Рішення

від 21.06.2012 по справі 5006/12/71/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

5006/12/71/2012                                 ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ                                     83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46                                                              Р І Ш Е Н Н Я                                                                іменем України 21.06.12 р.                                                                                 Справа № 5006/12/71/2012                                Суддя господарського суду Донецької області  Тоцький С.В. при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г. розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Відкритого акціонерного товариства «АРМА-Лізинг», м. Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Продукт», м. Донецьк про стягнення 137929,22грн.                        за участю представників сторін: від позивача: не з'явився ; від відповідача: не з'явився ; СУТЬ СПОРУ Заявлено позов Відкритим акціонерним товариством «АРМА-Лізинг», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Продукт», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 99415,94грн., пені в сумі 24723,50грн., суми інфляції у розмірі 9352,20грн. та 3% річних в сумі 4437,58грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору №02-102/027 фінансового лізингу від 05.10.2007р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів за предмет лізингу, однак у встановлений строк їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 99415,94рн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 24723,50грн., суми інфляції у розмірі 9352,20грн. та 3% річних в сумі 4437,58грн. Одночасно із позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у зв'язку із тим, що відповідач свої зобов'язання не виконує у добровільному порядку та існує ймовірність ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості,  шляхом накладення арешту на все майно, грошові кошти (депозити та інші рахунки в банківських та інших фінансових установах і т.п.) та на цінності, що належать ТОВ «Перфект Продукт». 18.06.2012р. на адресу господарського суду від позивача надійшла телеграма, у якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити повністю, а справу розглянути без участі представника позивача. Відповідач у судове засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України  від №101-3401, відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Перфект Продукт» зареєстрований за адресою83096, м. Донецьк, вул. Хірургічна, 22. Саме за цією адресою, яка зазначена у довідці судом були надіслані ухвали про порушення провадження та про відкладення розгляду справи. В силу ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців" (далі Закон) Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Згідно ст.16 Закону Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Статтею 18 Закону встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Крім того за приписами абз. 3 п.3.9.1. Постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався. При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу  України, справу  розглянуто  за  наявними  в  ній  матеріалами. Також за приписами п.3.9.2. Постанови пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. За клопотанням позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами. Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов  або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 18 Закону України "Про мови в Український РСР" (від 28 жовтня 1989р. N8312) та клопотання представника позивача, справа розглядалась  російською мовою. Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив : Між Відкритим акціонерним товариством «АРМА-Лізинг» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перфект Продукт» (Лізингоодержувач) 05 жовтня 2007р. було укладено договір №02-102/027 фінансового лізингу. За умовами даного договору (п.1.1.) Лізингодавець придбає у власність і передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач одержує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору.  Лізингоодержувач зобов'язується оплачувати лізингові платежі в порядку, розмірах та в строки, встановлені даним договором (Додаток №2). За приписами п.1.3. договору загальна сума договору становить 195406,92грн., що включає суму, що сплачує Лізингодавцю як відсоток за отриманий їм кредит для придбання майна за договором – 51799,92грн. і вартість предмету лізингу 140907,00грн., сума разової комісії – 2700,00грн. Відповідно до п.1.4. договору предмет лізингу підлягає поставці за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 95-а й буде використаний Лізингоодержувачем за адресою: територія України. Цільове призначення предмету лізингу – використання автомобіля в робочих цілях. Пунктом 2.1. договору предмет лізингу передається Лізингоодержувачу в лізинг на строк 36 місяців, починаючи з дати приймання його Лізингоодержувачем у комплектації, згідно Додатка №1 до даного договору (підписання сторонами акту прийму-передачі майна в лізинг). Даний договір діє до повного виконання зобов'язань сторін по ньому згідно його умов. (п. 2.2. договору). Пунктом 3.2. договору встановлено, що приймання предмета лізингу оформляється актом прийму-передачі майна у лізинг, що підтверджує комплектність переданого майна і його відповідність техніко-економічним показникам, погодженими сторонами даного договору й Постачальником. За приписами п.7.1. договору Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати Лізингодавцю наступні платежі: -          авансовий платіж – 14091,00грн., у т.ч. ПДВ 2348,50грн. в строк до 2 банківських днів з моменту підписання даного договору; -          комісію Лізингодавцю – 2700,00грн. у т.ч. ПДВ 450,00грн. в строк до 2 банківських днів з моменту підписання даного договору. Відповідно до п.7.1.3. договору лізингові платежі виплачуються в порядку та в терміни, встановлені даним договором, зокрема Додатком №2 до даного договору. Згідно п.9.1. договору передбачено, що за кожний день прострочення Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми залишку заборгованості перед Лізингодавцем, від розміру страхової суми, відповідно до Додатку №2 і страховому договору відповідно за кожний день прострочення. Даний договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств. До укладеного договору між сторонами також було підписано, зокрема, Додаток №1-Специфакцію та додаток №2 – графік лізингових платежів. 