Рішення

від 03.07.2012 по справі 5/5007/652/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "03" липня 2012 р. Справа № 5/5007/652/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №1130 від14.06.2012 р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Підприємства облспоживспілки "Житомирська універсальна база" (м.Житомир)

до Покалівського сільського споживчого товариства (с. Покалів Овруцького району)

про стягнення 201771,83 грн.

Підприємство облспоживспілки "Житомирська універсальна база" звернулась до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Покалівського сільського споживчого товариства про стягнення 201771,83 грн., з яких 179505,32 грн. основного боргу за поставлений відповідно до договору поставки №89 від 01.01.2011 р. товар, 3237,01 грн. пені, 1078,97 грн. 5% річних та 17950,53 грн. штрафу у розмірі 10% від суми невиконаних зобов'язань.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 07.06.2012р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №5/5007/652/12 та призначено її розгляд на 21.06.2012 р.

У зв'язку з неявкою в засідання суду представника відповідача та невиконанням ним, на час розгляду справи судом, вимог ухвали суду від 07.06.2012 р., ухвалою суду від 21.06.2012 р. розгляд справи відкладено на 03.07.2012 р.

21.06.2012 р. (після закінчення розгляду справи в судовому засіданні) до суду надійшов письмовий відзив відповідача (а.с.68-69, т.1), в якому останній вказував, що ним вживаються всі можливі дії для зменшення та погашення заборгованості, зазначав, що заборгованість погашалась, починаючи з 01.10.2011р. по 01.06.2012р.; на підтвердження здійснення часткових оплат надано платіжні доручення. У відзиві також зазначено, що Покалівське ССТ не погоджується з сумою боргу 201771,83 грн., тому що кошти за отримані товари сплачувались різними сумами та в різні проміжки часу. Відповідач просить суд не задовольняти вимоги Житомирської універсальної бази; скасувати штрафні санкції (неустойку) в сумі 17950,38 грн. та відмовити універсальній базі у задоволенні вимог в сумі 201771,83 грн., тому що при обрахування порушені процесуальні та матеріальні норми законів. Поряд з цим, відповідач просить продовжити строк вирішення спору до часу продажу основних засобів Покалівського ССТ через аукціон Житомирської ОСС, вказавши, що виручені кошти будуть направлені на розрахунки за отримані товари. В той же час, зазначає, що "сума боргу повинна бути уточнена на який час і скільки в сумі".

03.07.2012 р. позивачем надано суду письмові заперечення на відзив №1197 від 03.07.2012 р., в якому позивач зауважив, що відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", реквізит "призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу"; банк перевіряє заповнення цього реквізиту лише за зовнішніми ознаками. Позивач вказує, що оскільки відповідно до даних, зазначених в реквізиті "призначення платежу" Покалівське ССТ сплачувало кошти за товар по неіснуючим видатковим накладним, позивач зараховував сплачені кошти в рахунок раніше простроченої заборгованості. Позивач також зазначає, що за довідкою відповідача, доданою до відзиву, Покалівське ССТ стверджує, що перераховувало кошти до 01.06.2012 р., хоча остання проплата була 17.04.2012 р.

03.07.2012 р. позивачем також надано суду довідку №1273 від 03.07.2012 р. про стан заборгованості та обгрунтований розрахунок стягуваної суми боргу №1196 від 03.07.2012 р.

В засіданні суду представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить позов задовольнити.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки в суд не повідомив. При цьому, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином, про що свідчить реєстр рекомендованої з повідомленням кореспонденції господарського суду Житомирської області.

Враховуючи викладене, те, що відповідач навів свої доводи по справі у письмовому відзиві на позов та надав на їх підтвердження докази; зважаючи на те, що явка представників сторін в засідання суду обов"язковою не визнавалася, а також, з урахуванням приписів ст.75 ГПК України, господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача, за наявними матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2011р. між сторонами у справі - Підприємством облспоживспілки "Житомирська універсальна база" (продавець) та Покалівським сільським споживчим товариством (покупець) укладено договір №89 поставки товарів (а.с.18), за яким продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за товар на умовах даного договору; предметом поставки є продовольчі і непродовольчі товари (п.1.1., п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.1. договору, асортимент товару зазначається у накладних, які оформлюють і підписуються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару. Усі накладні є невід'ємними частинами даного договору в частині визначенні ціни, асортименту, кількості та найменування товару.

Згідно п.4.1. договору, покупець оплачує товар за ціною, передбаченою у видатковій накладній.

Розрахунки за кожну партію товару здійснюються протягом 30 днів з моменту отримання товару; форма розрахунків - безготівкова (п.4.2., п.4.3. договору).

В пункті 4.4. договору встановлено, що сторони періодично здійснюють звірку взаєморозрахунку, при цьому, покупець зобов'язаний оформити зі своєї сторони акт-звірку взаєморозрахунку та направити його продавцю в межах трьох робочих днів з моменту одержання ним вимоги продавця.

