Постанова

від 14.10.2008 по справі 9/138-07-3618

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 14 жовтня 2008 р.                                                                                   

№ 9/138-07-3618 

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Муравйова О.В. -головуючого

Коробенка Г.П., Фролової Г.М.

за участю представників:      

позивача

не з'явились (про час та місце

судового засідання повідомлені належним чином)

відповідачане

з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

скаржника

Халдай І.В. -дов. від 26.12.2007

року

розглянувши у відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу

 Представництва по управлінню комунальною

власністю Одеської міської ради

на рішеннягосподарського

суду Одеської області від 16.05.2007 року

у справі

№ 9/138-07-3618 господарського

суду Одеської області

за позовом

Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1

до

Одеського обласного благодійного

фонду "ЩИТ"

про

визнання договору дійсним та

визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Заступника Голови

Вищого господарського суду України  А.Й.

Осетинського від 13.10.2008 року у зв'язку з перебуванням  судді Полянського А.Г. у відпустці, для розгляду

касаційної скарги у справі № 9/138-07-3618 господарського суду Одеської

області, утворено колегію суддів у складі: головуючий - Муравйов О.В., судді:

Коробенко Г.П., Фролова Г.М.

У квітні 2007 року Суб'єкт

підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської

області з позовом до Одеського обласного благодійного фонду "ЩИТ" про

визнання дійсним договору про надання матеріальної допомоги від 20.05.2004

року, укладеного між сторонами у справі, щодо передачі позивачу у власність

вбудованих нежилих приміщень цокольного поверху 160-квартирного житлового

будинку у АДРЕСА_1, загальною площею 352, 3 м2 та визнання за

Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 права власності на вбудовані

нежилі приміщення цокольного поверху 160-квартирного житлового будинку у

АДРЕСА_1, загальною площею 352, 3 м2, а саме: № 23  - основне приміщення площею 29, 1 м2,

№ 26 - основне приміщення площею 28, 4 м2, № 35 - коридор площею 8,

9 м2, № 36 - основне приміщення площею 39, 5 м2, № 37 -

коридор площею 6, 3 м2, № 24 - підсобне приміщення площею 1, 8 м2,

№ 25 - підсобне приміщення площею 1, 8 м2, № 9 - основне приміщення

площею 40, 7 м2, № 10 основне приміщення площею 28, 4 м2,

№ 14 - основне приміщення площею 28, 7 м2, № 15 - основне приміщення

площею 33, 5 м2, № 19 - основне приміщення площею 15, 4 м2,

№ 20 - основне приміщення площею 19, 0 м2, № 22 - основне приміщення

площею 25, 7 м2, № 3 - коридор площею 4, 2 м2, № 4 -

підсобне приміщення площею 3, 8 м2, № 5 - коридор площею 5, 7 м2,

№ 8 - підсобне приміщення площею 0, 9 м2, № 11 - підсобне приміщення

площею 1, 8 м2, № 13 -підсобне приміщення площею 1, 8 м2,

№ 16 - підсобне приміщення площею 5, 8 м2, № 17 - коридор площею 8,

6 м2, № 18 - підсобне приміщення площею 9, 3 м2, № 6

-туалет площею 1, 3 м2, № 7 - туалет площею 1, 3 м2.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, з

посиланням на статті 220, 328, 392 Цивільного кодексу України, статтю 49 Закону

України "Про власність", позивач зазначає про те, що він неодноразово

звертався до відповідача з пропозицією нотаріального посвідчення договору

матеріальної допомоги, але на думку Одеського обласного благодійного фонду

"ЩИТ", останнє не є необхідною встановленою законодавством умовою для

здійснення позивачем права власності.

Рішенням господарського суду

Одеської області від 16.05.2007 (суддя: Бакланова Н.В.) по справі № 9/138-07-3618

