Ухвала

від 05.04.2012 по справі 9101/20719/2012

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2012 р.справа № 2а/0470/14099/11

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Проценко О.А. Шлай А.В.

секретар судового засідання Піддубна А.В.

за участю:

представник позивача - Мороз С.В.

представник відповідача - Макарова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Ніжньодніпровському районі м.Дніпропетровська на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року по справі № 2а/0470/14099/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Снек Експорт" до Державної податкової інспекції у Амур-Ніжньодніпровському районі м.Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Снек Експорт" (далі за текстом - ТОВ „Снек Експорт") звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська, в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2011 року за №0000032304/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 878440,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірність оскаржуваного податкового повідомленя -рішення та безпідставність висновків відповідача про порушення п.п. 7.5.1., п.7.5, п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", оскільки позивачем виконано всі передбачені законом вимоги для отримання відшкодування з податку на додану вартість, реальність здійснення позивачем господарських операцій підтверджується первинними документами, складеними відповідно до вимог законодавства, які були надані при перевірці. Акт перевірки не містить посилань на порушення позивачем вказаних вимог законодавства, відсутні відповідне обґрунтування та посилання на будь -які докази.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року позовні вимоги позивача задоволено та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.02.2011р. за №0000032304/0 Державної податкової інспекцї в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 878440,00 грн.

Відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подано заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив відхилити апеляційну скаргу відповідач, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги і заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту податку на додану вартість .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач товариство з обмеженою відповідальністю „Снек Експорт" (код ЄДРПОУ 33324584) зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області 15.12.2004р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, яка міститься в матеріалах справи.

Позивач перебуває на обліку, як платник податків, в Державній податковій інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 15.01.2007р. № 100012214, виданого ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про що зазначено в акті про результати позапланової виїзної перевірки від 14.02.2011р. за № 239/23-4/33324584.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська на підставі направлень від 18.01.2011р. за № 000036, від 25.01.2011р. за № 000058 та від 01.02.2011р. за № 000036 у період з 24.12.2010р. по 17.01.2011р. була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 14.02.2011р. за № 239/23-4/33324584.

Відповідно до висновків акта перевірки позивачем порушено п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", чим завищено розмір податкового кредиту з ПДВ на суму 878440,00 гривень.

На підставі висновків викладених в акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.02.2011р. за №0000032304/0, яким ТОВ „Снек Експорт" зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 878440,00 грн.

Відповідно до матеріалів справи, 15.09.2008р. між позивачем (покупцем) та ПП „Гелей" (постачальником) було укладено договір поставки за № 08-09/8. В договорі визначено умови поставки та оплати, відповідальність сторін та інші умови.

26.07.2010р. між позивачем (покупцем) та ТОВ „КФ Голеаф" (постачальником) було укладено договір поставки за № 26/07. В договорі визначено умови поставки товару та оплати, відповідальність сторін та інші умови.

24.06.2010р. між позивачем (замовником) та ТОВ „Мета Комп" (виконавець) було укладено договір на надання транспортних послуг за № 24/06. У договорі визначено умови надання транспортних послуг та оплати, відповідальність сторін та інші умови.

На підтвердження здійснення господарських операцій, спрямованих на виконання договорів поставки за № 08-09/8 від 15.09.2008р., № 26/07 від 26.07.2010р., на надання транспортних послуг за № 24/06 від 24.06.2010р., позивачем надані первинні бухгалтерські документи: податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акт здачі-приймання робіт, видаткова накладна, платіжні доручення.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Наведені норми дають підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до статті1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті13 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Досліджені судом первинні бухгалтерські документи за змістом відповідають вимогам встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарських операцій. Докази недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

Наявні у справі первинні документи, які складені позивачем та ТОВ „КФ Голеаф", ПП „Гелей", ТОВ „Мета Комп" на виконання умов вищезазначених договорів, є підставою для відображення в облікових регістрах господарського та податкового обліку відповідних господарських операцій.

Позивачем було включено до складу податкового кредиту з ПДВ та до складу валових витрат з податку на прибуток суми коштів, отриманих по договірним взаємовідносинам з ТОВ „КФ Голеаф" та ПП „Гелей".

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Акт перевірки не містить будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних та порушень вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Колегія суддів критично оцінює твердження відповідача, на порушення вимог ст.203, ст. 215, ст. 228, 662,665, 656 ЦК України по взаємовідносинах між ПП „Гелей" та ТОВ „Снек Експорт".

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;

- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідно до ст. 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.

Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до Узагальнення Верховного суду України від 24.11.2008р. „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це є підставою для індивідуальної відповідальності цієї сторони.

У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ТОВ „Снек Експорт", як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента -це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Контрагент позивача - ПП „Гелей" на час здійснення господарських операцій із ТОВ „Снек Експорт"(період з 2008р.- вересень 2010р.), був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (код ЄДРПОУ: 34499741), перебував на обліку в органах податкової служби з 14.07.2006р. за № 1120, станом на 26.01.2011р. перебував на обліку в ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 04.08.2006р. № 4037284, виданого у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська (анульоване 17.11.2010р. у зв'язку з перереєстрацією підприємства) про що зазначено в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП „Гелей" від 26.01.2011р. № 76/233/34499741 Державної податкової інпекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська.

Таким чином, будь-яких підстав, визначених Законом України „Про податок на додану вартість", які б виключали право позивача на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, судом не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Ніжньодніпровському районі м.Дніпропетровська - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року у справі № 2а-0470/14099/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: А.В. Шлай