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним , таким, що має юридичну силу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що ПП «Транс Грейн», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Техносфера Пласт»податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним .

Вказане відповідає правові позиції, викладеній у постанові Верховного суду України від 05 березня 2012 року (номер у ЄДРСР 23740257).

Відтак, суд дійшов висновку, що договір, видаткові та податкові накладні, підписані від імені ПП «Транс Грейн»ОСОБА_1, не відповідають вимогам, які встановлені для первинного документа, а тому не є допустимими засобами доказування і, відповідно, не можуть доводити обставини, які в цих документах зафіксовані.

Крім того, на вимогу суду позивачем не надано суду товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б достовірно підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення постачальником -ПП «Транс Грейн»до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р., встановлено, що первинні документи складаються на бланках типових форм , затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціальних форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортної накладної та подорожнього листа, затверджені спільним наказом Мінтрансу України, Мінстату України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»від 29.12.1995р. №488/346 і введені в дію з 01.01.1996р.

Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р., основними документами на перевезення вантажів є товарно - транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно розділу 1 вказаних Правил, товарно - транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського: оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.4 Правил встановлено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно - транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно - транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

У відповідності до п.11.7 Правил перший екземпляр товарно - транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передаються Перевізнику.

Також, згідно ст. 1 Закону України «Про транспортно - експедиторську діяльність»транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна, міжнародна автомобільна накладна; накладна СМГС (накладна УМВС); коносаменту накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість; інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції .

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно -транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердженість реальності проведення господарських операцій з ПП «Транс Грейн», тобто, про відсутність операцій, які можуть бути об'єктом оподаткування ПДВ.

Надані позивачем у якості доказів перевезення товару транспортні заявки та акти виконаних робіт про надання експедиційно-транспортних послуг (а.с. 146-154) не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не відповідають затвердженій формі первинної транспортної документації, а також не містять підписів та печаток вантажовідправника, що не дозволяє встановити, чи складались такі документи в момент здійснення розглядуваних господарських операцій.

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів фактично не мали реального характеру, операції з поставки товарів оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором.

Також, варто зазначити, що посилання позивача на ст. 204 Цивільного кодексу України та відсутність рішення суду про визнання правочину між ТОВ «Техносфера пласт»та ПП «Транс-Грейн»недійсним або нікчемним не заслуговують уваги.

Відсутність судового рішення про визнання недійсним договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Системотехніка», сама по собі не свідчить про реальність виконання цього договору зазначеним суб'єктом, а укладення договору не є доказом його виконання.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав з якими Закон України «Про податок на додану вартість»та Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Тому наявність у позивача необхідних документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є підставою для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат (податкові та видаткові накладні, тощо) сама по собі не є підставою для їх включення до складу податкового кредиту, оскільки судом встановлено, що господарських правовідносин у дійсності не було.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями, позивачем завищено суду податкового кредиту за період, що перевірявся на 176 017,00 грн., а також заниження податку на прибуток у розмірі 220 021,00 грн. в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки судом встановлено правомірність винесення податковим органом податкових повідомлень-рішень № 0000442370, № 0000452370 від 07 лютого 2012 року, суд приходить до висновку про достатність підстав у податкового органу для прийняття спірних повідомлень-рішень, якими визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток за розглядуваними господарськими операціями, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання вказаних рішень протиправними та їх скасування.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача по визнанню в акті перевірки правочину нікчемним суд приходить до висновку, що дані позовні вимоги задоволенню також не підлягають, оскільки Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, а тому не може бути предметом спору в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 86.1. ст. 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 р. за № 34/18772, передбачає що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про встановлення фактів порушень вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків.

Проведення спірної перевірки фактично полягало у аналізі контролюючим органом даних податкових декларацій, первинних бухгалтерських та інших документів, пов'язаних з нарахуванням ТОВ «Техносфера Пласт»податкових зобов'язань з ПДВ та з формуванням податкового кредиту названим підприємством. Такі дії, по суті, є лише збиранням доказової інформації податковим органом, що фіксується в акті перевірки, який виступає носієм цієї доказової інформації.

При цьому суд зазначає, що і Вищим адміністративним судом України неодноразово висловлювалась правова позиція стосовно того, що дії ДПІ щодо проведення перевірки платника податків, дії щодо підписання акта за результатами проведення цієї перевірки та включення до акту певних висновків не можна вважати такими, що порушують права платника податків та впливають на його права та обов'язки.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2010 р. по справі № К-11956/08, в ухвалі від 16 червня 2011 р. по справі № К-9789/09.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що оскаржувані позивачем дії податкового органу не є його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

В той же час, закриття провадження судом вбачається можливим тільки у випадку відсутності владних повноважень відповідача , або у випадку прямого визначення Законом іншої юрисдикції заявлених вимог.

Оскільки іншого порядку оскарження актів органів ДПС України чинним законодавством не встановлено, суд доходить висновків про відсутність підстав для закриття провадження у справі в даній частині.

На підставі викладеного, суд доходить висновків, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах Закону та є безпідставними.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.