Постанова

від 13.06.2006 по справі 11/155-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/155-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13.06.2006р.м.Київ№ 11/155-А

За позовомПриватного малого багатофункціонального підприємства «Графська пристань»

доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Суддя Євсіков О.О.

Секретар судового засідання Зайченко А.С.

Представники

від позивача       Лєбєдєва О.Г. (дов. від 25.03.2006);

від відповідача Аврамчук Г.Г. (дов. від 14.03.2006 № 27/9/10-025).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 13.06.2006 о 14 год. 32 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 19.06.2006 на 17 год. 30 хв., про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 0000512612/0 від 18.05.2003, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 260.440,00 грн., в т.ч. 208.352,00 грн. –основний платіж та 52.088,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Ухвалою від 12.04.2006 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено попереднє засідання.

Під час проведення підготовчого провадження судом бути витребувані від осіб, які беруть участь у справі, документи та інші матеріали, прийнято рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні.

Ухвалою від 15.05.2006 справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва з 12.02.2003 по 15.05.2003 було проведено перевірку позивача без наявності на те законних підстав та з порушенням ст.ст. 2, 4 Указу Президента України „Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності", ст. 19 Господарського кодексу  України, пп. 5.1, 5.2 Порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації документальних перевірок юридичних осіб", затвердженого Наказом ДПА України від 01.04.2004 № 187. За результатами перевірки відповідачем було складно акт, який не відповідає вимогам п. п. 1.3, 1.6, 1.7 „Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”, затвердженого наказом ДПА України від 16 вересня 2002 року N 429. Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо проведення перевірки та складання за її результатами акта, а тому просить визнати нечинним прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення.

Відповідач у письмових заперечення на позов, його представники у судових засіданнях позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що з 12.02.2003 по 15.05.2003 відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету сум податку на додану вартість ПМБП „Графська пристань” (код 30328633) за період: лютий 2002 року у відповідності до положень Закону України „Про державну податкову службу в Україні”, Закону України „Про міліцію”, Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” та Указу Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", за результатами якої було складено акт перевірки, яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, та, відповідно,  на підставі вказаного акта прийнято спірне податкове повідомлення-рішення.

З урахуванням наведеного відповідач стверджує про те, що вчинені ним дії з проведення перевірки позивача та прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідають положенням законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, відповідачем –Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва з посиланням на Закон України „Про систему оподаткування”, Закон України „Про державну податкову службу в Україні”, Закон України „Про податок на додану вартість”, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників  податків перед  бюджетами та державними  цільовими  фондами" та Указ Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" була проведена документальна позапланова перевірка відповідача –Приватного малого багатофункціонального підприємства «Графська пристань»(код 30328633) з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету сум податку на додану вартість ПМБП „Графська пристань” за період: лютий 2002 року, за результатами якої було складено акт від 16.05.2003 № 19/26-08/02-01/30328633 (далі – акт перевірки).

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення за № 0000512612/0 від 18.05.2003, яким за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 260.440,00 грн., в т.ч. 208.352,00 грн. –основний платіж та 52.088,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

В акті перевірки зазначено, що податковий кредит позивача, визначений у податковій декларації з податку на додану вартість за лютий 2003 року, в розмірі 208.352,00 грн. в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підтверджується податковими накладними.

При цьому в акті перевірки вказано, що відсутність податкових накладних зумовлена тим, що директор позивача на лист-виклик від 12.05.2003 № 1598/1/26-08/25 до ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва не з'явився, документів до перевірки не надав. В зв'язку з чим позапланову перевірку позивача було проведено у приміщенні ДПІ у Святошинському районі м. Києва на підставі: реєстраційних та установчих документів позивача, виданого йому свідоцтва про держану реєстрацію, свідоцтва платника, балансів підприємства та декларацій, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Разом з тим суд відзначає, що у матеріалах справи відсутній лист-виклик від 12.05.2003 № 1598/1/26-08/25. В той же час справі містяться запрошення позивача до ДПІ у Святошинському районі м. Києва (для підписання акта перевірки) від 12.05.2003 №1696/10/26-08/25 та лист-виклик №1598/1/26-08/25 від 30.04.2003.

