Постанова

від 21.06.2012 по справі 2а-1670/2563/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/2563/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі - Лазаренко У.І.,

за участю:

представника позивача - Близнюк В.В.,

представника відповідача - Порхун В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби до Приватного підприємства "Іділія" про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2012 року Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція у Полтавській області звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Іділія" про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення коштів у дохід Держави за нікчемними правочинами в розмірі 121 280,34 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ті обставини, що перевіркою ПП «Іділія», результати якої оформлено актом перевірки від 23.02.12 № 981/23-308/13965584, встановлено, що підприємством перераховувались кошти ТОВ «Промислова група ДФМ»без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Крім того, позивач, як на обставину, яка свідчить про те, що ТОВ «Промислова група ДФМ»провадило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, посилається на висновки акту Кременчуцької ОДПІ № 796/23-309/30661533 від 13.02.12 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група ДФМ»з питань правильності, повноти та нарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад 2011 року на підставі статті 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI», яким встановлено, що діяльність ТОВ «Промислова група ДФМ»у розумінні ст. 55-1 Господарського кодексу України має ознаки фіктивності. Таким чином, на думку позивача, договір № 05 від 01.03.2011 року, укладений між ПП "Іділія" та ТОВ «Промислова група ДФМ» укладено з метою ухилення від сплати податків та замах на заволодіння бюджетними коштами у вигляді незаконного отримання права на податковий кредит з ПДВ, що суперечить інтересам держави та суспільства, а відтак даний договір є нікчемним.

01 червня 2012 року до суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог згідно якої позивач просив застосувати наслідки нікчемної угоди та стягнути з ПП "Іділія"на користь Держави кошти сплачені ТОВ "Промислова група ДФМ" згідно договору № 05 від 01 березня 2011 року у розмірі 114 702,54 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки від 23.02.12 № 981/23-308/13965584 не відповідають дійсності. Зазначав, що ПП "Іділія" вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Податкового кодексу не порушувало. Товари отримані за договором № 05 від 01.03.2011 року, укладеним між ПП "Іділія" та ТОВ «Промислова група ДФМ»були ним дійсно отримані від контрагента та були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується первинними документами, зокрема: договором, платіжними дорученнями, накладними, податковими накладними, накладними-вимогами на внутрішнє переміщення товару, витягами з журналу виданих довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. Звертав увагу на те, що на час існування взаємовідносин між відповідачем та ТОВ «Промислова група ДФМ», останнє мало відповідну правосуб'єктність: цивільну право -та дієздатність здатність, чинну державну реєстрацію, реєстрацію платника податку на додану вартість. Таким чином, угода, що укладена між ПП «Іділія»та ТОВ «Промислова група ДФМ»мала реальний характер та пов'язана з господарською діяльність відповідача.

Суд, заслухавши представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ПП "Іділія" (ідентифікаційний код 13965584) 28.01.1998 року зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, номер запису про державну реєстрацію 1 585 120 0000 003668 (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи А00 № 682064). Позивач згідно із відомостями Довідки про взяття на облік платника податків від 07.04.2011 № 390/29-039 перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ та є платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом № 23550683 про реєстрацію платника податку на додану вартість НБ № 175320, виданим 13 вересня 2001 року.

Основними видами діяльності ПП «Іділія»згідно із Довідкою АБ № 492657 з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій, зокрема є: виробництво робочого одягу, оптова торгівля одягом та взуттям; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

В період з 13 лютого 2012 року по 17 лютого 2012 року позивачем проведено виїзну позапланову перевірку ПП "Іділія" (код ЄДРПОУ 13965584) з питання правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинам з ТОВ "Промислова група ДМФ" (код ЄДРПОУ 30661533) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, результати якої відображені в акті перевірки від 23 лютого 2012 року № 981/23-308/19365584.

В ході перевірки встановлено порушення платником вимог підпунктів 4.1.1, 4.1.6, пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податку на прибуток за І, ІІ та IV квартали 2011 року на загальну суму 51888,00 грн. та пункти 198.1, 198.6 статті 198, пункти 201.6, 201.10 статі 201 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки від 23 лютого 2012 року № 981/23-308/19365584 позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року:

- № 0004082301/100, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20213,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1919,00 грн.;

- № 0004042301/99, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 51888,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 01,00 грн.

