ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"25" червня 2012 р.Справа № 20/5025/451/12
Господарський суд Хмельницької області у складі cудді Гладія С.В., розглянувши матеріали
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Созидатель" м.Севастополь
до товариства з обмеженою відповідальністю „Будшляхмаш-Україна" м.Київ
про визнання додаткової угоди до договору недійсною
Представники сторін:
Позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю від 06.02.2012р.
Відповідача: ОСОБА_2 -за довіреністю від 11.11.11р.
Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Обставини справи :
Позивач звернувся з позовом до суду в якому просить визнати недійсною додаткову угоду про реструктуризацію заборгованості за договором купівлі-продажу № 08/34 від 02.09.2008 року, посилаючись на те, що укладення такої угоди через рік після сплину строку дії договору, слід розглядати як таку, що не заснована на законі.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Укладаючи Додаткову угоду Позивач та Відповідач були вільними у своїй поведінці та поведінка сторін відповідала внутрішній волі. Тобто, Позивач та Відповідач діючи на власний розсуд узгодили умови Додаткової угоди.
Посилається також на те, що в позові, Позивач не посилається на жодну з підстав, які передбачені ст. 215 ЦК України щодо недійсності правочину, а також не надає жодних доказів, що могли б свідчити про наявність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує недійсність Додаткової угоди.
Звертає увагу суду на те, що можливість збільшення відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за згодою сторін прямо дозволено ч. 2 ст. 625 ЦК України, що й було здійснено Позивачем та Відповідачем у Додатковій угоді - збільшено розмір відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання.
Посилається на те, що рішенням господарського суду м. Києва у справі № 38/315 від 11.10.2011р., яке залишено в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012р., було задоволено частково вимоги Відповідача до Позивача щодо стягнення заборгованості. При розрахунку заборгованості Позивача брались до уваги як положення договору від 02.09.2008 р. № 08/34, так і положення Додаткової угоди. Вимоги щодо стягнення 20% річних за прострочення грошового зобов'язання (згідно положень Додаткової угоди) були стягнені з Позивача згідно Рішення у повному обсязі, тобто, факт правомірності та дії Додаткової угоди встановлено Рішенням суду.
На підставі викладеного просить в позові відмовити.
ВСТАНОВИВ :
Між позивачем та відповідачем укладено договір № 08/34 від 02.09.2008 року, предметом якого є купівля-продаж авто бетонозмішувача виробництва „Кобальт" ХМАВІ 2008р. Випуску марки АБЗ-9-3258 на шасі автомобілю FOTON BJ 3256 у кількості одна одиниця. (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 3.2 Договору, оплата продукції здійснюється поетапно: передоплата в сумі 151250 грн., решта неоплаченої суми 453750,00 грн. у т. ч. ПДВ у сумі 75625,00 грн., здійснюється рівними частинами на протязі трьох місяців, що слідують за датою отримання позивачем передоплати по 151250 грн. -не пізніше 25 числа кожного місяця.
Пунктом 8.3 Договору встановлено, що у випадку затримки оплати вартості товару Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 11.2 Договору, термін дії закінчується 31.03.2009 року.
27.07.2010 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду про реструктуризацію заборгованості за договором купівлі-продажу № 08/34 від 02.09.2008 року, відповідно до якої, сторони прийшли до згоди здійснити реструктуризацію заборгованості за договором № 08/34 від 02.09.2008 року на поставку автобетонозмішувача АБС-9-3258/1 „Кобальт" ТУУ34.1-30655306-001:2007 на шасі автомобіля FOTON BJ 3258 вартістю 605000 грн., в т. ч. ПДВ 100833,33 грн.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди, по вищезазначеній угоді були здійснені платежі 12.09.2008 року в розмірі 50000 грн., 18.09.2008 року в розмірі 50000 грн., станом на 27.07.2010 року заборгованість складає 505000 грн.
Згідно з п. 3 Додаткової угоди, сторони домовились, що заборгованість буде сплачена відповідно до графіку: до 31.07.2010 року - 100000 грн., в т. ч. ПДВ 16666,66 грн.; до 31.08.2010 року - 81000 грн., в т. ч. ПДВ 13500 грн.; до 30.09.2010 року - 81000 грн., в т. ч. ПДВ 13500 грн.; до 31.10.2010 року - 81000 грн., в т. ч. ПДВ 13500 грн.; до 30.11.2010 року - 81000 грн., в т. ч. ПДВ 13500 грн.; до 30.12.2010 року - 81000 грн., в т. ч. ПДВ 13500 грн.
Відповідно до п. 4 Додаткової угоди, сторони домовились додати п. 8.7 до договору № 08/34 від 02.09.2008 року, виклавши його в наступній редакції: у випадку прострочки платежу по цьому договору, покупець сплачує продавцю пеню за кожний день прострочки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми не виконаного зобов'язання. Крім того, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу с урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 20% річних від простроченої суми.