Як підтверджено матеріалами справи, позапланова перевірка позивача проводилась без виїзду до місцезнаходження  Приватного малого багатофункціонального підприємства «Графська пристань», що відповідачем не заперечується.

При цьому судом встановлено, що відповідачу достовірно було відоме фактичне місцезнаходження позивача: м. Київ, вул. Булаховського, 30, кв. 7. Про вказане свідчить те, що в п. 1.9 долученого до матеріалів справи акта № 297-23/30 планової перевірки позивача, складеного ДПІ у Святошинському районі м. Києва 06.03.2003, тобто трохи більше, ніж за два місяці до проведення позапланової перевірки 16.05.2003 (за результатами якої і було складено акт від 16.05.2003 № 19/26-08/02-01/30328633) вказано фактичну адресу позивача: м. Київ, вул. Булаховського, 30, кв. 7. При цьому в акті планової перевірки  № 297-23/30 від 06.03.2003 (вступна частина) також вказано, що про планову перевірку підприємство повідомлено листом від 22.01.2003 № 397/10/23-30, який отримано 22.01.2003; в журналі перевірок зроблено запис 14.02.2003 № 3 (про початок перевірки).

Як встановлено судом, фактично перевірка 16.05.2003 проводилась виключно за даними декларації з ПДВ Приватного малого багатофункціонального підприємства «Графська пристань»за лютий 2002 року. Належних та допустимих доказів незнаходження позивача за вказаною адресою (м. Київ, вул. Булаховського, 30, кв. 7)  або знаходження за іншою адресою суду не надано.

Вище вказані дії відповідача суд вважає неправомірними, оскільки вони не відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 3 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.1998 № 817/98 (який був чинним на момент проведення перевірки позивача) та п. 1.3 “Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 429 від 16.09.2002.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та  органи  місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.1998 № 817/98 позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і  проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

а) за  наслідками  зустрічних  перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької  діяльності  норм законодавства;

б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;

в) виявлено недостовірність  даних,  заявлених  у  документах обов'язкової звітності;

г) суб'єкт  підприємницької  діяльності подав у встановленому порядку скаргу  про  порушення  законодавства  посадовими особами контролюючого  органу  під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

д) у  разі  виникнення  потреби   у   перевірці   відомостей, отриманих  від  особи,  яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності  не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий  письмовий  запит  контролюючого  органу  протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства.

Відповідачем не надано суду доказів того, що на момент проведення перевірки позивача існувала хоча б одна з передбачених п. 3 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” обставин. З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач не обґрунтував правомірність своїх дій при призначенні і проведенні позапланової перевірки діяльності позивача.

Відповідно до п. 1.3 “Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 429 від 16.09.2002, документальна перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства проводиться за місцезнаходженням підприємства та/або за місцезнаходженням об'єкта,  щодо  якого проводиться така перевірка.

З п. 1.3 зазначеного Порядку та ст. 3 Указу Президента України “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” вбачається, що можливість проведення “невиїзної” позапланової документальної перевірки не за місцем місцезнаходженням підприємства та/або за місцезнаходженням об'єкта, щодо якого проводиться така перевірка, вказаними нормативно-правовими актами не передбачена.

Відповідачем не надано до матеріалів справи належних доказів того, що посадові особи відповідача для здійснення позапланової перевірки позивача виїжджали до фактичного місцезнаходження Приватного малого багатофункціонального підприємства «Графська пристань», про яке відповідачу, як встановлено судом, було відомо.

Суду також не надано і доказів належного повідомлення позивача про проведення перевірки та направлення йому запитів щодо представлення первинних документів господарської діяльності.

