Рішення

від 30.09.2008 по справі 1/1199-2/174

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м.

Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

30.09.08                                                                                          

Справа№ 1/1199-2/174

за позовом:  Фізичної 

особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дрогобич

до відповідача: ПП

„Галімпортсервіс”, м.Львів

третя особа на стороні відповідача

без самостійних вимог на предмет спору: ТзОВ „ Міф”,

м.Трускавець

про зобов”язання виконати умови

договору, визнання права власності на нежитлову будівлю магазину та земельну

ділянку

Суддя    Н.В.Мороз 

Представники:

від позивача- н/з

від відповідача-н/з

від 

третьої особи- н/з

Суть спору:

 Позовну заяву подано фізичною особою

-підприємця ОСОБА_1, м. Дрогобич, Львівська область, до приватного підприємства

“Галімпортсервіс”, м. Львів, за участю третьої особи на стороні відповідача,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору -товариство з обмеженою

відповідальністю “Міф”, м. Трускавець, Львівська область, про спонукання до

виконання умов договору та визнання права власності.

       Ухвалою господарського суду

Львівської області (суддя Зварич О.В.) від 23.11.2006 р. порушено провадження у

справі. Розгляд справи неодноразово відкладався з мотивів, зазначених в ухвалах

суду. Ухвалою господарського суду Львівської області від 21.06.2007 р. було

зупинено провадження у справі до вирішення пов'язаної із нею справи №2-322/06.

Розпорядженням голови господарського суду Львівської області від 25.04.2008 р.

дану справу передано для розгляду судді Мороз Н.В.

           Ухвалою господарського суду

Львівської області від 08.08.2008 р. поновлено провадження у справі та

призначено розгляд на 02.09.2008 р. Розгляд справи відкладався з мотивів,

зазначених в ухвалі суду від 02.09.2008 р.

У відповідності до ст. 75 ГПК

України, справа слухається за наявними у ній доказами.

В попередніх судових  засіданнях представник позивача позов

підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві, заяві про збільшення та

доповнення позовних вимог. Ствердив, зокрема, що на виконання договору комісії

№2 від 01.02.2006 р., відповідач придбав для позивача у третьої особи не

житлову будівлю магазину літ. А площею 198,4 кв.м. та земельну ділянку площею

0,0389 за адресою м. Трускавець, вул. Стебницька, 11. Однак, відповідач

зареєстрував право власності за собою та не передав майно комітенту. З

урахуванням заяви про збільшення та доповнення позовних вимог просить позов

задовольнити, зобов'язати відповідача виконати умови підпунктів “е” та “є”

пункту 2.1. договору комісії №2 на купівлю нерухомого майна від 01.02.2006 р.

та передати позивачу по акту приймання - передачі нежитлову будівлю магазину,

позначену в плані літерою “А” загальною площею 198,4 кв.м., що знаходиться за

адресою Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11 та земельну

ділянку площею 0,0389 га, яка розташована за адресою Львівська область, м.

Трускавець, вул. Стебницька, 11,  а  також передати всі  документи, одержані відповідачем від ТзОВ  “Міф” на

виконання договору комісії №2 на

купівлю нерухомого майна від 01.02.2006 р.; скасувати державну реєстрацію права

власності за приватним підприємством “Галімпортсервіс” на 

нежитлову будівлю магазину,

позначену в плані літерою “А” загальною площею 198,4 кв.м., що знаходиться за

адресою Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, проведену

Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та

експертної оцінки 28.04.2006 р., реєстраційний №7492997, номер запису 73 в

книзі 1; визнати за фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 право власності на

нежитлову будівлю магазину, позначену в плані літерою “А” загальною площею

198,4 кв.м., що знаходиться за адресою Львівська область, м. Трускавець, вул.

Стебницька, 11 та земельну ділянку площею 0,0389 га, яка розташована за адресою

Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, кадастровий номер

земельної ділянки 4611500000:01:013:0022, реєстраційний номер земельної ділянки

020544600044. В судові засідання 02.09.2008р. та 30.09.2008р. не з”явився.

В попередніх судових засіданнях

представник відповідача позов заперечив за безпідставністю, відзиву по справі,

однак, не надав. Просить у позові відмовити. В судові засідання 02.09.2008р. та

30.09.2008р. не з”явився.

У судових засіданнях представник

третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на

предмет спору позов заперечив з мотивів, зазначених у поясненнях. Посилається

про підставність та правомірність укладення договорів купівлі-продажу із

відповідачем. Просить у позові відмовити.

Розглянувши подані докази в їх

сукупності,  суд встановив наступне.