У зв'язку з неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за договором № 08/34 від 02.09.2008 року та за додатковою угодою про реструктуризацію заборгованості від 27.07.2010 року за договором № 08/34 від 02.09.2008 року, господарським судом м. Києва прийнято рішення у справі № 38/315 від 11.10.2011 року, яким задоволено частково позов ТОВ „Будшляхмаш-Україна" до ТОВ „Созидатель", до ТОВ „Єврокомплект-2007", та стягнуто солідарно з відповідачів 10000грн. заборгованості та стягнуто з ТОВ „Созидатель" на користь ТОВ „Будшляхмаш-Україна" борг з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 128406 грн., 20% річних в сумі 42113 грн., пеню в сумі 22831,33 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду увід 10.04.2012 року рішення господарського суду м. Києва від 11.10.2011 року у справі № 38/315 залишено без змін.
Вважаючи що укладення додаткової угоди від 27.07.2010 року про реструктуризацію заборгованості по договору купівлі-продажу № 08/34 від 02.09.2008 року через рік після сплину строку дії договору, слід розглядати як таку, що не заснована на законі, позивач звернувся з позовом до суду в якому просить визнати її недійсною.
Дослідивши зібрані у справі докази та давши їм правову оцінку в сукупності, судом прийнято до уваги наступне.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб, як визнання правочину недійсним.
Аналогічно, згідно з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права і законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, у статті 204 Цивільного кодексу України проголошується презумпція правомірності правочину. Така презумпція може бути спростована у двох випадках.
По-перше, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
По-друге, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Отже, законодавець розмежовує правочини, недійсність яких прямо передбачена законом (нікчемні правочини), та оспорюванні правочини, тобто ті, які можуть бути визнані судом недійсними на вимогу заінтересованої особи.
Згідно із роз'ясненнями, викладеними в п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. № 9, вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими Закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.
Згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписами частини першої статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).
Отже, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.
За приписами статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Із наявних у справі матеріалів слідує, що сторонами дотримано вимоги вищезазначених статей, оскільки Угода укладена в письмовій формі, зміст даного правочину не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства.
Жодної із зазначених підстав, які передбачені ст. 215 ЦК України, позивачем в судових засіданнях не доведено. Відсутні також докази. Що могли б свідчити про наявність обставин. З якими чинне законодавство пов'язує недійсність угоди.
Позивач зазначає, що додаткова угода від 27.07.2010 року укладена сторонами через рік після спливу строку дії договору № 08/34 від 02.09.2008 року, відповідно, її слід розглядати як таку, що не заснована на законі.
Зазначені доводи позивача судом не приймаються, оскільки можливість збільшення відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання за згодою сторін прямо дозволена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Судом також враховується, що відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2011 року у справі № 38/315 за позовом ТОВ „Будшляхмаш-Україна" до ТОВ „Созидатель", до ТОВ „Єврокомплект-2007" про стягнення 391195,28 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання ТОВ „Созидатель" взятих на себе зобов'язань за договором № 08/34 від 02.09.2008 року та за додатковою угодою від 27.07.2010 року, позов задоволено частково. З ТОВ „Созидатель" на користь ТОВ „Будшляхмаш-Україна" стягнуто борг з урахуванням встановленого індексу інфляції в сумі 128406 грн., 20% річних в сумі 42113 грн., пеню в сумі 22831,33 грн.
Вказане рішення суду 11.010.2011 року набрало законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду.
Рішенням від 17.10.2011 встановлено факт обґрунтованості звернення позивача до відповідача з позовом про стягнення з останнього заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 08/34 від 02.09.2008 та за додатковою угодою від 27.07.2010 року про реструктуризацію заборгованості, що відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.
Заявляючи позов про визнання недійсним договору або будь-якого його положення, позивач має довести наявність тих обставин, з якими пов'язується визнання недійсним договору або окремих його положень.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження позовних вимог щодо визнання додаткової угоди від 27.07.2010 року про реструктуризацію заборгованості за договором № 08/34 від 02.09.2008 року недійсною, а тому у задоволенні позову слід відмовити.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката в сумі 5200 грн., судом зазначається, що статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавалися, а їх сплату підтверджено відповідними фінансовими документами.
У пункті 12 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (з наступними доповненнями і змінами) зазначено: „Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи".
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Враховуючи термін розгляду справи, не явку представників адвокатської контори в судові засідання, враховуючи співрозмірність наданих послуг, обставини даної справи, суд вважає за необхідне задоволити клопотання частково з огляду на розумну необхідність понесених судових витрат відповідачем для даної справи та стягнути з позивача 1000 грн. понесених відповідачем витрат на послуги адвоката.
Судові витрати у справі покладаються на позивача відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 1, 4 5 , 4 7 , 12, 32, 44, 49, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В позові товариства з обмеженою відповідальністю „Созидатель" м. Севастополь до товариства з обмеженою відповідальністю „Будшляхмаш-Україна" м. Київ про визнання додаткової угоди до договору недійсною відмовити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Созидатель" (м. Севастополь, Фіолентовське шосе, 8, код 20686595) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Будшляхмаш-Україна" (м. Київ, проспект Л. Курбасова, 1-Б, кв. 198, код 33062158) - 1000 грн. (одна тисяча гривень) витрат на послуги адвоката.
Видати наказ.
Повний текст рішення складено 02.07.2012р.
Суддя С.В. Гладій
Суд | Господарський суд Хмельницької області |
Дата ухвалення рішення | 25.06.2012 |
Оприлюднено | 09.07.2012 |
Номер документу | 25104553 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Хмельницької області
Гладій С.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні