Рішення

від 03.07.2012 по справі 26/5014/1245/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

26/5014/1245/2012 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

---

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 03.07.12                                                                                 Справа № 26/5014/1245/2012 Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання           Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом Державного підприємства „Дарницький вагоноремонтний завод”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрстандарт”, м.Первомайськ Луганської області про стягнення 307916 грн. 02 коп. в присутності представників сторін: від позивача –не прибув;                 від відповідача –не прибув. В С Т А Н О В И В: Обставини  справи: заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором №12/09/22/01-Р від 22.12.2009 та додаткових угод до нього від 07.10.2010 №4, від 30.11.2010 №5 в сумі 267800 грн. 00 коп., пені в розмірі 20872 грн. 10 коп., 3% річних в сумі 8609 грн. 92 коп., інфляційних нарахувань в сумі 10634 грн. 00 коп. Сторони не скористалися своїм правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, у судове засідання 03.07.2012 не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, оскільки представники сторін були присутніми в судовому засіданні 21.06.2012, коли судом було оголошено перерву до 03.07.2012. За клопотанням представника позивача згідно ст.811 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях 12.06.2012 та 21.06.2012 здійснювалась звукова фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу „Діловодство суду”. Згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 21.06.2012 оголошувалась перерва. Відповідач відзивом №32-06-12 від 11.06.2012 до позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань просив суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову в цій частині. Клопотанням №33-06-12 від 11.06.2012 відповідач просив суд розстрочити виконання рішення в частині стягнення заборгованості на 10 місяців рівними частинами. Запереченням №86/10 від 19.06.2012 позивач зазначив, що до позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань позовна давність в один рік, враховуючи приписи ст.549 та п.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не застосовується; що позивачем проведено розрахунок пені на суму боргу, яка утворилась після 07.10.2011, в межах строку позовної давності. Також позивач заперечив проти задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення. Заявою №38-06-12 від 21.06.2012 про зміну клопотання про розстрочення виконання рішення відповідач повідомив суд, що 20.06.2012 платіжним дорученням №735 він перерахував в рахунок погашення боргу згідно рахунку №1209 від 12.10.2010 позивачу грошові кошти в сумі 26780 грн. 00 коп. та просив суд розстрочити виконання рішення на 9 місяців, стягуючи помісячно по 26780 грн. 00 коп. Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області встановив наступне. Між Державним підприємством „Дарницький вагоноремонтний завод”  (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укрстандарт” (покупець, відповідач) 22.12.2009 був укладений договір №12/09/22/01-Р з додатковими угодами до нього, за умовами якого постачальник зобов'язався виготовити і передати у власність покупцю продукцію виробничо-технічного призначення (товар) відповідно до специфікацій до даного договору, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату відповідно до умов даного договору (п.1.1 договору). Згідно п.2.1 договору товар виготовляється згідно технічної документації постачальника і підтвердженням його якості є Сертифікат відповідності та Сертифікат якості. За п.3.1 договору кількість та асортимент товару передбачається специфікаціями до даного договору, які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.5.1 договору товар повинен бути готовий до вивозу не пізніше 30 робочих днів від дня погодження сторонами заявки покупця. Сторони в п.6.1 договору домовились, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за цінами, вказаними у специфікаціях до договору, які є його невід'ємною частиною. Згідно п.6.4 договору в редакції додаткової угоди №5 від 30.11.2010 сума договору складає 2927832 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ. Відповідно до п.6.6 договору в редакції додаткової угоди №5 від 30.11.2010 покупець здійснює оплату партії товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання продукції постачальника. Пунктом 10.2 договору сторони передбачили, що покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. На виконання умов вказаного договору позивач 12.10.2010 поставив відповідачу товар, а саме башмак гальмівний у кількості 3000 штук на загальну суму 4752000 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, і 30.11.2010 позивач поставив тріангель у кількості 100 штук на загальну суму 156000 грн. 00 коп. Відповідач свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару виконав частково, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 267800 грн. 00 коп., на яку позивач нарахував пеню в сумі 20872 грн. 10 коп., 3% річних в сумі 8609 грн. 92 коп., інфляційні нарахування в сумі 10634 грн. 00 коп. та звернувся з даним позовом до суду. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах  звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Укладений між сторонами договір №12/09/22/01-Р від 22.12.2009 за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить ознаки договору підряду та договору поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України. Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України за   договором   підряду    одна    сторона    (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника),  а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення,  обробку, переробку,  ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. В даному випадку позивач зобов'язався виготовити для відповідача продукцію виробничо-технічного призначення (п.1.1 договору). Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за   договором   поставки   одна  сторона  -  постачальник зобов'язується передати (поставити)  у  зумовлені  строки  (строк) другій   стороні   -   покупцеві   товар   (товари),   а  покупець зобов'язується прийняти вказаний  товар  (товари)  і  сплатити  за нього певну грошову суму. Аналогічні положення передбачені і  ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України. Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець  зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або  прийняття  товаророзпорядчих  документів   на   нього,   якщо договором  або  актами  цивільного  законодавства  не встановлений інший строк оплати товару. Покупець  зобов'язаний  сплатити  продавцеві  повну   ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення  оплати  товару  продавець  має  право вимагати  оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вже зазначалось, п.6.6 договору в редакції додаткової угоди №5 від 30.11.2010 сторони передбачили, що покупець здійснює оплату партії товару протягом 3-х банківських днів з моменту отримання продукції постачальника, до цього було передбачено, що оплата товару здійснюється протягом 5-ти банківських днів з дня отримання кожної партії товару. Крім того, позивач звертався неодноразово до відповідача з вимогою сплатити заборгованість, що підтверджується претензією №2504 від 27.09.2011 (а.с.22-23), листами №2964 від 22.11.2011 (а.с.24) та №332 від 09.02.2012 (а.с.25). Вказані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення. Таким чином, враховуючи викладені приписи законодавства, умови договору №12/09/22/01-р від 22.12.2009 в редакції додаткових угод, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведений факт поставки відповідачу товару, що підтверджується накладною №167а від 30.11.2010 (а.с.14), довіреністю №266 від 29.11.2010 (а.с.17), накладною №139 від 12.10.2010 (а.с.18), довіреністю №209 від 05.10.2010 (а.с.21). Як було встановлено при розгляді справи, відповідач 20.06.2012 частково сплатив заборгованість в сумі 26780 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням №735 від 20.06.2012 (а.с.82). Таким чином, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню на підставі п.11 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки оплата заборгованості мала місце після звернення позивача з даним позовом до суду. Враховую викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 241020 грн. 00 коп. та про їх задоволення. Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Пунктом 10.2 договору сторони передбачили, що покупець за даним договором несе наступну відповідальність: у разі порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Оскільки, як зазначив позивач, і це не оспорено відповідачем, останній своєчасно у передбачений п.6.6 договору строк поставлений товар не оплатив, тобто мало місце неналежне виконання зобов'язань за спірним договором відповідачем. Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором. Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними    санкціями    у   цьому   Кодексі   визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частинами  2 та  3 вказаної статті визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею –  неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано. Таким чином, згідно умов договору зобов'язання відповідача в частині оплати поставленого товару за накладною №139 від 12.10.2010 мало було бути виконано відповідачем до 20.10.2010, враховуючи п.6.6 договору в редакції додаткової угоди №4 від 07.10.2010, а за накладною №167а від 30.11.2010 відповідач повинен був сплатити, враховуючи п.6.6 договору в редакції додаткової угоди №5 від 30.11.2010, до 06.12.2010. Тобто, період для нарахування позивачем відповідачу пені за накладною №139 від 12.10.2010 починається з 20.10.2010, а за накладною №167а від 30.11.2010 - починається з 06.12.2010 та закінчується, враховуючи приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, 20.04.2011 та 06.06.2011 відповідно. Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Пунктом 1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік  застосовується,  зокрема,  до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком  виконання  перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Враховуючи викладені приписи законодавства та граничний строк сплати за поставлений товар до 20.10.2010 та до 06.12.2010, то перебіг позовної давності закінчується 20.10.2011 та 06.12.2011. Судом при дослідженні умов договору №12/09/22/01-Р від 22.12.2009  та додаткових угод до нього №4 та №5, не встановлено, що сторони  збільшували строки позовної давності до вимоги про стягнення пені, тому застосовуються спеціальна позовна давність, яка встановлена п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України. Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачені наслідки спливу позовної давності. Так, згідно ч.1 вказаної статті сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідач у відзиві на позовну заяву №32-06-12 від 11.06.2012 заявив про застосування позовної давності, тому суд до вимог про стягнення пені в сумі 20872 грн. 10 коп. застосовує позовну давність та відмовляє у задоволенні позову в цій частині. Доводи позивача про те, що пеня заявлена в межах позовної давності, оскільки мали місце проплати відповідача, а відповідно і мало місце переривання строку позовної давності, судом не приймаються, оскільки до вимог про стягнення пені передбачена спеціальна позовна давність і загальні положення, які передбачені ст.264 Цивільного кодексу України, застосовані судом до вказаних вимог бути не можуть. Що стосується вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8609 грн. 92 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 10634 грн. 00 коп., слід зазначити наступне. Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Як вбачається з розрахунку позивача (а.с.27), позивач нарахував відповідачу 3% річних за накладною №139 від 12.10.2010 за період з 07.10.2011 по 03.05.2012 в сумі 1929 грн. 70 коп. та за накладною №167а від 30.11.2010 за період з 30.11.2010 по 03.05.2012 в сумі 6680 грн. 22 коп. Суд вважає вказаний розрахунок невірним, оскільки, як вже зазначалося судом та вказано позивачем в позовній заяві, відповідач за накладною №139 від 12.10.2010 повинен був розрахуватися до 20.10.2010, а за накладною №167а від 30.11.2010 –до 06.12.2010, тобто за накладною №167а від 30.11.2010, прострочення виконання зобов'язання, а відповідно і період для нарахування 3% річних починається з 06.12.2010. Згідно викладеного, правильним є наступний розрахунок: - за накладною №139 від 12.10.2010 за період з 07.10.2011 по 03.05.2012  - 111800 (сума боргу)*209 (кількість днів прострочення)*3/365/100=1917 грн. 39 коп. - за накладною №167а від 30.11.2010 за період з 06.12.2010 по 03.05.2012 –156000 (сума боргу)*514 (кількість днів прострочення)*3/365/100=6586 грн. 12 коп. Таким чином, обґрунтованими є 3% річних в сумі 8503 грн. 51 коп., які є підлягають до задоволення. Інфляційні нарахування за накладною №139 від 12.10.2010 за період з жовтня 2011 року по квітень 2012 року в сумі 1118 грн. 00 коп. та за накладною №167а від 30.11.2010 з грудня 2010 року по квітень 2012 року в сумі 9516 грн. 00 коп. нараховані позивачем обґрунтовано та підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 10634 грн. 00 коп. Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву про застосування до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань позовної давності є необґрунтованими, оскільки враховуючи приписи ст.258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, до інфляційних нарахувань та 3% річних застосовуються загальна позовна давність в 3 роки, яка в даному випадку ще не закінчилася. Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково. У задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 9 місяців помісячно по 26780 грн. 00 коп. суд відмовляє, враховуючи наступне. Пунктом 6 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду, приймаючи рішення, надано право відстрочити або розстрочити виконання рішення. Господарський процесуальний кодекс України не визначає перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини за правилами ст.43 Господарського процесуального кодексу України. Частиною 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд   оцінює   докази   за  своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідачем в порушення вказаних приписів законодавства не надано документального обґрунтування вказаного клопотання, а лише зазначено про відсутність грошових коштів. Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст.44, 49, п.11 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області В И Р І Ш И В: 1. Позов Державного підприємства „Дарницький вагоноремонтний завод” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрстандарт” задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Укрстандарт”, вул.Макаренка, б.8а, м.Первомайськ Луганської області, код 31197388 на користь Державного підприємства „Дарницький вагоноремонтний завод”, вул.Алма-Атинська, б.74, м.Київ, код 14294471   заборгованість в сумі 241020 грн. 00 коп., 3% річних в сумі 8503 грн. 51 коп., інфляційні нарахування в сумі 10634 грн. 00 коп., судовий збір в сумі 5738 грн. 74 коп., видати наказ позивачу. 3. Провадження у справі в частині стягнення боргу в сумі 26780 грн. 00 коп. припинити. 4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України     рішення господарського  суду  набирає  законної  сили   після закінчення  строку  подання  апеляційної  скарги,  якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо  його  не  скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Дата складання рішення: 05.07.2012. Суддя                                                                                      С.С. Єжова