Як вбачається з направленого позивачу листа-виклику ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 30.04.2003 № 1598/1/26-08/25, відповідачем витребовувались від позивача фінансово-господарські документи за період з 2000 по 2002 рік. При цьому документи за лютий 2003 року відповідачем вказаним листом не запитувались. Водночас відповідачем не надано жодних доказів про призначення позапланової перевірки позивача, про яку його повідомляли листом від 30.04.2003.

Крім того судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що питання дотримання позивачем законодавства з податку на додану вартість за період березень 2000 року - січень 2003 року було охоплено та досліджено під час позапланової перевірки, що була проведена відповідачем у лютому - березні 2003 року за результатами якої складено вищевказаний акт № 267-23/30 від 06.03.2003 про результати комплексної документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 28.03.2000р. по 01.01.2003р.

Відповідно до п. 4 Указу Президента „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" рішення щодо повторної перевірки суб'єкта господарської діяльності може бути прийнято лише вищестоящим контролюючим органом і лише в тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, а також за Наказом голови Державної податкової адміністрації України.

Доказів прийняття вищестоящим контролюючим органом рішення щодо повторної перевірки позивача чи Наказу голови Державної податкової адміністрації України з цього приводу суду не надано.

Що стосується інших підстав для проведення позапланової перевірки, то відповідач посилається на те, що податковим органом було виявлено недостовірність  даних,  заявлених  у  документах обов'язкової звітності , необхідність проведення перевірки підприємства була обумовлена матеріалами, пов'язаними з оперативно-розшуковою діяльністю відповідно до п. 3 ст.  8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

На підтвердження зазначених обставин відповідачем до матеріалів справи надано копію рапорту оперуповноваженого ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва Косіянчука С.В. від 12.05.2003 на ім'я начальника ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва Нізенко О.В. з проханням надати дозвіл на передачу матеріалів про завищення податкового кредиту за лютий 2003 року посадовими особами ПМБП «Графська пристань»до відділу дослідчих перевірок для перевірки з питань дотримання вимог чинного законодавства.

Зазначений рапорт містить резолюцію  керівника ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва Михайленку В.С. «До виконання»від 15.05.2003, а також іншу резолюцію Гончару О.А. (головному державному податковому ревізору-інспектору відділу дослідчих перевірок ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва, який складав акт від 16.05.2003) «До виконання, при наявності підстав скласти акт, доповісти»також від 15.05.2003.

Разом з тим наявне у справі Посвідчення на перевірку № 55 ПМБП «Графська пристань», видане Гончару О.А. як головному державному податковому ревізору-інспектору ДПІ у Святошинському районі м. Києва, датоване 07.05.2003 (копія наявна в матеріалах справи). При цьому в самому акті перевірки від 16.05.2003 міститься послання на посвідчення б/н від 12.05.2003, якого відповідачем суду не надано.

Водночас в акті перевірки від 16.05.2003 зазначено, що перевірка проводилась з 12.02.2003 по 15.05.2003.

Крім того суд відзначає наступне.

Як вже зазначалося судом, відповідачем не надано до матеріалів справи лист-виклик ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 12.05.2003 № 1598/1/26-08/25 про витребування від позивача документів на перевірку.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії запрошення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 12.05.2003 № 1696/10/26-08/25, підписаного заступником начальника ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва В.С.Михайленко (оригінал оглянуто судом в судовому засіданні), цим запрошенням позивача повідомляли, що перевірка підприємства завершена і позивача просять прибути до податкового органу до 10 год. 16 травня 2003 року для підписання акта перевірки.  

Як вбачається з конверта поштового відправлення (оригінал оглянуто судом в судовому засіданні, засвідчена судом копія приєднана до матеріалів справи), зазначене запрошення було відправлено позивачеві 16.03.2003 (що підтверджується штемпелем поштового відділення) і повернуто до податкового органу 19.05.2003.

