Рішення

від 21.06.2012 по справі 1200-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Іменем України

РІШЕННЯ

21.06.2012Справа №5002-23/1200-2012

За позовом Закритого акціонерного товариства «Джурчі» (вул. Інтернаціональна, буд. 1, смт. Первомайське, Первомайський район, Автономна Республіка Крим, 96300; ідентифікаційний код 30951066)

до відповідача Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, Шевченківський район, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 20077720)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 4931,12 грн.

Суддя Доброрез І.О.

представники:

Від позивача - ОСОБА_2, представник, довіреність 3/Д від 30.12.2011р.

Від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Закрите акціонерне товариство «Джурчі» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», в якій просить: визнати недійсним п. 4.2 договору купівлі-продажу природного газу № 02/11-ПД від 12.04.2011 р., укладеного між сторонами; застосувати передбачені ст. 216 ЦК України наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 4931,12 грн., що сплачені за транспортування природного газу. Разом з тим, позивач просить стягнути понесені ним судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю п. 4.2 спірного договору щодо включення до ціни природного газу тарифу на його транспортування магістральними та розподільчими трубопроводами, оскільки він порушує вимоги Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», Постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення споживачів природним газом» та «Про затвердження Порядку проведення розрахунків за природний газ». З огляду на що, позивач звернувся до суду за захистом свого права шляхом визнання окремої частини правочину недійсною. Більш того, ЗАТ «Джурчі» згідно ст.ст. 216, 1212 ЦК України заявило про стягнення з НАК «Нафтогаз України» безпідставно отриманих грошових коштів за транспортування природного газу.

Ухвалою суду від 17.04.2012 року порушено провадження по справі та призначено на дату слухання.

У судовому засіданні від 29.05.2012 року сторонами була надана заява у порядку статті 69 ГПК України про продовження строку розгляду справи, яка ухвалою від 11.06.2012р. була задоволена.

Також 29.05.2012р. відповідачем був наданий відзив на позов, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає, що оскільки позивач не несе витрат на забезпечення транспортування газу до споживачів, на відміну від відповідача, то такі витрати мають бути компенсовані відповідачу позивачем, а позивачу споживачами.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позов підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи проінформований належним чином - рекомендованою кореспонденцією, про причини неявки суд не сповістив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, суд

Встановив :

12.04.2011 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Закритим акціонерним товариством «Джурчі» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №02/11-ПД.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю імпортований природний газ з ресурсу 2011 року для подальшої реалізації промисловим споживачам, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2282,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки і затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того ПДВ - 20% - 456.40 грн., ціна газу разом з ПДВ - 2738,40 грн.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що до ціни газу, визначеної у пункті 4.1 цього договору, додається загальний тариф на послуги з транспортування 1000 куб. м. природної газу магістральними та розподільними газопроводами, який становить 234,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 46,80грн, разом з ПДВ - 280,80 грн.

В разі поставки газу споживачам, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто-газодобувних підприємств, тариф на послуги транспортування 1000 куб. м. газу цими трубопроводами встановлюється в розмірі 194,90 грн., крім того ПДВ - 20% - 38,98 грн., разом з ПДВ - 233,88 грн.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що п. 4.2 вказаного договору не відповідає вимогам діючого законодавства.

Суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню на підставі наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України , зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що при укладенні спірного договору порушено порядок розрахунків за природний газ.

Відповідний порядок встановлено Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2467-VI від 08.07.2010 р.(далі - Закон), "Порядком забезпечення споживачів природним газом", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1729 від 27.12.2001 р. (далі -Порядок) та Алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, затвердженим постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1529 від 25.12.2008 р. (далі -Алгоритм розподілу коштів).

Відповідно до п.п. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення споживачів природним газом" №1729 від 27 грудня 2001 р., потреба в природному газі усіх категорій споживачів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови (а саме: населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню); суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих), задовольняється з ресурсів газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", отриманих за зовнішньоекономічними контрактами та договорами купівлі-продажу; реалізація природного газу для всіх категорій споживачів, крім визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2 цієї постанови, здійснюється Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", дочірньою компанією "Газ України", суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом та суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу за нерегульованим тарифом.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону, розрахунки за поставлений природний газ здійснюються споживачами відповідно до умов договорів, укладених з гарантованими постачальниками природного газу.

Відповідно до абз. 5 п. 1 Розділу VI Закону "Прикінцеві та перехідні положення", до визначення у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку гарантованого постачальника функції такого постачальника здійснюють суб'єкти господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 18 Закону, для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону, споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами.

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону, кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; 2) поточний рахунок газотранспортного підприємства; 3) поточний рахунок газорозподільного підприємства; 4)поточний рахунок гарантованого постачальника.

Відповідно до п. 10 "Порядку забезпечення споживачів природним газом", постачальники природного газу, у разі постачання природного газу за регульованим тарифом укладають з газотранспортними і газодобувними підприємствами та суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на здійснення розподілу природного і нафтового газу, договори про транспортування природного газу.

Згідно з п. 12 Порядку, газотранспортні та газодобувні підприємства НАК "Нафтогаз України", а також суб'єкти господарської діяльності, що мають ліцензію на розподіл природного і нафтового газу забезпечують, зокрема, транспортування природного газу в обсягах, визначених постачальниками за регульованим тарифом, відповідно до договорів, укладених з зазначеними постачальниками.

Отже, відповідно до вказаних нормативно-правових актів гарантований постачальник має укладати з газотранспортними та газорозподільними підприємствами договори на транспортування та розподіл природного газу; має отримувати від споживачів кошти за поставлений природний газ, які потім повинні розподілятися згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; на поточний рахунок газотранспортного підприємства; на поточний рахунок газорозподільного підприємства; на поточний рахунок гарантованого постачальника.