господарського суду Одеської області позов задоволено. Визнано дійсним з

моменту укладення договір про надання матеріальної допомоги від 20.05.2004

року, укладений між Одеським обласним благодійним фондом "ЩИТ" та

Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1. Визнано за Суб'єктом

підприємницької діяльності ОСОБА_1 право власності на вбудовані нежилі

приміщення цокольного поверху 160-квартирного житлового будинку у АДРЕСА_1,

загальною площею 351,7 м2, а саме: № 23 - основне приміщення площею

29, 1 м2, № 26 - основне приміщення площею 28, 4 м2, № 35

- коридор площею 8, 9 м2, № 36 - основне приміщення площею 39, 5 м2,

№ 37 - коридор площею 6, 3 м2, № 24 - підсобне приміщення площею 1,

8 м2, № 25 -підсобне приміщення площею 1, 8 м2, № 9 -

основне приміщення площею 40, 7 м2, № 10 - основне приміщення площею

28, 4 м2, № 14 - основне приміщення площею 28, 7 м2, № 15

- основне приміщення площею 33, 5 м2, № 19 - основне приміщення

площею 15, 4 м2, № 20 - основне приміщення площею 19, 0 м2,

№ 22 - основне приміщення площею 25, 7 м2, № 3- коридор площею 4, 2

м2, № 4 - підсобне приміщення площею 3, 8 м2, № 5 -

коридор площею 5, 7 м2, № 8 - підсобне приміщення площею 0, 9 м2,

№ 11 - підсобне приміщення площею 1, 8 м2, № 13 - підсобне

приміщення площею 1, 8 м2, № 16 - підсобне приміщення площею 5, 8 м2,

№ 17 - коридор площею 8, 6 м2, № 18 -  підсобне приміщення площею 9, 3 м2,

№ 6 - туалет площею 1, 3 м2, № 7 - туалет площею 1, 3 м2.

Стягнуто з Одеського обласного благодійного фонду "ЩИТ" на користь

Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 170 грн. витрат на оплату держмита

та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судове рішення,

господарський суд, з посиланням на статті 204, 220, 328, 334, 525, 526

Цивільного кодексу України, зазначає про те, що відповідач не виконав пункт 2.2

договору від 20.05.2004 року, що перешкоджає позивачу здійснити за собою

реєстрацію права власності на нерухоме майно і, відповідно, до частини 2 статті

220 Цивільного кодексу України договір від 20.05.2006 року має бути визнаний

дійсним з моменту укладення без необхідності подальшого нотаріального

посвідчення.

Не погоджуючись з рішенням,

Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на

рішення господарського суду Одеської області від 16.05.2007 року по справі

№9/138-07-3618 господарського суду Одеської області, в якій просить рішення у

справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду

Одеської області, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм

матеріального та процесуального права, зокрема, статті 327 Цивільного кодексу

України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в

Україні". Зокрема, заявник зазначає про те, що оскаржуване рішення суттєво

порушує права та законні інтереси представництва.

Відзиви на касаційну скаргу не

надано

Заслухавши доповідь судді -

доповідача, пояснення представника скаржника,   

присутнього   у    судовому  

засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності

юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні,   колегія  

суддів   вважає,   що  

касаційна   скарга  підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального

кодексу України       Вищий  господарський 

суд  України  переглядає 

за  касаційною   скаргою (поданням)    рішення   

місцевого    господарського    суду   

та    постанови апеляційного

господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117

Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному

порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних

обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції

норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не

приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді

першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень,

викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від

29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд,

виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши

обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на

підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад

і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в

якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки

суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають

дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому

засіданні.

Мотивувальна частина рішення

повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх

юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив

при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи

інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судове рішення цим вимогам не

відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи у

квітні 2007 року Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до

господарського суду Одеської області з позовом до Одеського обласного

благодійного фонду "ЩИТ" про визнання дійсним договору про надання

матеріальної допомоги від 20.05.2004 року, укладеного між сторонами у справі,

щодо передачі позивачу у власність вбудованих нежилих приміщень цокольного

поверху 160-квартирного житлового будинку у АДРЕСА_1, загальною площею 352, 3 м2

та визнання за Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 права власності на

вбудовані нежилі приміщення цокольного поверху 160-квартирного житлового

будинку у АДРЕСА_1, загальною площею 352, 3 м2, а саме: № 23 -

основне приміщення площею 29, 1 м2, № 26 - основне приміщення площею

28, 4 м2, № 35 - коридор площею 8, 9 м2, № 36 - основне

приміщення площею 39, 5 м2, № 37 - коридор площею 6, 3 м2,

№ 24 - підсобне приміщення площею 1, 8 м2, № 25  -підсобне приміщення площею 1, 8 м2,

№ 9  - основне приміщення площею 40, 7 м2,

№ 10 основне приміщення площею 28, 4 м2, № 14 - основне приміщення

площею 28, 7 м2, № 15 - основне приміщення площею 33, 5 м2,

№ 19 - основне приміщення площею 15, 4 м2, № 20 - основне приміщення

площею 19, 0 м2, № 22 - основне приміщення площею 25, 7 м2,

№ 3 - коридор площею 4, 2 м2, № 4 - підсобне приміщення площею 3, 8

м2, № 5 - коридор площею 5, 7 м2, № 8 - підсобне

приміщення площею 0, 9 м2, № 11 - підсобне приміщення площею 1, 8 м2,

№ 13  - підсобне приміщення площею 1, 8 м2,

№ 16 - підсобне приміщення площею 5, 8 м2, № 17 - коридор площею 8,

6 м2, № 18 - підсобне приміщення площею 9, 3 м2, № 6  - туалет площею 1, 3 м2, № 7 -

туалет площею 1, 3 м2.