Також матеріали справи містять акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 16.05.2003 № 11 (оригінал оглянуто судом в судовому засіданні, засвідчена судом копія приєднана до матеріалів справи) про те, що керівництвом ПМБП «Графська пристань»не надано документів, що підтверджують фінансово-господарську діяльність, на вимогу ГВПМ ДПІ у Святошинському районі м. Києва (лист № 1598/1/26-08/25 від 30.04.2003) не надано.

Матеріали справи містять й інший акт ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 16.05.2003 № 11 (оригінал оглянуто судом в судовому засіданні, засвідчена судом копія приєднана до матеріалів справи) про те, що станом на 16.05.2003 закінчено перевірку позивача (про що складено акт перевірки від 16.05.2003), листом від 12.05.2003 посадові особи були запрошені на 10 год. 16.05.2003 для підписання акта перевірки, однак для ознайомлення з актом, його підписання та отримання не з'явились.

При цьому суд відзначає, що обидва акта від 16.05.2003, запрошення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 12.05.2003 № 1696/10/26-08/25 містять помітні виправлення в даті їх винесення, а також в даті, на яку запрошувався позивач до податкового органу (15 чи 16 травня 2003 року), що в своїй сукупності, з урахуванням всіх наведених вище фактичних обставин, свідчить щонайменше про службову недбалість посадових осіб, які складали зазначені документи.

З урахування наведеного суд вважає протиправними дії відповідача щодо проведення повторної (позапланової) перевірки позивача у приміщенні ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 „Порядку взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації документальних перевірок юридичних осіб”, затвердженого Наказом ДПА України від 01 квітня 2004 року за № 187 (втратив чинність згідно з наказом Державної податкової адміністрації України від 11 жовтня 2005 року №441), за результатами позапланових перевірок складається акт документальної перевірки із додатками, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх підпункти, пункти і статті.

За відсутності вказаних підстав проведення повторної перевірки є протиправним.

Згідно з п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Пункти 1.5 та 1.6 Порядку передбачають, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства. За результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Як встановлено судом, в акті перевірки не викладено суттєвих обставин діяльності  позивача,  які мають відношення  до  фактів виявленого  порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", зокрема, відповідачем не зазначено, які саме обставини фінансово-господарської діяльності позивача підтверджують факти зазначеного у акті порушення.

Згідно з п. 1.7 Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до п. 2.3.4 Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання

В акті перевірки не здійснено жодних посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані  в  бухгалтерському та податковому обліку позивача та підтверджують факт порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість донарахування позивачу податкового зобов'язання на підставі акта перевірки.

Оскільки в акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних  припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та  різного роду  висновків щодо  дій посадових  осіб  підприємства, суд приходить до висновку, про те, що відповідачем належним чином не досліджено обставин фінансово-господарської діяльності позивача за перевіряємий період, що призвело до необґрунтованих висновків акта перевірки.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що донарахування позивачу податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій згідно зі спірним податковим повідомленням-рішенням зроблено податковим органом в зв'язку з неподанням позивачем податкових накладних на підтвердження податкового кредиту за лютий 2002 року.

Інших заперечень щодо правомірності віднесення позивачем податку на додану вартість у розмірі 208.352,00 грн. до складу податкового кредиту відповідачем не наведено.

Матеріали справи свідчать, що позивачем у лютому 2002 року здійснено ряд господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), за результатами яких позивачем було задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість у загальному розмірі 208.352,00 грн.

Згідно з п. 1.7. ст. 1 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість” податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності  до  пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідачем не надано заперечень та не спростовано правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем протягом вказаних періодів товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану на загальну суму 208.352,00 грн., на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

Згідно  з  пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість” датою виникнення  права  платника податку  на  податковий  кредит  вважається дата  здійснення першої з подій:

- або  дата  списання  коштів з банківського  рахунку  платника податку  в  оплату  товарів (робіт, послуг);

- або дата  отримання  податкової  накладної, що  засвідчує придбання  платником податку товарів.

