Рішення

від 20.06.2012 по справі 5020-359/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2012 року справа № 5020-359/2012

За позовом Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт"

(пл. Нахімова, буд. 5, м. Севастополь, 99011)

до відповідача -Відкритого акціонерного товариства "Утёс"

(вул. Панаса Мирного, буд. 19, м. Севастополь, 99008)

про стягнення 6 435,86 грн.

Суддя С.М. Альошина

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача -ОСОБА_1 - заступник начальника юридичної служби, довіреність № ДВ-66 від 10.01.2012 (копія довіреності у матеріалах справи);

Від відповідача -ОСОБА_2 - представник, довіреність від 09.04.2012 (довіреність у матеріалах справи).

Суть спору:

Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Утёс" про стягнення 6 436,71 грн., у тому числі 3 180,00 грн. основного боргу, 3 199, 13 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 57,58 грн.

Представник позивача у засіданні суду, яке відбулось 01.06.2012, надав суду клопотання про зменшення розміру позовних вимог, в якому просив суд стягнути з відповідача 6 435,86 грн., зменшивши розмір індексу інфляції до 3 198,28 грн. та, врахувавши статтю 530 Цивільного кодексу України, уточнив, що 3% річних та індекс інфляції повинні бути нараховані позивачем, саме, з 15.02.2012.

Ухвалою суду від 01.06.2012 клопотання представника позивача було задоволено та прийнято зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні, яке відбулось 18.06.2012 оголошувалась перерва до 20.06.2012.

Представник позивача у засіданні суду зменшені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні зі зменшеними позовними вимогами погодився частково, а саме, в частині стягнення з відповідача 2 359,58 грн., у тому числі 2 340,00 грн. основного боргу, 11,51 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 8,07 грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" одержало від Відкритого акціонерного товариства "Утёс" заявку на перешвартовку морського буксира «Корец»від 01.11.2011.

Позивач надав відповідачу послуги з перешвартування морського буксиру «Корец»згідно з заявкою, що підтверджується актом виконаних робіт, в якому сторони визначили вартість послуг у розмірі 11 520,00 грн. з ПДВ, підписаним представниками сторін без заперечень, із зазначенням про відсутність претензій.

Позивачем був пред'явлений відповідачу до оплати рахунок № 2031 від 04.11.2011 за надання послуг судами допоміжного флоту - МБ «Маяк»та МБ «Механік Рєпін»на суму 4 680 грн., у зв'язку з тим, що відповідачем була здійснена передоплата у сумі 6 840,00 грн.

За даними позивача, 07.02.2012 відповідачем було сплачено позивачу лише 1 500,00 грн. за надані послуги.

13.02.2012 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № ДГ -334 від 08.02.2012 на суму 4 680,00 грн. з вимогою погасити заборгованість за надання послуг протягом місяця з дня отримання претензії, про що свідчить відповідне поштове повідомлення, отримане уповноваженим представником відповідача 15.02.2012.

Проте, претензія була залишена відповідачем без відповіді та виконання.

За таких обставин за відповідачем, станом на 27.03.2012, утворилась заборгованість у розмірі 3 180,00 грн.

У зв'язку з вищевказаним, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 3 180,00 грн., а також 3 198,28 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 57,58 грн., а всього 6 435, 86 грн.

Наведене стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина 1 статті 175 Господарського кодексу України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Також згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

В свою чергу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 202, 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

На підставі викладеного суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що передусім договір є підставою виникнення зобов'язання. Суд дійшов висновку, що дії сторін у справі з надання-отримання послуг перешвартовки морського буксиру «Корец», в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства, слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором про надання послуг. Ці дії згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за надані позивачем послуги у повному обсязі.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 222 Господарського кодексу України у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб'єкт господарювання чи інша юридична особа - учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті претензія підписується повноважною особою заявника претензії або його представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено цим Кодексом або іншими законодавчими актами. Обгрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'язаний задовольнити (частина шоста статті 222 Господарського кодексу України).

Про результати розгляду претензії заявник має бути повідомлений письмово. Відповідь на претензію підписується повноважною особою або представником одержувача претензії та надсилається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку (частина восьма статті 222 Господарського кодексу України).

За таких обставин, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що строк виконання грошового зобов'язання зі сторони відповідача не встановлений документально, а тому у позивача відсутнє право вимагати виконання зобов'язання негайно та є підстави погашати борг на розсуд відповідача.

