Постанова

від 15.08.2008 по справі 2-а-2075/2008

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №

2-а-2075/08

             ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        15 серпня  2008 року                                                                      

м. Полтава

              Полтавський окружний адміністративний суд в

складі:

Головуючого

судді- - Єресько Л.О.

При секретарі -

Свистун Л.С.

За участю:

Представника

відповідача управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави

- Міняйло Г.Ю.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в

м. Полтаві в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до

Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області  про нарахування недоплаченої допомоги дитини

війни, -

В С Т А

Н О В И В:

            В липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся

до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до

Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про

нарахування недоплаченої допомоги дитині війни, посилаючись те, що він належить

до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до ст. 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни»  з

01.01.2006 року по 31.12.2007 року має право на отримання соціальної допомоги в

розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.

            Свої

позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що Рішенням Конституційного Суду

України  № 6-рп/2007 від 09 липня 2007

року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є

неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України

на 2007 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний

захист дітей війни», на підставі яких йому повинна була бути нарахована соціальна

допомога. Разом з тим, відповідач в порушення вимог ст. 124 Конституції

України, не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії. Просив

зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому  несплачену щомісячну державну соціальну допомогу

в сумі 2733 грн. 30 коп. за 2006-2007 роки.

            Ухвалою Полтавського окружного

адміністративного суду від 18 липня 2008 року до участі в справі було залучено

в якості співвідповідача управління Пенсійного фонду України в Київському

районі м. Полтави.

            В судове засідання позивач не

з'явився, надав суду письмове клопотання, яким свої позовні вимоги підтримав та

просив справу слухати у його відсутність.

            Представник відповідача  управління Пенсійного фонду України в

Київському районі м. Полтави проти позову заперечувала, просила відмовити в

задоволенні позову, посилаючись на обставини, викладені в письмових

запереченнях проти позову.

Представник

Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області  не з'явився в судове засідання, хоча в справі

наявні докази, що він належним чином повідомлений про час та місце розгляду

даної справи. Згідно ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача -

суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і

місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про

причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено

на підставі наявних у ній доказів.

            Суд, заслухавши пояснення

представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно

з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і

вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає

частковому задоволенню з наступних підстав.

            Судом встановлено, що позивач є

дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей

війни».

            Відповідно до ст. 6 Закону України

«Про соціальний захист дітей війни» позивач ОСОБА_1 має право на отримання

державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної

пенсії за віком (в редакції Закону від 

18.11.2004 р. № 2195-ІV, набрав чинності 01.01.2006 р.).

            Пунктом 12 ст. 71 Закону України

«Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний

захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму

Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

            Статтею 64 Конституції України

встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть

бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті

нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження

змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

            Рішенням Конституційного Суду

України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії

громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є

неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 ст. 71 Закону України«Про

Державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України

закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені

неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом

України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України

від 09.07.2007 року зворотньої дії в часі не має, відтак на період до 09 липня

2007 року не поширюється. Рішень щодо аналогічних норм Закону України «Про

Державний бюджет на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось. Тому

задоволенню підлягають вимоги позивачки лише за період з 09 липня 2007 року по

31 грудня 2007 року.

            Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону

України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни,

встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими

нормативно-правовими актами.

            Щодо розрахункової величини

мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії

дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.

            Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону

України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний

розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років

страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які

втратили працездатність.

            При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж

Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений

частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів

пенсій, призначених згідно з цим Законом.

            Однак, враховуючи той факт, що Закон

України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є єдиним

законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та,

зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої

держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті

державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який

загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van

Duyn v. Home Office (Case 41/74 van

Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе

застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям

війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком

використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як

розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії,

передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей

Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до

пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не

суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування».

            Доводи відповідача про відсутність

механізму реалізації ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»

не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.

            Пенсійний фонд

України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої

повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в

установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону

України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення про

призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного

фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням

Пенсійного фонду України за місцем проживання ОСОБА_1 є Управління Пенсійного

фонду України в Київському районі м. Полтави. Враховуючи вищевикладене, суд

вважає управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави

належним відповідачем по даній справі.

            За таких обставин, суд приходить до

висновку про необхідність зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в

Київському районі м. Полтави здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1  за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня

2007 року з підвищенням пенсії на 30 % з розміру мінімальної пенсії за віком,

встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне

пенсійне страхування»  та провести

відповідні виплати.

            Із змісту позовної заяви та

заперечень відповідача вбачається, що в даному спорі фактично оскаржується

бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України щодо відмови

в нарахуванні зазначеного підвищення до пенсії.

            Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України, з

метою повного захисту прав та інтересів позивача суд вважає необхідним вийти за

межі позовних вимог та, задовольняючи позов в цій частині, визнати

бездіяльність даного управління протиправною.

            Позовні вимоги ОСОБА_1  щодо зобов'язання відповідного управління

Пенсійного фонду України нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну

допомогу  дитині війни у визначеній

позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки суд не може

перебирати на себе функцію органу, на якого законодавством покладено такі

повноваження.

            Згідно вимог ч. 3 ст. 94 КАС

України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати,

здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

           На підставі викладеного, керуючись

ст. 64 Конституції України, ст.ст.  3, 6

Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про

виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,

ст.ст. 7, 8, 9, 10, 11, 71, ч. 3 ст. 94, 160-163 Кодексу адміністративного

судочинства України,  -          

ПОСТАНОВИВ:

            Адміністративний позов ОСОБА_1 до

Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, управління

Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави про нарахування

недоплаченої допомоги задовольнити частково.

            Визнати бездіяльність Управління

Пенсійного фонду України в Київському районі м. Полтави протиправною.

            Зобов'язати Управління Пенсійного

фонду України в Київському районі м. Полтави здійснити перерахунок пенсії

ОСОБА_1  з підвищенням її на 30%

мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України

«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»  та провести відповідні виплати за період з 09

липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

            В іншій частині позовних вимог

відмовити.

            Стягнути з

Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору

у розмірі 1 грн. 70 коп.

Постанова

відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення

строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом,

якщо таку заяву не було подано.

          Постанова

може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду   через Полтавський окружний адміністративний

суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня

складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги у 20-денний

термін після подачі заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному ст.

186 КАС України.

             Суддя                                                                                                          

Л.О.Єресько