08 жовтня 2007р. між сторонами було складено та підписано Акт приймання-передачі майна по договору №02-102/027 фінансового лізингу від 05.10.2007р. відповідно до якого ВАТ «АРМА-Лізинг» передав, а ТОВ «Перфект Продукт» прийняв  майно, а саме FORD TRANSIT CONNECT, 2007 року випуску, колір білий, тип – вантажний малотоннажний фургон, державний номер АА6217Т. 01 січня 2008р. між тими ж сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до договору №02-102/027 фінансового лізингу від 05.10.2007р., якою сторони виклали в новій редакції графік лізингових платежів, наведений в Додатку №2 до договору лізингу. Додаткова угода підписана обома сторонами та скріплена печатками підприємств. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу позивач надіслав на його адресу листа №516/07.09 від 14.07.2009р. з вимогою сплатити лізингові платежі в сумі 24854,00грн. та пеню в сумі 1561,28грн.   За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за останнім  утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 99415,94грн. Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне. Спір, що виник між сторонами, стосується виконання відповідачем  взятих на себе зобов'язань за Договором №02-102/027 фінансового лізингу від 05.10.2007р. щодо сплати лізингових платежів. Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України  та ст.173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення   цивільних  прав  та  обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків Згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України). Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,  визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України). Згідно приписів статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Відповідно до вимог статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Частиною 1 статі 292 ГК України передбачено, що лізинг - це господарська  діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем у виключне користування другій стороні лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних  лізингових  платежів. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України “Про фінансовий лізинг”. Частиною 2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови,  щодо  яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Пунктом 3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі. Частиною першою статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором що саме і було закріплено сторонами у п.7.1 Договору №02-102/027фінансового лізингу від 05 жовтня 2007р. Таким чином, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по сплаті лізингових платежів, господарський суд дійшов висновку про стягнення з відповідача заборгованості по лізинговим платежам. Згідно приписів ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України). Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за Договором №02-102/027фінансового лізингу від 05 жовтня 2007р. належним чином не виконав, лізингові платежі сплачував не в повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 99415,94грн., що підтверджується матеріалами справи. Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 99415,94грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню. Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4437,58грн. та інфляційних витрат в сумі 9352,20грн. суд виходить з наступного. Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.      Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання. Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу в розмірі 9352,20грн., 3% річних за прострочення виконання грошових зобов'язань в сумі 4437,58грн. є арифметично вірними та такими, що  підлягають задоволенню. Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 24723,50грн. на підставі                   умов п.9.1 договору. Згідно приписів ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно приписів статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до вимог передбачених ст.ст.546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі –сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Відтак за висновком суду наданий позивачем розрахунок суми пені у розмірі 24723,50грн. є обґрунтованим, арифметично вірним та таким що підлягає задоволенню. Розглянувши заяву позивача відповідно до вимог передбачених ст.66 ГПК України про забезпечення позову, у зв'язку із тим, що відповідач свої зобов'язання не виконує у добровільному порядку та існує ймовірність ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості, шляхом накладення арешту на все майно, грошові кошти (депозити та інші рахунки в банківських та інших фінансових установах і т.п.) та на цінності, що належать ТОВ «Перфект Продукт», суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню за своєю непереконливістю.   Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. На підставі ст.ст.11, 202, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 625, 626, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 193, 216-218, 230, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 6, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"  та  керуючись вимогами ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 20, 22, 28, 32-34, 49, 66, 67, 75, 82-85 ГПК України, господарський  суд - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «АРМА-Лізинг», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Продукт», м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 99415,94грн., пені в сумі 24723,50грн., суми інфляції у розмірі 9352,20грн. та 3% річних в сумі 4437,58грн, задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Перфект Продукт»  (83096,            м. Донецьк, вул. Хірургічна, 22, п/р 26003131 в ТОВ КБ «АРМА» в м. Донецьк, МФО 377379, код ЄДРПОУ 35204552) на користь Відкритого акціонерного товариства «АРМА-Лізинг» (03037, м. Київ, пр-т Червонозоряний, 52, п/р26504003 в ТОВ «АРМА», м. Київ, МФО 380300, код ЄДРПОУ 32552855) заборгованість в сумі 99415,94грн., пеню в сумі 24723,50грн., суму інфляції у розмірі 9352,20грн., 3% річних в сумі 4437,58грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2758,58грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області  в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22.06.2012р.            Суддя                                                               Тоцький С.В.