01.02.2006 р. між позивачем

(комітент) та відповідачем (комісіонер) був підписаний договір комісії №2 на

купівлю нерухомого майна, відповідно до п. 1.1. якого комісіонер зобов'язався

за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від

свого імені один або декілька право чинів щодо придбання нерухомого майна

(відповідно до додатків до договору -нежитлову будівлю торговий (павільйон)

площею до 200 кв.м. та земельну ділянку площею до 0,04 га в м. Трускавець), за

ціною, не вище узгодженої сторонами (120000 та 40000 грн. без ПДВ відповідно) і

в строк до 02.10.2006 р.. Належним виконанням комісіонером своїх обов'язків

вважається вчинення комісіонером правочину (укладення договору купівлі-продажу

із третіми особами) щодо придбання товару в порядку і на умовах, визначених цим

договором та вчинення правочину щодо реєстрації права власності на придбане

нерухоме майно в повному обсязі за комітентом (п. 1.2.). У відповідності із п.

1.6. договору, при вчиненні відповідних право чинів із третіми особами щодо придбання

товару комісіонер зобов'язаний діяти в інтересах комітента відповідно до його

вказівок і на умовах, найбільш вигідних для нього. Товар, придбаний

комісіонером за рахунок грошових коштів комітента, є власністю останнього.

Однак, комісіонер за погодженням із комітентом може придбати товар за власні

кошти. У такому разі за наявності письмового погодження придбаний товар є

власністю комітента (п. 1.5.).

У відповідності до пп. “е”, “є” п.

2.1. договору, комісіонер зобов'язався передати придбаний товар комітенту в

десятиденний строк по акту приймання-передачі з моменту його отримання від

продавця товару; після виконання своїх безпосередніх обов'язків за цим

договором представити комітенту звіт і передати йому всі одержані по виконаному

дорученню документи протягом трьох днів з дня їх отримання від продавця товару.

Позивач посилається на наявне в

матеріалах справи листування сторін щодо погодження придбання майна

комісіонером для комітента за свій власний рахунок. Докази надіслання

зазначених листів сторонами, розташованих в різних

адміністративно-територіальних одиницях, суду не надані.

Позивач посилається на проведення

ним розрахунку із відповідачем по договору комісії №2 на купівлю нерухомого

майна від 01.02.2006 р., шляхом зарахування сплачених позивачем відповідачу

коштів в сумі 143000 грн. за іншим договором комісії №3 на купівлю будівельних

матеріалів, що підтверджується платіжними дорученнями №8 від 29.03.2006 р. та

№10 від 30.03.2006 р. та актом від 17.04.2006 р. взаємозвірки та

взаєморозрахунків по отриманих коштах на виконання договорів комісії №2 від

01.02.2006 р. та №3 від 20.03.2006 р. Однак, жодних доказів проведення

будь-яких платежів безпосередньо за договором комісії №2, зокрема, тих, які

передбачені в пп. “г” п. 2.2. договору комісії №2, суду не надано.

Згідно із ст. 1011 ЦК України, за

договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої

сторони (комітента) за плату вчинити один або декілька правочинів від свого

імені, але за рахунок комітента. Відповідно до ст. 1018 ЦК України, лише те

майно, яке придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. У

відповідності до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступати

від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про

це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного

законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Враховуючи сутність договору комісії за яким правочини вчиняються саме за

рахунок комітента і лише  те майно, яке

було придбане за рахунок комітента стає власністю останнього (оскільки під час

дії договору комісії комісіонер вправі придбавати майно і на свою користь), суд

приходить до висновку, що положення п. 1.5. договору комісії №2 від 01.02.2006

р. на купівлю нерухомого майна суперечить зазначеним нормам. Згідно із ч. 1 ст.

203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного

законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст.

215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його

вчинення стороною (сторонами) вимог, зокрема, ч. 1 ст. 203 ЦК України. У

відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи

рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з

предметом спору договір, який суперечить законодавству. Виходячи з наведеного,

суд вважає за необхідне скористатись своїм правом та визнати недійсним п. 1.5.

договору комісії №2 від 01.02.2006 р. на купівлю нерухомого майна в наступній

частині: “Комісіонер за погодженням із Комітентом може придбати вказаний в

договорі Товар за власні кошти. В такому разі за наявності також письмового

погодження придбаний товар є власність Комітента”.

З матеріалів справи вбачається, що

24.02.2006 р. між відповідачем (покупець) та ТзОВ “Міф” (продавець) було

укладено та нотаріально посвідчено ідентичні за основним змістом договори

купівлі-продажу нежитлової будівлі та земельної ділянки. Згідно із п. 1 яких

продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність не

житлову будівлю магазину, позначену в плані літерою “1 А” загальною площею

198,4 кв.м., що знаходиться за адресою Львівська область, м. Трускавець, вул.

