Рішення

від 25.06.2012 по справі 2/5007/51/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" червня 2012 р. Справа № 2/5007/51/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Спортс" (м.Львів)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м.Бердичів Житомирська область)

про стягнення 18056,31 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 18056,31грн. заборгованості, з яких: 14904,21грн. основного боргу, 29,80грн. інфляційних, 508,37грн. 3% річних, 2613,93грн. пені. Також просить стягнути з відповідача судовий збір.

Позивач в судове засідання не з'явився, через факсимільний зв'язок направив довідку про стан розрахунків відповідача станом на 25.06.2012р.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 22.06.2012р. (а.с.31).

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 06.01.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Спортс" (постачальник/позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (покупець/відповідач) було укладено договір поставки №27 (а.с.8-9), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар відповідно до накладних та рахунків, що є невід'ємними частинами даного договору (п.1.1. договору).

Загальна кількість , ціни та асортимент товару узгоджуються сторонами додатково та вказуються у рахунку або накладній, яка є невід'ємною частиною договору (п.2.1. договору).

Поставка товару проводиться зі складу постачальника у додатково узгоджені сторонами строки в кількості та асортименті, що відповідає накладній (п.3.1. договору).

Зобов'язання постачальника з поставки вважається виконаним з моменту передачі перевізнику товару зі складу постачальника (п.3.3. договору).

Згідно п.4.1. договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100% попередньої оплати.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на суму 21943,00грн., що підтверджується розхідною накладною №В0621737 від 21.02.2011р. (а.с.10).

Згідно даних позивача, відповідач свої договірні зобов'язання по оплаті отриманої продукції виконав неналежним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 14904,21рн., що підтверджується розрахунком позивача та довідкою від 25.06.12р.

Враховуючи умови п.4.1. договору, поставка товару за договором має відбуватись на умовах 100% попередньої оплати.

Враховуючи те, що сторони правочину своїми діями, а саме переданням товару позивачем відповідачу до проведення попередньої оплати, змінили умови договору в цій частині, не встановивши інші строки оплати, то суд застосовує до правовідносин сторін щодо строку оплати положення ст. 530 ЦК України.

Частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

28.09.2011 року позивачем направлено на адресу відповідача претензію з вимогою про оплату заборгованості у розмірі 14904,21 грн. Зазначену претензію отримано відповідачем 03.10.2011р., на підтвердження чого до матеріалів справи додано належним чином засвідчену копію повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.11-12).

За твердженням позивача, претензія відповідачем залишена без відповіді, поставлений товар Відповідачем не оплачено, сума заборгованості станом на момент розгляду справи складає 14904,21 грн.

З урахуванням положень ст. 530 ЦК України та отримання Відповідачем претензії 03.10.2011р., строк оплати вартості отриманого відповідачем товару настав 10.10.2011р.

В зв'язку з несплатою заборгованості відповідачем в добровільному порядку, позивачем заявлено позов до суду про стягнення заборгованості.

Крім основної суми боргу позивач просить стягнути з відповідача 2613,93грн. - пені, 29,80грн. - інфляційних та 508,37грн. - 3% річних.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.ст.525 і 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 14904,21грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача, інфляційних, 3% річних та пені, господарський суд враховує наступне.

У статті 611 Цивільного кодексу України передбачено настання правових наслідків, встановлених договором або законом, у разі порушення зобов'язання, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені вбачається, що пеня розрахована за період з 01.03.2011р. по 22.03.2012р. (а.с.2 - на звороті). Слід зазначити, що позивачем неправомірно збільшено період нарахування штрафних санкцій. Обґрунтованим періодом для нарахування пені суд вважає з 11.10.2011р. по 22.03.2011р. Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені, з урахуванням встановлених судом обставин щодо строків оплати поставленого товару, та зважаючи на вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування пені в сумі 1036,57грн., нарахованої за період з 11.10.2011р. по 22.03.2012р. на суму заборгованості 14904,21грн.

Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1036,57грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1577,36грн. суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних (а.с.2 - на звороті), зважаючи на встановлені судом обставини по справі стосовно періоду нарахування штрафних санкцій, господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 233,61грн. за період з 11.10.2011р. по 18.04.2012р. на суму заборгованості 14904,21грн.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в сумі 233,61грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 274,76грн. суд відмовляє за безпідставністю їх нарахування.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних в сумі 29,80грн. (а.с.2 - на звороті) господарський суд встановив, що відповідно до встановлених обставин справи, правомірним є нарахування інфляційних в сумі 104,59грн. за період з жовтня 2011р. по лютий 2012р. Однак, з огляду на те, що у відповідності до ст.55 ГПК України ціну позову вказує позивач, а заявлена ним до стягнення сума інфляційних в межах правомірно нарахованої суми, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача інфляційних в сумі 29,80грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав, у судове засідання не з'явився.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 14904,21грн. основного боргу, 29,80грн. інфляційних, 233,61грн. 3% річних та 1036,57грн. пені, обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (13300, АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Спортс" (79058, м.Львів, вул.Масарика, 14/132, код 34259972) - 14904,21грн. основного боргу, 29,80грн. інфляційних, 233,61грн. 3% річних, 1036,57грн. пені, 1444,40грн. витрат по оплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Спортс" (79058, м.Львів, вул.Масарика, 14/132, код 34259972) з Державного бюджету зайво сплачений судовий збір у розмірі 91,50 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1 - в справу

2,3 - сторонам (рек.з повід.)