Господарський суд, задовольняючи

позов, виходив з того, що 20.05.2004 року між Суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_1 та Одеським обласним благодійним фондом "ЩИТ" було

укладено Договір про надання матеріальної допомоги, за умовами якого відповідач

передає, а позивач приймає у власність вбудовані нежилі приміщення цокольного

поверху 160-кваартирного житлового будинку у АДРЕСА_1, загальною площею 351,7

кв.м.

У зв'язку з тим, що предметом

спірного договору є нерухоме майно, та згідно пункту 2.2 Договору сторони

домовилися посвідчити його нотаріально та підписати акт приймання-передачі.

22.05.2004 року сторонами було

підписано акт приймання-передачі нежилих приміщень, однак, відповідач

ухиляється від явки до нотаріуса для посвідчення договору про надання

матеріальної допомоги.

Згідно із частиною 3 статті 334

Цивільного кодексу України право 

власності  на  майно 

за  договором,  який підлягає нотаріальному посвідченню,

виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної

сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Судом при винесенні рішення було

враховано те, що при укладенні договору про надання матеріальної допомоги від

20.05.2004 року, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, і

відбулося повне виконання договору та уповноваженими представниками сторін

22.05.2004 року підписано акт приймання-передачі майна, договір відповідає

вимогам законодавства України.

Врахувавши викладене, суд першої

інстанції дійшов висновку, що відповідач не виконав вимоги пункту 2.2

Договору  щодо його нотаріального

посвідчення, що в свою чергу, перешкоджає позивачу в реєстрації за собою право

власності на нерухоме майно, і, відповідно, до частини 2 статті 220 Цивільного

кодексу України договір має бути визнаний дійсним з моменту укладення без

необхідності подальшого нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 107

Господарського процесуального кодексу України сторони у  справі 

мають  право  подати 

касаційну скаргу,  а прокурор

касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної

сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також

особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи

постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Як вбачається з матеріалів

касаційної скарги, спірне приміщення фактично перебувало у комунальній

власності територіальної громади м. Одеси. Зокрема, скаржником зазначено, що

право комунальної власності на спірне приміщення виникло внаслідок передання

спірних приміщень місту забудовником, та підтверджується свідоцтвом про право

власності на нежилі приміщення цокольного поверху № 516, що розташовані за

адресою м. Одеса, вул. Левітана, 118 та в цілому складається з нежитлових

приміщень цокольного поверху, загальною площею 341,8 кв.м., відображених у

технічному паспорті від 12.06.2007 року. Зазначене свідоцтво було видане на

підставі  рішення Виконавчого комітету

Одеської міської ради за № 1023 від 20.09.2007 року та відповідно зареєстроване

у Комунальному підприємстві "Одеське міське бюро технічної інвентаризації

та реєстрації об'єктів нерухомості" 17.12.2007 року, про що зроблено запис

№ 3363 в реєстровій книзі 7 ог-92, витяг № 17085941.

Відповідно до статті 60 Закону

України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним

громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної

власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти,

землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі

банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств,

житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони

здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права,

рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права

комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина,

визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за

місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права

комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою,

іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання

майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Згідно із частиною 2 статі 327

Цивільного кодексу України управління  

майном, що є у  комунальній  власності, здійснюють безпосередньо

територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 43

Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і

об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,

керуючись законом.

Скаржником до касаційної скарги

надано, зокрема, копію з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме

майно, копію Свідоцтва про право власності - нежилі приміщення цокольного

поверху № 516.

Таким чином, рішення у справі може

вплинути на права та обов'язки Представництва по управлінню комунальною

власністю Одеської міської ради, якого не було залучено до участі у справі, що

є підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення та передачі

справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 1119

Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, відповідно до частини 2

статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна

інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про

достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що

господарським судом  порушено вимоги

статті 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного,

повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх

сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення суду підлягає

скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду

Одеської області.

          При новому розгляді справи суду слід

взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від

встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115,

1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110,

11111, 11112 Господарського процесуального кодексу

України,  Вищий господарський суд

України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Представництва по

управлінню комунальною власністю Одеської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду

Одеської області від 16.05.2007 року у справі № 9/138-07-3618 господарського

суду Одеської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до

господарського суду Одеської області.

Головуючий                                                                               

О.Муравйов

Судді :                                                                               

          Г.Коробенко

Г. Фролова