У відповідності до п.6.1. договору, перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю. Датою передачі товару вважається дата приймання-передачі, зазначена у відповідній накладній.

Пунктом 6.3. договору сторони погодили, що з дати підписання даного договору покупець зобов'язується надати продавцю генеральну довіреність з вказівкою осіб, уповноважених приймати товарно-матеріальні цінності (ТМЦ), зразки їх підписів та зразки печатки (штампів).

Відповідно до умов п.6.3. договору №89, 01.01.2011р. відповідачем видано генеральну довіреність на особу, уповноважену на отримання продовольчих товарів (в т.ч. лікеро-горілчані та тютюнові вироби) за договором поставки від 01.01.2011р. №89 (а.с.19).

У відповідності до п.7.1., п.7.2. договору поставки №89 від 01.01.2011 р., даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011 р. включно, у частині постачання, а в частині розрахунку до повного виконання зобов'язань за даним договором; у випадку; якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити договір протягом місяця до дня закінчення строку дії договору, він вважається пролонгованим автоматично на один рік.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Згідно ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом з наявних у справі доказів, після укладення договору поставки №89 від 01.01.2011р. на його виконання позивач передавав, а відповідач приймав продовольчі товари, в т.ч. за видатковими накладними, доданими до позовної заяви (а.с.23-51):

- №УБ-0006694 від 18.10.2011 р. на суму 15144,15 грн.,

- №УБ-0006860 від 25.10.2011 р. на суму 7857,78 грн.,

- №УБ-0007029 від 01.11.2011 р. на суму 574,20 грн.,

- №УБ-0007027 від 01.11.2011 р. на суму 6746,48 грн.,

- №УБ-0007195 від 08.11.2011 р. на суму 4147,10 грн.,

- №УБ-0007340 від 15.11.2011 р. на суму 6400,98 грн.,

- №УБ-0007465 від 22.11.2011 р. на суму 8688,62 грн.,

- №УБ-0007608 від 29.11.2011 р. на суму 7498,94 грн.,

- №УБ-0007764 від 06.12.2011 р. на суму 10381,27 грн.,

- №УБ-0007765 від 06.12.2011 р. на суму 733,68 грн.,

- №УБ-0007895 від 13.12.2011 р. на суму 4644,99 грн.,

- №УБ-0008060 від 20.12.2011 р. на суму 17165,84 грн.,

- №УБ-0008261 від 27.12.2011 р. на суму 18277,00 грн.,

- №УБ-0008262 від 27.12.2011 р. на суму 140,40 грн.,

- №УБ-0000059 від 03.01.2012 р. на суму 9195,31 грн.,

- №УБ-0000174 від 10.01.2012 р. на суму 627,00 грн.,

- №УБ-0000171 від 10.01.2012 р. на суму 15663,86 грн.,

- №УБ-0000383 від 23.01.2012 р. на суму 5195,88 грн.,

- №УБ-0000579 від 01.02.2012 р. на суму 3025,98 грн.,

- №УБ-0000658 від 07.02.2012 р. на суму 8711,25 грн.,

- №УБ-0000919 від 21.02.2012 р. на суму 3508,90 грн.,

- №УБ-0001087 від 28.02.2012 р. на суму 12720,49 грн.,

- №УБ-0001306 від 13.03.2012 р. на суму 16236,69 грн.,

- №УБ-0001479 від 20.03.2012 р. на суму 3026,25 грн.,

- №УБ-0001589 від 27.03.2012 р. на суму 3940,11 грн.,

- №УБ-0002023 від 17.04.2012 р. на суму 2023,21 грн.,

а всього на суму 192276,36 грн.

З актів звірки розрахунків 647. за період з 05.10.11 по 15.03.12 (а.с.14-15) та 655. за період з 18.10.11 по 22.05.12 (а.с.21-22), складених у відповідності до п.4.4. договору, вбачається, що станом на 05.10.2011р. заборгованість Покалівського сільського споживчого товариства перед Підприємством облспоживспілки "Житомирська універсальна база" становила 166624,06 грн., а станом на 18.10.2011 р. - 162428,96 грн.

Як стверджує відповідач, ним погашалась заборгованість за отриманий від позивача товар до 01.06.2012 р.

Разом з тим, наявні у справі докази, в т.ч. подані відповідачем платіжні доручення на підтвердження здійснених проплат, свідчать, що останній платіж на погашення заборгованості перед позивачем був здійснений 17.04.2012 р., всього з 10.10.2011 р. (платежі з 01.10.2011р. по 18.10.2011р., зокрема, сплата 10.10.2011 р. - 6300,00 грн. та 17.10.2011р. - 8900,00 грн., враховані у вищевказаних актах звірки, що перевірено судом) відповідачем було перераховано позивачу за отриманий товар 190400,00 грн. (платіжні доручення, а.с.87-114). Доказів здійснення інших платежів в рахунок часткового або повного погашення заборгованості перед позивачем станом на день розгляду справи відповідачем не надано.

