Постанова

від 05.07.2012 по справі 2а/0470/5669/12

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2012 р. Справа № 2а/0470/5669/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

при секретарі судового засідання Петранцові О.Ю.

за участю представників:

позивача Харченко С.В.

відповідача Макушева Є.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс-Бізнес»до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ейс-Бізнес»звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення від 10 травня 2012 року №0000042206 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 209 543,90 грн., з них: 209 542,90 грн. -за основним платежем, 1,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс-Бізнес».

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкової інспекції щодо заниження податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року на загальну суму 209 542,90 грн. зроблено безпідставно та, як наслідок, безпідставно донараховано ПДВ та застосовано фінансові санкції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову, просив у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначено, що висновки акту перевірки є правомірними, оскаржувані рішення прийнято на підставі та у межах чинного законодавства, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу від 28 квітня 2012 року №165, виданого ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс-Бізнес»з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток, а також дотримання іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ НВО «Ізолітелектромашсервіс»за період з 1 червня 2011 року по 30 червня 2011 року.

Відповідно до висновку акту перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4 статті 137 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за II квартал 2011 року в сумі 209 542,90 грн.

За результатами перевірки податковою інспекцією винесено податкове повідомлення рішення №0000042206 від 10 травня 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 209 543,90 грн.

Відповідно до наданих для перевірки документів, ТОВ «Ейс-Бізнес»(покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №12013 від 1 квітня 2011 року з ТОВ НВО «Ізолітелектромашсервіс»(код ЄДРПОУ 30325632) (постачальник). Відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти.

На виконання цього договору протягом червня 2011 року ТОВ НВО «Ізолітелектромашсервіс»було поставлено ТОВ «Ейс-Бізнес»дизельне паливо на загальну суму 899 893,20 грн. (в тому числі ПДВ 149 982,00 грн.) на підставі наступних документів: накладні від 10 червня 2011 оку №РН-0000535, від 16 червня 2011 року №РН-00005580, від 30 червня 2011 року №РН-0000587, №РН-0000595, №РН-0000659, №РН-0000660, податкові накладні від 10 червня 2011 року №43, від 16 червня 2011 року №62, від 30 червня 2011 року №102, №98, №106, №107.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Згідно пунктів 44.1, 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні мати такі обов'язкові реквізити, як: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Ейс-Бізнес»для перевірки не надано товарно-транспортні накладні по вищезазначеним ТМЦ, які є єдиними первинними документами та підставою для оприбуткування дизельного палива у бухгалтерському обліку. Тобто, у підприємства не було підстав для оприбуткування у бухгалтерському обліку дизельного палива у червні 2011 року від ТОВ НВО «Ізолітелектромашсервіс»на загальну суму 899 893,20 грн. (разом з ПДВ) без наявності товарно-транспортних накладних.

Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 визначено дорожного листа та товарно-транспортної документації.

Дорожній лист -документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Товарно-транспортна документація -комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації затверджені спільним наказом Міністерства транспорту України і Міністерства статистики України №488/346 від 29 грудня 1995 року та введені в дію з 1 січня 1996 року.

Відповідно до пункту 11.1 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та шляхові листи вантажного автомобіля. Залежно від вантажу та його специфічних властивостей до основних документів можуть додаватися сертифікати - ветеринарії, санітарії та якості, наявність яких визначається правилами перевезень.

Як встановлено пунктом 11.7 розділу 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій та четвертий примірники товарно-транспортної накладної, засвідчені підписом вантажоодержувача (за потреби і печаткою або штампом), передаються перевізникові.

Відповідно до абзацу другого пункту 14.4 розділу 14 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні рахунок за виконані перевезення виписують на підставі належним чином оформлених шляхових листів і ТТН (до рахунка додаються ТТН), а при використанні автомобілів, робота яких оплачується виходячи з часу роботи у замовника, - лише на підставі шляхових листів.

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України визначено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно пункту 137.4 статті 137 Податкового кодексу України датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визначаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

Суд доходить висновку, що товарно-транспортні накладні не були надані позивачем під час перевірки, відповідно, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, оскільки ґрунтувалось на вивченні всіх наданих податковій інспекції документів. На момент проведення перевірки з наданих позивачем документів не вбачалось фактів здійснення господарських операцій та реальності вчинення правочинів з метою настання реальних наслідків.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та не зазначено обґрунтованих підстав для його скасування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 2 липня 2012 року.

Суддя В.В. Кальник