Ухвала

від 30.05.2012 по справі 6-42687св11

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В.,

Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: відділ Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області, Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, Вільнянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання договору міни недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору міни недійсним, посилаючись на те, що 5 березня 2004 року між ним та відповідачем було укладено договір міни земельної ділянки, зміст якого суперечить підп. «б» п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого з 1 січня 2002 року була накладена заборона на будь-яке відчуження земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, тому просив визнати недійсними договір міни.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 7 червня 2011 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: відділ Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області, Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, Вільнянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання договору міни недійсним задоволено.

Встановлено, що договір міни земельної ділянки розміром 6,70 га на 50 тон соняшника, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 5 березня 2004 року та посвідчений державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 5 березня 2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 810, є нікчемним.

Застосовано наслідки недійсності нікчемного правочину: скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 140126, кадастровий № 2321580500:03:002:0020, виданий 10 листопада 2009 року на ім'я ОСОБА_5 і зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010926000053, зобов'язано ОСОБА_4 передати ОСОБА_5 50 тон соняшника. Вирішено питання про стягнення судового збору.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2011 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 7 червня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: відділ Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області, Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, Вільнянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання договору міни недійсним відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваного судового рішення, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 5 березня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір міни земельної ділянки, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Антонівської сільської ради, розміром 6,70 га та належить ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю ІІ-ЗП № 035110, виданого Антонівською сільською радою народних депутатів 19 березня 2001 року, на 50 тон соняшника, належні ОСОБА_5 на підставі довідки селянського (фермерського) господарства (ОСОБА_5) за реєстровим № 5 від 5 березня 2004 року.

Цей договір посвідчений державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 5 березня 2004 року, зареєстрований в реєстрі за № 810.

10 листопада 2009 року ОСОБА_5 здійснив державну реєстрацію договору міни і отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 140126, кадастровий номер № 2321580500:03:002:0020, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010926000053.

Суд першої інстанції, встановивши, що у ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку виникло 10 листопада 2009 року - з моменту його державної реєстрації та отримання Державного акту на право власності, тобто в той час коли п. 15 Перехідних положень ЗК України було визначено, що обмін земельних ділянок, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, дозволений лише за умови обміну однієї земельної ділянки на іншу земельну ділянку, виходив з того, що укладений між сторонами договір міни є нікчемним, оскільки його недійсність передбачена законом, а також застосував наслідки недійсності нікчемного правочину.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що договір міни було укладено між сторонами до набрання чинності ЦК України, згідно закону України № 2059 від 5 жовтня 2004 року, та зазначив, що згідно п. 4 Прикінцевих положень до Цивільного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2005 року - цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. За вказаних обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що на час укладення договору міни, ніяких законодавчих заборон щодо цього договору не було.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Суд апеляційної інстанції посилаючись на Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України та зазначаючи, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2005 року не звернув уваги на п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень до цього Кодексу, з якого вбачається, що останній набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з врахуванням вимог цього кодексу.

Суд апеляційної інстанції в порушення ч. 3 ст. 640, ст. ст. 657, 716 ЦК України, ч.1 ст. 125, ч.1 ст. 126 ЗК України, не врахував, що на момент вчинення договору міни та отримання Державного акту на право власності на земельну ділянку, відповідно п.15 Перехідних положень ЗК України не допускалось укладання договорів міни земельної ділянки, яка перебуває у власності громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на інше майно.

Суд першої інстанції, правильно встановивши момент укладання договору міни, врахувавши положення п.п. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України та те, що теперішнього часу закони України про державний земельний кадастр та про ринок земель не набули чинності, обґрунтовано виходив з того, що зміст договору міни суперечить вимогам вказаного пункту, однак дійшов до помилкового висновку про те, що вказаний договір є нікчемний.

Положеннями ч. 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В той же час, ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п.п. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України (в редакції, що діяла станом на 10 листопада 2009 року) до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення) (ч. 3 п. 15 Перехідних положень ЗК України).

Однак, суд першої інстанції не визначився із нормою матеріального права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин щодо недійсності договору міни та не звернув уваги, що такий правочин є оспорюваний, оскільки п. 15 Перехідних положень ЗК України прямо не передбачено нікчемність договору міни земельної ділянки на інше майно, а сторона правочину заперечує його дійсність саме на підставах, визначених цим пунктом.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 7 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 27 жовтня 2011 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.О. Кузнєцов

Судді: Т.Л. Ізмайлова

О.В. Кадєтова

Г.І. Мостова

М.І. Наумчук