Стебницька, 11 (земельну ділянку площею 0,0389 га, яка розташована за адресою

Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, кадастровий номер

земельної ділянки 4611500000:01:013:0022, реєстраційний номер земельної ділянки

020544600044 відповідно) і зобов'язується сплатити за неї грошову суму 108000

грн. (34000 грн. -за земельну ділянку) (усього 142000 грн.). У відповідності до

п. 13 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, право власності на будівлю

виникає у покупця з моменту державної реєстрації; у відповідності до п. 11

договору купівлі-продажу земельної ділянки, право власності на відчужувану

земельну ділянку  виникає у покупця після

одержання ним документа, що посвідчує право власності на неї (державного акта

про право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Зі змісту

зазначених договорів та інших матеріалів справи не вбачається отримання

відповідачем у ТзОВ “Міф” будь-яких документів, що спростовує посилання

позивача на передбачений в пп. “є” п. 2.1. договору комісії №2 обов'язок їх

передати.

Зі змісту договорів купівлі-продажу

не вбачається жодного посилання на ту обставину, що покупець діяв на підставі

договору комісії №2, укладеного із позивачем чи з наміром набуття права

власності на майно для позивача. Зміст умов договорів унеможливлює на їх

підставі державну реєстрацію відповідного права на придбане майно за позивачем.

Натомість, зміст зазначених договорів та подальші дії відповідача свідчать про

намір набути придбане майно у свою власність, що чітко вбачається з пунктів 1

зазначених договорів. Крім того, з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме

майно від 28.04.2006 р., виданого Дрогобицьким державним комунальним міжміським

бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №10524604 вбачається, що

відповідач зареєстрував своє право власності на нежитлову будівлю. З матеріалів

справи також вбачається, що відповідач вжив заходів щодо отримання та

реєстрації державного акту про право власності на земельну ділянку, однак,

станом на дату розгляду справи судом державний акт не отриманий. Крім того,

сторонами визнано, що спірне майно було придбане відповідачем за рахунок

власних коштів, хоча і за погодженням із позивачем.

Наявність у даному випадку

передбачених у ст. 11 ЦК України підстав для зобов'язання відповідача передати

спірне майно позивачу, не доведена суду у встановленому порядку належними доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 14 ЦК України, особа не може бути примушена до дій, вчинення

яких не є обов'язковим для неї.

Більше того, з матеріалів справи, а

саме судових рішень по справі №20322/2006 р. вбачається, що договір

купівлі-продажу не житлової будівлі магазину загальною площею 198,4 кв.м. за

адресою м. Трускавець, вул. Стебницька, 11, та договір купівлі-продажу

земельної ділянки площею 0,0389 га за адресою м. Трускавець, вул. Стебницька,

11, укладені 24.02.2006 р. між ТзОВ “Міф” та ПП “Галімпортсервіс”  визнані недійсними, приватне підприємство

“Галімпортсервіс” зобов'язане повернути придбане майно товариству з обмеженою

відповідальністю “Міф”, а ТзОВ “Міф” зобов'язане повернути ПП.

“Галімпортсервіс” 142000 грн. Зазначене рішення залишено без змін постановою

Львівського апеляційного господарського суду від 30.10.2007 р. та постановою

Вищого господарського суду України від 14.05.2008 р. Згідно із ст. 115 ГПК

України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної

сили, є обов'язковими на всій території України. Відповідно, обов'язок

повернути майно приватне підприємство “Галімпортсервіс” несе не перед

позивачем, а перед ТзОВ “Міф”. Належних доказів зворотнього суду не надано.

Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,

на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

З врахуванням зазначених судових

рішень, посилання ТзОВ “Міф” на законність і підставність відчуження на користь

відповідача майна не заслуговують на увагу, як і докази того, що спірне майно

було відчужено ТзОВ “Міф” внаслідок тривалого корпоративного спору між його

учасниками.

У відповідності до ч. 2 ст. 328 ЦК

України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не

випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена

судом.

У відповідності до ст. 15 ЦК

України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його

порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист

свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути

протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно із

ст. 392 ЦК України, лише власник, майна може пред'явити позов про визнання його

права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а

також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З врахуванням наведеного, суд

дійшов висновку в позові  відмовити.

Судові витрати залишити за

позивачем.

Керуючись ст.ст.6,11,14,15, 203,

215, 321, 328, 1011 ЦК України, ст.ст. 33, 35, 41, 42 43, 49, 82-85 ГПК

України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.          Визнати недійсним п. 1.5. договору

комісії №2 від 01.02.2006 р. на купівлю нерухомого майна, укладений між

приватним підприємством “Галімпортсервіс” та фізичною особою -підприємцем

ОСОБА_1, в наступній частині: “Комісіонер за погодженням із Комітентом може

придбати вказаний в договорі Товар за власні кошти. В такому разі за наявності

також письмового погодження придбаний товар є власність Комітента”.

2.          В задоволенні позову відмовити

повністю.

Суддя                                                                                            

Мороз Н.В.