Таким чином, кожен суб'єкт ринку природного газу повинен отримувати через процедуру розподілу коштів за ч. 8 ст. 18 Закону грошові кошти за надану саме ним послугу (з транспортування, розподілу або постачання природного газу) або за проданий ним товар - природний газ.

Оскільки Закрите акціонерне товариство «Джурчі» здійснювало діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом на підставі ліцензії, то згідно з абз. 5 п. 1 Розділу VI Закону «Прикінцеві та перехідні положення» воно є гарантованим постачальником природного газу, і на нього розповсюджуються вищенаведені нормативно-правові акти.

Для забезпечення потреб промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання Закрите акціонерне товариство «Джурчі» уклало договір купівлі-продажу природного газу № 02/11-ПД від 12.04.11 року з НАК «Нафтогаз України».

Таким чином, згідно з п. 7 ст. 18 Закону грошові кошти, отримані позивачем за поставлений споживачам природний газ, повинні були перераховуватися на рахунки відповідача - за природний газ; на рахунки газотранспортних та газорозподільних підприємств, в т.ч. ЗАТ «Джурчі» - відповідно за послуги з транспортування та розподілу природного газу; на рахунок ЗАТ «Джурчі» - за постачання природного газу.

Однак, пункт 4.2 оспорюваного договору містить умову про сплату позивачем на користь відповідача не тільки ціни газу, а ще й вартості послуг з транспортування та розподіл природного газу, що є порушенням п. 8 ст. 18 Закону.

Судом встановлено, що на необхідність усунення таких порушень ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та іншими суб'єктами ринку природного газу вказувала Національна комісія регулювання електроенергетики України в листі від 03.12.2010 року "Щодо укладання договорів", тобто до укладення спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону, на Національну комісію регулювання електроенергетики України покладено функції здійснення державного нагляду (контролю) у сфері функціонування ринку природного газу. Відповідно до п.п. 10, 11 ч. 2 ст. 5 Закону державний нагляд (контроль) на ринку природного газу включає: додержання встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів (та їх структури) на транспортування природного та нафтового газу магістральними трубопроводами, зберігання природного газу, розподілу та постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; додержання встановленого алгоритму розподілу коштів.

Державний нагляд (контроль) у нафтогазовій галузі здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", відповідно до ч. 1 ст. 8 якого, орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства.

Отже, вимога Національної комісії регулювання електроенергетики України про усунення порушень Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" під час укладення договорів на купівлю-продаж природного газу в частині включення до ціни газу тарифу на його транспортування заявлена в межах компетенції Національної комісії регулювання електроенергетики України, на виконання її повноважень та обов'язкова для суб'єктів господарювання, яким вона адресована.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивач повинен сплатити за транспортування природного газу, оскільки позивач не укладав договорів на транспортування природного газу, а також оскільки відповідач укладав договори на транспортування природного газу, виходячи з наступного.

Згідно з відповіддю Херсонського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів УМГ "Харківтрансгаз" ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" від 08.06.2012 р., між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та промисловими споживачами і іншими суб'єктами господарювання, яким поставляє природний газ позивач, укладено договори на надання послуг з транспортування природного газу магістральними газопроводами на 2011р.

Відповідно до п. 10 "Порядку забезпечення споживачів природним газом", обов'язок укладати договори на транспортування природного газу магістральними та розподільним газопроводами лежить на постачальникові природного газу за регульованим тарифом, яким є Закрите акціонерне товариство «Джурчі» . Цьому обов'язку відповідає встановлений п. 8 ст. 18 Закону порядок розрахунків за природний газ, оплата за який розподіляється з рахунку гарантованого постачальника на рахунки газотранспортного, газорозподільного підприємства, підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику та самому гарантованому постачальнику. На виконання передбаченого п. 10 Порядку обов'язку, позивачем було укладено договір про надання послуг з транспортування природного газу з ДАТ "Чорноморнафтогаз" .

Обов'язкове укладення аналогічних договорів для підприємства, що здійснює продаж природного газу та відповідний алгоритм розподілу коштів з його рахунку жодною нормою діючого законодавства України не передбачено.

У зв'язку з зазначеним, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про застосування п. 1 ч. 1 ст. 83, ст. 217 ЦК України та визнання недійсним всього договору купівлі-продажу природного газу № 02/11-ПД від 12.04.2011 р., оскільки відповідно до вимог законодавства, вказаний договір міг і повинен був укладатися без включення в нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Крім того, п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Відповідач не використав свого права та не представив суду належних доказів того, що інші пункти договору суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору порушено вимоги п. 1 ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Оскільки умова договору про включення вартості транспортування природного газу до ціни газу є недійсною, гроші, отримані НАК «Нафтогаз України» від ЗАТ «Джурчі» за транспортування природного газу є такими, що одержані безпідставно, і відповідно до ст. 216,1212 ЦК України підлягають поверненню позивачу.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір суд покладає на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Повне рішення складено 22.06.2012р.

Враховуючи викладене та керуючись статями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним п. 4.2 договору купівлі-продажу природного газу № 02/11-ПД від 12.04.2011 р., укладений між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Закритим акціонерним товариством «Джурчі».

3. Стягнути з Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, Шевченківський район, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 20077720) на користь Закритого акціонерного товариства «Джурчі» вул. Інтернаціональна, буд. 1, смт. Первомайське, Первомайський район, Автономна Республіка Крим, 96300; ідентифікаційний код 30951066) 4931,12грн. грошових коштів, що сплачені за транспортування природного газу, та 2682,50грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Доброрез І.О.