Рішення

від 19.06.2012 по справі 1659-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Іменем України

РІШЕННЯ

19.06.2012Справа №5002-7/1659-2012

За позовом публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"(вул. Леніна, 28, м. Іллічівськ, Одеська область, 68003)

до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (вул. Долгоруковська, 16, м. Сімферополь, 95006);

відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (вул. Київська, 81, каб. 214, м. Сімферополь, 95006);

приватного підприємства "ОСОБА_4" в особі філії 01 приватного підприємства "ОСОБА_4" (АДРЕСА_2)

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 27711,00 грн.

Суддя І.І.Дворний

Представники від сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №77мвід 12.11.10, предст.;

від Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим: ОСОБА_2, довіреність №11/3-4/2757 від 15.07.11, предст.;

від відділу примусового виконання рішення Управління ДВС ГУЮ МЮУ в Автономній Республіці Крим: ОСОБА_2, довіреність №11/3-04/3995 від 13.10.11, предст.;

від приватного підприємства "ОСОБА_4" в особі філії приватного підприємства "ОСОБА_4": не з'явився.

Суть спору: 22 травня 2012 року публічне акціонерне товариство "Марфін Банк" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, приватного підприємства "ОСОБА_4" в особі філії 01 приватного підприємства "ОСОБА_4" про визнання недійсним пункту 3.1. договору №012015 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 16 лютого 2012 року, укладеного між відповідачами в частині встановлення винагороди в розмірі 14% та стягнення з приватного підприємства «ОСОБА_4» надлишково отриманої винагороди за реалізацію майна за вищевказаним договором в сумі 27711,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 44, 45 Закону України «Про іпотеку», Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом МЮУ №68/5 від 27.10.1999 р. (далі по тексту - положення), приписах Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2012 року позовну заяву прийнято до розгляду.

05 червня 2012 року приватне підприємство "ОСОБА_4" в особі філії приватного підприємства "ОСОБА_4" надало суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог (а.с. 36-38).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 червня 2012 року через неявку сторін розгляд справи відкладався.

У судове засідання, що відбулось 19 червня 2012 року, з'явились представник позивача, який наполягав на вимогах заявленого позову та представник від Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим і відділу примусового виконання рішення Управління ДВС ГУЮ МЮУ в Автономній Республіці Крим, який, у свою чергу, заперечував проти позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, про що надав суду письмовий відзив на позовну заяву (вх. № 18984).

Представник від приватного підприємства "ОСОБА_4" в особі філії приватного підприємства "ОСОБА_4" у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином (у судовому засіданні 05 червня 2012 року та кореспонденцією).

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника приватного підприємства "ОСОБА_4" в особі філії приватного підприємства "ОСОБА_4" за наявними в справі матеріалами з врахуванням його усних та письмових пояснень наданих суду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши обставини справи, суд

ВСТАНОВИВ:

16 лютого 2012 року між відповідачами по справі було укладено договір про надання послуг по організації та проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) за №012015 (а.с. 26-27).

Предметом договору є здійснення сторонами дій пов'язаних з виконанням умов Генерального договору про реалізацію арештованого майна, на яке звернено стягнення державними виконавцями при примусовому виконанні рішень №4 від 25 січня 2012 року з надання послуг з реалізації арештованого нерухомого майна шляхом його продажу на прилюдних торгах, на яке звернено стягнення державним виконавцем при примусовому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб).

У пункті 1.3 сторонами узгоджено, що на прилюдні торги передається нерухоме майно яке арештовано при примусовому виконанні виконавчого документу - виконавчого листа №2-3822/2009 від 13 липня 2010 року виданого Євпаторійським міським судом Автономної Республіки Крим.

Стартова (початкова) ціна становить 307900,00 грн., без урахування ПДВ (пункт 1.4 договору).

Пунктом 3.1. вказаного договору встановлено винагороду Спеціалізованій організації за цим договором з урахуванням ПДВ у розмірі 43106,00 грн. (14 %). Сума винагороди вноситься покупцем майна на рахунок Спеціалізованій організації як гарантійний внесок та після реалізації майна залишається Спеціалізованій організації в рахунок оплати за надані послуги.

Матеріали справи свідчать, що на виконання виконавчого листа №2-3822/2009, 14 березня 2012 року філією 01 приватного підприємства «ОСОБА_4» було проведено прилюдні торги з реалізації земельної ділянки площею 0,1500 га, кадастровий номер 0110945300:01:005:0155, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Вищевказану земельну ділянку продано за 307900,00 грн., що підтверджується протоколом №0112015 по проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є предметом іпотеки, боржника ОСОБА_3 затвердженого 14 березня 2012 року.

Вказане майно належало гр. ОСОБА_3 та перебувало в іпотеці у приватного акціонерного товариства «Марфін Банк», зо підтверджується копією наявного в матеріалах справи договору іпотеки від 15 серпня 2008 року (а.с. 21-24).

Як вже зазначалось, стартова ціна продажу земельної ділянки складала 307900,00 грн. Позивач переконаний, що винагорода торгуючої організації повинна складати 15395,00 грн. (5 % від початкової ціни) і посилаючись на протокол №0112015 стверджує, що винагорода торгуючої організації за реалізацію майна становить 43106,00 грн., тобто торгуючою організацією всупереч вимогам законодавства отримано 27711,00 грн., які і просить стягнути в якості надлишково отриманої винагороди за реалізацію майна з філії 01 приватного підприємства «ОСОБА_4».