Як встановлено судом, претензія, з вимогою сплатити заборгованість в сумі 4 680,00 грн. протягом місяця з дня отримання останньої, надіслана відповідачеві рекомендованим листом з повідомленням та отримана уповноваженою особою відповідача 15.02.2012. Цей факт відповідачем не заперечується. Отже відповідач був зобов'язаний в строк до 15.03.2012 включно розглянути зазначену претензію та сплатити вартість наданих послуг, а в разі незгоди письмово повідомити заявника (позивача) про результати розгляду претензії. Проте відповідачем, у порушення норм чинного законодавства, зазначених дій вчинено не було.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Судом встановлено, що відповідачем 07.02.2012, до направлення претензії на адресу відповідача, частково сплачено суму боргу у розмірі 1 500 грн. Дана обставина сторонами не оспорюється. Однак, відповідач свої зобов'язання з оплати решти вартості послуг у встановлений чинним законодавством та вищевказаною претензією позивача місячний строк не виконав, у зв'язку з чим є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 16.03.2012 включно.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на те, що позивач не мав права встановлювати тарифи на надання послуг, пов'язаних з буксируванням кораблів та округляти фактично не відпрацьований час, у зв'язку з чим при розрахунку вартості наданої послуги невірно зазначена тривалість послуг, що надавались позивачем, що, у свою чергу, призвело до необґрунтованого завищення вартості наданої послуги, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що тарифи на надання послуг судами портового флоту порту встановлено відповідно до наказу Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»№ 277 від 14.09.2011 «Про затвердження тарифів на послуги, що надаються судами Портового флоту». Пунктом 3 додатку до зазначеного наказу встановлено, що при нарахуванні тарифів на послуги з роботи судна МБ "Маяк", МБ "Механік Рєпін" час округляється до 0,5 години. При цьому час менше 30 хвилин приймається за 0,5 години, а час більш ніж 30 хвилин - за 1 годину.

Підпунктом 5.1.3. пункту 5.1. статті 5 Статуту Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»передбачено, що порт реалізує послуги та продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом, за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - за державними цінами та тарифами.

Статтею 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»та статтею 190 Господарського кодексу України передбачено, що вільні цини і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» передбачений перелік товарів і послуг, по яких здійснюється державне регулювання.

Так, у підпункті б пункту 2 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Повноваження центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг»зазначено, що Мінтрансзв'язку встановлює за погодженням з Мінекономіки тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням зовнішньоторговельних та транзитних вантажів у морських і річкових портах (на причалах), та збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах (на причалах) України. Інших послуг, що надаються у морських портах України зазначеним нормативно-правовим актом не передбачено, з чого витікає, що позивач мав право самостійно встановлювати тарифи на послуги що надаються плавзасобами портовому флоту позивача, у тому числі і буксирувальні послуги.

Таким чином, наказ Державного підприємства «Севастопольський морський торговельний порт»№ 277 від 14.09.2011 «Про затвердження тарифів на послуги, що надаються судами Портового флоту»був прийнятий позивачем відповідно до вимог законодавства, чинного на час його прийняття та в рамках його компетенції. Наказ не оспорювався та був дійсним на момент виникнення спірних відносин.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 3 180,00 грн. суд визнав обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 198,28 грн. збитків від інфляції та 3% річних у розмірі 57,58 грн.

Суд вважає вказані позовні вимоги про стягнення індексу інфляції та 3% річних такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання з 16.03.2012 включно, у зв'язку з чим суми індексу інфляції та 3% річних нараховані позивачем відповідачу з 15.02.2012 по 27.03.2012 безпідставно та судом здійснений власний перерахунок сум 3 % річних та індексу інфляції:

Сума індексу інфляції, грн.

Сума боргу, грн.Період нарахуванняіндекс інфляції за березень 2012Сума індексу інфляції, грн. 3 180,00З 16.03.2012 по 27.03.2012 100,3 3 180,00*100,3/100- 3 180=9,54

Сума 3% річних, грн.

Сума боргу, грн.Період нарахуванняКількість днів простроченняСума 3% річних, грн. 3 180,00З 16.03.2012 по 27.03.2012 12 3180,00*3%*12дн./366дн.=3,13

Таким чином стягненню з відповідача підлягає 9,54 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 3,13 грн., а в частині стягнення 3 188,74 грн. (3 198,28 - 9,54 =3 188,74) індексу інфляції та 3% річних у розмірі 54,45 грн. (57,58 -3,13 =54,45) у позові повинно бути відмовлено.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 3 192,67 грн., у тому числі 3 180,00 грн. основного боргу, 9,54 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 3,13 грн. документально встановлений та підтверджений матеріалами справи.

За викладених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Доводи відповідача про те, що, відповідно до даних бухгалтерського обліку відповідача, позивач має дебіторську заборгованість перед ВАТ «Утёс»у розмірі 5 820,00 грн., суд до уваги не прийняв, у зв'язку з тим, що ця обставина не має відношення до предмету спору у даній справі.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 25.06.2012.

Керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Утёс" (вул. Панаса Мирного, буд. 19, м. Севастополь, 99008, ідентифікаційний код 16510252, п/р 2600802174712 у відділенні № 15 м. Севастополя ЦФ ПАТ "Кредобанк", МФО 325365, або з інших рахунків) на користь Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (пл. Нахімова, буд. 5, м. Севастополь, 99011, ідентифікаційний код 01125548, р/р 2600501885154 у філії ПАТ "Державний експертно-імпортний банк України" в м. Севастополі, МФО 384986, або на інші рахунки) 3 192,67 грн, у тому числі 3 180,00 грн. основного боргу, 9,54 грн. індексу інфляції та 3% річних у розмірі 3,13 грн., а також 798,43 грн. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено 25.06.2012.

Суддя С. М. Альошина