Ухвала

від 23.05.2012 по справі 6-9254св12

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

23 травня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.

суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,

Євтушенко О.І., Іваненко Ю.Г.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» про визнання договору оренди землі недійсним, за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2012 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року позивач ОСОБА_3. звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати недійсним договір оренди землі від 13 квітня 2009 року, укладений між нею та СТОВ "Прогрес", витребувати у відповідача її земельну ділянку площею 5,9082, кадастровий номер 1422783000:01:000:0039 та стягнути з товариства понесені нею судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ДН № 030027, виданого Красноармійською райдержадміністрацією згідно розпорядження від 26 березня 2003 року за №123, вона є власником зазначеної вище земельної ділянки, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Миролюбівської сільської ради Красноармійського району Донецької області.

13 квітня 2009 року між нею та СТОВ "Прогрес" укладено договір оренди земельної ділянки строком на 25 років, який зареєстровано 17 квітня 2009 року в Красноармійському районному відділі Донецької регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.

Вважає, що при підписанні договору відповідачем порушено норми земельного та цивільного законодавства, зокрема орендар навмисне ввів її в оману щодо розміру орендної плати, взявши за основу ст. 1 Указу Президента України №92 від 02 лютого 2002 року "Про додаткові заходи соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), згідно якої розмір орендної плати має бути не менше 1,5 % вартості земельної ділянки, визначеної згідно з діючим законодавством, відповідачем не було враховано зміни, що були внесені до цього Указу 19 серпня 2008 року Указом Президента України №725/2008 і згідно до цих змін розмір орендної плати за землю має складати не менше 3% вартості земельної ділянки.

Вважає цю обставину суттєвим порушенням її прав, оскільки знаючи про такі зміни в Указі і про навмисне зменшення орендної плати, вона б не підписала спірного договору.

На неодноразові звернення до відповідача з заявами, останній відмовився підвищувати суму орендної плати і не бажає розривати договір оренди.

Крім того, посилається на порушення з боку СТОВ «Прогрес» ст. 15 ч.4 ЗУ "Про оренду землі", оскільки до договору оренди землі не долучено плану або схеми земельної ділянки, що була передана в оренду, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, що в свою чергу робить неможливим ідентифікувати земельну ділянку на місцевості, а також не включив до договору оренди пункт про обов"язок виплачувати орендну плату та строки виплати.

Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Витребувано від СТОВ «Прогрес» та повернуто ОСОБА_3 зазначену вище земельну ділянку та стягнуто з відповідача на користь позивача 2045 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі, поданій через свого представника Лозову Н.С., СТОВ «Прогрес» просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення місцевого суду від 24 листопада 2011 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Так, за змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ст. ст. 16, 18, 19 вказаного Закону договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для визнання договору оренди недійсним, оскільки він зареєстрований у ДК «Центр державного земельного кадастру» Красноармійського районного відділу і містить всі передбачені законодавством істотні умови.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про витребування земельної ділянки від відповідача та повернення її позивачу, суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди є неукладеним, оскільки не містить необхідної інформації про об»єкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі.

Проте погодитися з висновком апеляційного суду не можна з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 ЦК України та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним із моменту його державної реєстрації.

Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, а відповідно до Указу Президента України від 17 лютого 2003 року «Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» на Державний комітет України по земельних ресурсах покладено обов'язок щодо здійснення у складі державного земельного кадастру державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, а також договорів оренди земельних ділянок.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі державного акту серії ДН №030027 позивач є власником земельної ділянки площею 4,9082 га, розташованої на території Миролюбівської сільської ради Красноармійського району Донецької області.

13 квітня 2009 року сторонами укладено договір оренди зазначеної вище земельної ділянки терміном на 25 років, який 17 квітня 2009 року зареєстровано у Красноармійському райвідділі Донецької регіональної філії Центру ДЗК за № 040916000003.

Також судом установлено, що межі земельної ділянки визначено у державному акті позивачки, а сам договір містить всі передбачені законом істотні умови.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову про визнання спірного договору недійсним, суд правильно зазначив, що він підписаний сторонами, визначено термін його дії в межах діючого законодавства, державна реєстрація проведена відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 р. № 174, за яким така реєстрація здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Що стосується орендної плати, то суд також правильно встановив, що укладаючи13 квітня 2009 року договір оренди землі, сторони домовилися про її розмір.

Зокрема, п.9 вказаного договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 1400,00 грн. один раз на рік до 30 грудня і один раз на рік переглядається (п.13 договору).

Отже, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Втім, перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, у порушення вимог ст. 309 ЦПК України, помилково зробив висновок, що договір оренди є неукладеним.

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою від 25 грудня 1998 року № 2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Згідно із п. 5 зазначеного Порядку для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди; план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду; копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб. Крім зазначених документів до заяви додаються: акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевість у разі не визначення їх у натурі; проект відведення земельної ділянки у разі надання її в оренду зі зміною цільового призначення.

Таким чином, подача акту перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, є обовязковою тільки в разі, якщо межі земельної ділянки не були визначені в натурі.

Оскільки до договору оренди землі було додано копію державного акту на право власності на земельну ділянку позивача, яка містить план-схему належної ОСОБА_3 земельної ділянки, не можна вважати обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що сторонами не була погоджена така істотна умова договору як обєкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки).

Крім того, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України поза увагою суду залишилися посилання відповідача про фактичне виконання умов договору оренди землі сторонами, зокрема, одержання позивачем передбаченої договором орендної плати протягом трьох років.

Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно зі ст. ст. 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» передбачений порядок укладення договору оренди землі, зокрема, передача земельної ділянки, межі якої визначено в натурі (на місцевості), в оренду без зміни її цільового призначення здійснюється без розроблення проекту її відведення.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 18 Закону).

Згідно ст. 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Беручи до уваги положення ч. 1 ст. 215 ЦК України та виходячи зі змісту ст. 640 ЦК України та ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі», висновок суду про те, що оспорюваний договір оренди землі є неукладеним, є помилковим та таким, що прийнятий не у відповідності з фактичними обставинами справи та нормами закону.

Водночас, помилковим є і трактування суду роз»яснень постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», оскільки договір юридично був укладений і 17 квітня 2009 року зареєстрований в ДК «Центр державного земельного кадастру». До того ж, вказаний договір виконувався сторонами протягом 3-х років.

За таких обставин, враховуючи те, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» задовольнити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2012 року скасувати.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий П.О. Гвоздик

Судді: Є.П. Євграфова

О.І. Євтушенко

В.І. Журавель

Ю.Г. Іваненко