Позивач також просить визнати недійсним пункт 3.1. договору №012015 від 16 лютого 2012 року, оскільки вважає, що цей пункт не відповідає вимогам діючого законодавства, зокрема приписам закону України «Про іпотеку».

З приводу отримання грошових коштів від реалізації майна позивач листом від 11 квітня 2012 року (вих №618/02) звернувся до директора приватного підприємства «ОСОБА_4» з проханням перерахувати грошові кошти на рахунок філії банку, оскільки вважає, що сума винагороди філії 01 приватного підприємства «ОСОБА_4» за реалізацію майна значно завищена.

У відповідь на лист позивача філія 01 приватного підприємства «ОСОБА_4» повідомила (лист від 25 квітня 2012 року за вих. №01/0587), що нею, як спеціалізованою організацією, при проведенні розрахунків за надані послуги зі стороною за договором були дотримані всі умови договору, що підтверджується актом виконаних робіт за №01-н/0434 від 29 березня 2012 року та вказала, що Банк не врахував, що норми Закону України «Про іпотеку» вимагають лише щоб гарантійний внесок не перевищував 5% початкової вартості майна. Стосовно ж максимального розміру винагороди організатора прилюдних торгів у вказаному законі немає жодних обмежень.

Також, позивач з листом звертався і до начальника відділу примусового виконання рішення Управління ДВС ГУЮ МЮУ в Автономній Республіці Крим (від 26 квітня 2012 року за вих. №709/02), у якому просив перевірити законність положень договору №012015 від 16 лютого 2012 року, привести його до відповідності до вимог чинного законодавства та перерахувати надлишково отримані кошти на рахунок Банка.

Втім, відповідачами вимоги Банку, викладені у вищевказаних листах, задоволені не були, що і послугувало підставою для звернення останнього з відповідним позовом до суду.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню на таких підставах.

Судом встановлено, що спірні правовідносини, виниклі між сторонами, регулюються Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №68/5 від 27.10.1999 р. (Положення).

Стаття 44 Закону України «Про іпотеку» визначає коло осіб, які мають право брати участь у прилюдних торгах. Зокрема, частина 1 вказаної статті передбачає, що у прилюдних торгах мають право брати участь фізичні та юридичні особи, які сплатили гарантійний внесок, який не може перевищувати 5% початкової ціни продажу предмету іпотеки.

Відповідно до пункту 2.10. розділу 2 Положення, гарантійний внесок - завдаток, який за одним лотом сплачує фізична або юридична особа, розмір якого дорівнює сумі винагороди спеціалізованої організації за надані нею послуги з реалізації майна, визначеній виходячи зі стартової ціни лота.

Пункт 3.1. Положення, у свою чергу, дає розширене пояснення про засоби та розміри отримання винагороди спеціалізованою організацією за надані органам державної виконавчої служби послуги по організації та проведенню прилюдних торгів, а саме: орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати з урахуванням податку на додану вартість 15 відсотків від вартості майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі прилюдних торгів суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано ототожнює поняття «гарантійний внесок» та «винагорода за надані послуги з реалізації арештованого майна». Обмеження у розмірі 5%, визначене у Законі України «Про іпотеку» стосується гарантійного внеску, а обмеження розміру винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна визначені пунктом 3.1. Положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, а саме не більше 15 відсотків від вартості майна з урахуванням податку на додану вартість.

Так, Закон України «Про іпотеку» взагалі не встановлює та не обмежує розмір винагороди спеціалізованої організації за надані послуги з реалізації арештованого нерухомого майна, яке є предметом іпотеки.

Встановлене у статті вказаного Закону обмеження щодо розміру гарантійного внеску за своєю суттю не є встановленням обмеження винагороди спеціалізованої організації.

Закону України «Про іпотеку» взагалі не містить поняття винагороди спеціалізованої організації за надані нею послуги з реалізації предмета іпотеки та не регламентує і не регулює поняття та розмір винагороди спеціалізованої організації за надані нею послуги з реалізації предмета іпотеки.

З врахуванням викладеного, висновок позивача щодо розповсюдження приписів Закону України «Про іпотеку» щодо розміру гарантійного внеску та розмір винагороди спеціалізованої організації (щодо тотожності понять «гарантійний внесок» та «винагорода спеціалізованої організації») не ґрунтується на законодавстві.

Стаття 215 Цивільного Кодексу України, визначає, що підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною /сторонами/ вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою-шостою статті 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Пунктом 2 цієї ж Постанови передбачено, що судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10, 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.

Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього

обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи

оспорюються відповідачем.

З огляду на викладене, позовна вимога щодо визнання недійсним пункту 3.1. договору №012015 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 16 лютого 2012 року, укладеного між Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим в особі начальника відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ МЮУ в Автономній Республіці Крим та філією 01 приватного підприємства «ОСОБА_4», в частині встановлення винагороди в розмірі 14% - задоволенню не підлягає, оскільки позивач не довів суду, що зміст пункту 3.1. договору, укладеного між відповідачами, суперечить положенням діючого законодавства.

Позовна вимога щодо стягнення з приватного підприємства "ОСОБА_4" в особі філії 01 приватного підприємства "ОСОБА_4" надлишково отриманої винагороди за реалізацію майна в сумі 27711,00 грн. є похідною та пов'язаною з вимогою про визнання недійсним пункту 3.1. договору №012015 від 16 лютого 2012 року, - і також задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір суд залишає за позивачем.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 25.06.2012.

Керуючись статтями 49, 82, 84, 85, 87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Суддя Дворний І.І.