Таким чином, враховуючи наявність заборгованості відповідача перед позивачем станом на 18.10.2011 р. в сумі 162428,96 грн., поставку товару у період з 18.10.2011 р. по 17.04.2012 р. на загальну суму 192276,36 грн., та сплату відповідачем у період з 18.10.2011р. по 17.04.2012р. коштів в сумі 175200,00 грн. (190400-(6300+8900)=175200); сума заборгованості відповідача перед позивачем, що не змінилась на час розгляду справи, становить 179505,32 грн. ((162428,96+192276,36)-175200,00=179505,32).

Як уже зазначалось, доказів погашення вказаної суми заборгованості повністю чи частково на час розгляду справи суду не надано.

За таких обставин, позов в частині стягнення 179505,32 грн. є обгрунтованим, що підтверджується зібраними у справі доказими та підлягає задоволенню господарським судом.

Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором поставки №89 в частині строків здійснення розрахунків за поставлений товар, як це передбачено п.4.2. договору.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, за умовами укладеного договору поставки товарів №89, в пункті 8.2. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення та 5% річних.

Тобто, договором між сторонами встановлено інший розмір відсотків річних, ніж встановлено ст.625 ЦК України, що прямо передбачено вказаною нормою.

Враховуючи викладене, встановлені обставини справи та правомірність застосованого позивачем розміру відсотків річних, визначеного договором, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 5% річних в сумі 1078,97 грн. за період з 18.04.2012 р. по 31.05.2012 р. на кінцеву суму заборгованості (а не за всі періоди прострочення оплати по кожній видатковій накладній, що є правом позивача), господарський суд дійшов висновку про правомірність заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми 5% річних та задоволення позову щодо стягнення 1078,97 грн. 5% річних.

У відповідності до зазначених норм чинного законодавства та умов п.8.2. договору, позивачем нараховано до стягнення з відповідача також 3237,01 грн. пені, за період з 18.04.2012 р. по 31.05.2012 р. на суму заборгованості 179505,32 грн.

Стосовно заперечень відповідача з приводу здійснених позивачем нарахувань, суд зауважує, що позивач мав передбачене законом та договором право нарахувати пеню за кожен окремий випадок прострочення оплати за товар, з урахуванням часткових здійснених відповідачем проплат, по кожній видатковій накладній в межах 6-тимісячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (згідно ч.6 ст.232 ГК України). Відповідно до ст.55 ГПК України, ціну позову визначає позивач. Тому, скориставшись своїм правом, позивач здійснив нарахування пені до стягнення з відповідача лише за період 18.04.2012 р. по 31.05.2012 р. на кінцеву суму заборгованості, що була сталою після останньої здійсненої відповідачем 17.04.2012 р. проплати.

Перевіривши розрахунок пені позивача (а.с.11), господарський суд встановив, що він здійснений в межах правомірного обрахунку, не суперечить обставинам справи та відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позов щодо стягнення 3237,01 грн. пені має бути задоволений господарським судом.

Окрім того, згідно умов п.8.3. договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 10% від суми невиконаних зобов'язань, а саме, в сумі 17950,53 грн.

Щодо даної позовної вимоги суд враховує наступне.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У даному випадку, в пункті 8.3. договору сторони встановили, що за односторонню необгрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань протягом дії договору винна сторона сплачує штраф у розмірі 10% від суми невиконаних зобов'язань.

Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом враховується також, що 01.01.2011 р. сторони підписали та скріпили печатками договір поставки товару №89 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 17950,53 грн., що становить 10% від суми невиконаних зобов'язань по оплаті отриманого товару.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу, доводи відповідача, згідно наявних матеріалів справи, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги Підприємства облспоживспілки "Житомирська універсальна база" обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі: стягненню з відповідача підлягають 179505,32 грн. основного боргу, 3237,01 грн. пені, 1078,97 грн. 5% річних та 17950,53 грн. штрафу.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Покалівського сільського споживчого товариства (11132, Житомирська облась, Овруцький район, с.Покалів, вул.Шляхова, буд.60, ідентифікаційний код 01750232) на користь Підприємства облспоживспілки "Житомирська універсальна база" (10001, м.Житомир, Корольовський район, вул.Кооперативна, буд.6, ідентифікаційний код 01771544):

- 179505,32 грн. основного боргу,

- 3237,01 грн. пені,

- 1078,97 грн. 5% річних,

- 17950,53 грн. штрафу,

- 4035,44 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 05.07.12

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (наручно)

3 - відповідачу (реком.з пов.)