Підставою для віднесення позивачем до складу податкового  кредиту  сум  податку на додану вартість у розмірі 208.352,00 грн. стали податкові накладні, які у відповідності до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про податок  на  додану  вартість” виписані постачальниками придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) в момент виникнення у останніх податкових зобов'язань, копії яких долучені позивачем до матеріалів справи.

Відповідно до пп. 7.2.1. п. 7.2. ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” платник податку на додану вартість зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Матеріали справи свідчать про те, що зазначені податкові накладні, виписані позивачу постачальниками придбаних ним товарів (робіт, послуг) складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” та наказу ДПА № 165 від 30 травня 1997 року “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення”, що не спростовано відповідачем.

Доказів визнання недійсними у встановленому законом порядку вказаних податкових накладних суду не надано.

Відповідно  до  пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 та пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану  вартість” податкова  накладна  є  єдиною  підставою для  визначення  сум  податкового  кредиту, оскільки  тільки  цей  документ  підтверджує  одну  з  подій,  що  її  здійснено  покупцем: чи то оплату покупцем товару  чи  отримання  товару  від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, відповідно до якої особи, що підпадають під визначення платників податку згідно із ст. 2 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість”, зобов'язані зареєструватися як платники податку на додану вартість.

Платником податку відповідно до ст. 2 Закону  України “Про  податок  на  додану  вартість” є, зокрема, особа, обсяг оподатковуваних операцій з поставки товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, податковим органом присвоюється  індивідуальний податковий номер та видається свідоцтво про реєстрацію  платника податку на додану вартість за її заявою (п. п. 9.2 та 9.4 Закону України “Про  податок  на  додану  вартість”).

Згідно з п. 5 Порядку  заповнення  податкової  накладної, затвердженого  Наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997, податкова  накладна  вважається  недійсною  у  разі  її  заповнення  іншою  особою, ніж  вказано у п. 2 цього Порядку. Пункт 2 вказаного  Порядку  встановлює, що  податкову  накладну складає  особа, яка зареєстрована як платник  податку  в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний  податковий  номер  платника  податку  на  додану  вартість.

Відповідачем не спростований належними і допустимими доказами той факт, що постачальники придбаних позивачем товарів (робіт, послуг) на момент складання ними вищевказаних податкових накладних були зареєстровані органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку як платники податку на додану вартість, а отже, мали право видавати податкові накладні.

Таким чином, надані позивачем до матеріалів справи належним чином засвідчені копії податкових накладних підтверджують дотримання позивачем вимог пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 та пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, положення яких судом розглянуто вище.

У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового   зобов'язання) за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи  з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем податкового законодавства а також відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі 52.088,00 грн. є необґрунтованим.

Беручи до уваги вищезазначене, суд вважає, що відповідачем при проведені перевірки та складанні акта перевірки вказаних вимог виконано не було, а фактичні обставини справи, що підтверджені представленими позивачем належними доказами, вказують на відсутність визначених зазначеним актом порушень з боку позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги адміністративного позову доведеними та обґрунтованими.

Розглядаючи спір по суті, суд також зважає на наступне.

Згідно з ч. 3 ст.  2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується  принципом  законності, відповідно до якого органи  державної  влади,  органи місцевого самоврядування,  їхні посадові і службові особи зобов'язані  діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено ч. 3 ст.  70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Як встановлено судом, спірне рішення прийняте відповідачем на підставі доказів, що отримані відповідачем в ході перевірки, проведення якої суд визначив таким, що здійснене з численними порушеннями вимог законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірне рішення є протиправним та  підлягає визнанню нечинним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.  94 КАС України судові витрати позивача в частині сплати судового збору підлягають відшкодуванню йому з Державного бюджету України в розмірі 3,40 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 0000512612/0 від 18.05.2003.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного малого багатофункціонального підприємства «Графська пристань» судові витрати в сумі 3,40 грн. судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                             О.О. Євсіков

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –19.06.2006.