Постанова

від 26.06.2012 по справі 5/5027/177-б/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2012 р. Справа № 5/5027/177-б/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П. розглянувши касаційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 року господарського суду Чернівецької області від 12.12.2011 року у справі господарського суду№ 5/5027/177-б/2011 Чернівецької області за заявоюдержавної податкової інспекції у Кіцманському районі доТОВ "Шишківське" про визнання банкрутом ліквідаторКомерзан З.Д. у судове засідання представники сторін не з'явились

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Чернівецької області від 24.02.2011 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Шишківське" (далі -боржника) за заявою ДПІ у Кіцманському районі (правонаступником якої визнано Кіцманську міжрайонну державну податкову інспекцію, далі - ініціюючого кредитора), згідно статті 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі -Закону).

Постановою господарського суду Чернівецької області від 09.03.2011 року визнані безспірні вимоги державної податкової інспекції у Кіцманському районі до боржника в сумі 50755,35 грн., з них основний борг 32200,10 грн., штрафні санкції 18555,25 грн., боржника визнано банкрутом, відрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Комерзана З.Д.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 15.09.2011 року здійснено перехід до загальної ліквідаційної процедури.

21.11.2011 року державна податкова інспекція у Кіцманському районі звернулася до господарського суду зі заявою про визнання грошових вимог на суму 92847,59 грн., а саме з податку на додану вартість в сумі 69279,00 грн. та пені з фіксованого сільськогосподарського податку в сумі 23568,59 грн. (том 2, а.с. 13 -42).

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 12.12.2011 року визнано вимоги державної податкової інспекції у Кіцманському районі до банкрута в сумі 55041,59 грн., в тому числі основний борг 31473,00 грн., пеня 23568,59 грн. (том 2, а.с. 76).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, державна податкова інспекція у Кіцманському районі звернулась до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила частково скасувати ухвалу суду першої інстанції та визнати грошові вимоги податкової інспекції з податку на додану вартість в повному обсязі в сумі 92847,59 грн. по ТОВ "Шишківське".

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 року ухвалу господарського суду Чернівецької області від 12.12.2011 року у справі № 5/5027/177-б/2011 залишено без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення (том 2, а.с. 107 - 110).

Не погоджуючись з винесеною постановою суду апеляційної інстанції, державна податкова інспекція у Кіцманському районі звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та частково скасувати ухвалу суду першої інстанції, визнати грошові вимоги податкової інспекції з податку на додану вартість в повному обсязі в сумі 92847,59 грн. по ТОВ "Шишківське", аргументуючи порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», пункту 3.1 Розділу 3 Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справляння яких здійснюється органами державної податкової служби України, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 18.07.2005 року №276.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 4 1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 25 Закону передбачено, що ліквідатор з дня свого призначення, поряд з іншими, здійснює такі повноваження: заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими.

Частина 5 статті 52 Закону регламентує, що ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута. Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 46.1. частини 1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок -це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Отже, первинним обліковим документом , на підставі якого у платника податків виникає податкове зобов'язання, є податкова декларація , тоді як облікові картки особових рахунків ведуться органами державної податкової служби за кожним платником та кожним видом платежу з метою обліку нарахованих і сплачених сум платежів до бюджету та відображають стан розрахунків платників податків з бюджетом.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом , а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, заборгованість боржника перед податковою інспекцією зі сплати податку на додану вартість на розвиток сільськогосподарського виробництва складає 16327,00 грн., зі сплати податку на додану вартість на розвиток виробництва м'яса і молока становить 15146,00 грн., всього 31473,00 грн., що підтверджується розрахунком ДПІ у Кіцманському районі від 12.12.2011 року, податковими деклараціями, доданими до заяви про визнання кредиторських вимог у справі № 5/5027/177-б/2011 (том 2, а.с. 15 -28).

Судами встановлено, що пеня по фіксованому сільськогосподарському податку в сумі 23568,59 грн. обґрунтована довідкою ДПІ у Кіцманському районі від 16.11.2011 року (том 2, а.с. 14).

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення грошових вимог податкової інспекції до банкрута в сумі 55041,59 грн. (31473,00 грн. основного боргу + 23568,59 грн. пені), а кредиторські вимоги ДПІ у Кіцманському районі в сумі 37806,00 грн. не визнав, вважаючи їх недоведеними належними доказами.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, погодився з такими висновками місцевого господарського суду, спростувавши доводи заявника апеляційної скарги про те, що облікові карти особових рахунків є належним доказом підтвердження грошових вимог податкової інспекції до банкрута, з огляду на те, що вони не є первинними обліковими документами.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено апеляційним судом, заборгованість банкрута зі сплати податку на додану вартість підтверджується податковими деклараціями, що подані банкрутом до податкової інспекції у звітних (податкових) періодах 2002 -2004 років (том 2, а.с. 45 -70).

Відповідно до статті 102.1 Податкового кодексу України, боржника слід вважати вільним від податкових зобов'язань 2002-2004років зі спливом строку податкової давності, незалежно від того, що податковим органом не прийнято жодного рішення про списання простроченого податкового боргу та його продовжували обліковувати на картках платника податків .

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 111 5 , 111 7 ГПК України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність грошових вимог ДПІ у Кіцманському районі до банкрута в сумі 37806,00 грн. та не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень, а доводи скаржника про підтвердження заборгованості банкрута зі сплати податку на додану вартість обліковими картами особових рахунків вважає такими, що не спростовують обґрунтованості прийнятих у справі рішень.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Кіцманської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2012 року та ухвалу господарського суду Чернівецької області від 12.12.2011 року у справі № 5/5027/177-б/2011 залишити без змін.

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

Г. Коробенко