Підприємство, донараховані позивачем податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції, не сплатило, а податкові повідомлення-рішення про їх застосування оскаржило в адміністративному порядку до ДПС у Полтавській області. За результатами процедури апеляційного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень ДПС у Полтавській області прийнято рішення про результати розгляду скарги від 27 квітня 2012 року, яким скаргу ПП "Іділія" залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 12 березня 2012 року № 0004082301/100 та № 0004042301/99 - без змін.

Як слідує зі змісту акта перевірки від 23 лютого 2012 року № 981/23-308/19365584, відповідно до баз даних ДПС податкової звітності та інших джерел інформації, одержаних в ході проведення перевірки ТОВ «Промислова група ДФМ»(акт Кременчуцької ОДПІ № 796/23-309/30661533 від 13.02.12 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова група ДФМ»з питань правильності, повноти та нарахування сум податку на додану вартість та податку на прибуток за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад 2011 року на підставі статті 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI»), встановлено укладення цивільно-правових відносин, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Отже підприємством перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Таким чином, Кременчуцька ОДПІ, прийшовши до висновку про нікчемність договору № 05 від 01.03.2011 року, укладеного між ПП "Іділія" та ТОВ «Промислова група ДФМ»та посилаючись на положення статтей, 203, 228 Цивільного кодексу України та статті 208 Господарського кодексу України, звернулась до суду (з урахуванням уточнень позовних вимог) з позовними вимогами про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення з ПП "Іділія" на користь держави кошти сплачені ТОВ «Промислова група ДФМ» згідно договору № 05 від 01 березня 2011 року у розмірі 114 702,54 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості заявлених Кременчуцькою ОДПІ позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.

Під час судового розгляду справи представником відповідача надано пояснення, згідно яких ПП "Іділія" дійсно мала відносини з ТОВ "Промислова група ДФМ", які виникли та існували на підставі укладеного 01.03.2011 року між відповідачем (Покупець) та ТОВ "Промислова група ДФМ" (Постачальник) договору № 5, згідно умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар у відповідному асортименті, кількості, по цінам, в порядку та на умовах, визначених Договором, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема акту перевірки від 23 лютого 2012 року № 981/23-308/19365584 (а.с. 6) факт укладання між підприємством відповідача та його контрагентом - ТОВ "Промислова група ДФМ" зазначеного договору, відповідачем не заперечується.

На підтвердження виконання вказаного договору відповідачем надано належним чином завірені копії: рахунків: № 256 від 10.06.2011 року, № 171 від 10.05.2011 року, № 118 від 05.04.2011 року, № 45 від 04.03.2011 рок, № 662-1 від 14.10.2011 року; накладних: № 256 від 10.06.2011 року, № 171 від 11.05.2011 року, № 118 від 05.04.2011 року, № 45 від 04.03.2011 року, № 662-1 від 14.10.2011 року; податкових накладних: № 32 від 10.06.2011 рок, № 23 від 11.05.2011 року, № 15 від 05.04.2011 року, № 9 від 04.03.2011 року, № 51 від 14.10.2011 року; платіжних доручень: № 317 від 31.08.2011 року, № 263 від 28.07.2011 року, № 276 від 08.08.2011 року, № 140 від 11.05.2011 року, № 229 від 11.07.2011 року, № 7 від 12.01.2012 року; витяг із журналу реєстрації довіреностей, подорожніх листів вантажного автомобіля від 10.06.2011 року, 05 квітня 2011 року, 14 жовтня 2011 року, 14 травня 2011 року; копії накладних - вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № 112 від 13.11.2011 року, № 123 від 27.11.2011 року, № 95 від 22.06.2011 року, № 48 від 11.04.2011 року, № 21 від 13.03.2011 року, № 34 від 20.03.2011 року, № 52 від 11.04.2011 року, № 71 від 14.05.2011 року, № 67 від 11.05.2011 року; копії зведених відомостей використання сировини та матеріалів в швейному виробництві за березень 2011 року, квітень 2011 року, травень 2011 року, червень 2011 року, жовтень 2011 року.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача та, про що не заперечував представник позивача, первинні документи надавалися та досліджувалися під час здійснення податковим органом перевірки ПП «Іділія». При цьому зауваження до оформлення документів на час перевірки та розгляду справи у позивача були відсутні.

Зі змісту наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що відповідачем за договором від 01.03.2011 року № 5 придбавались товари, пов'язані із специфікою здійснення останнім його виробничої діяльності, позаяк ці товари призначались для використання у швейному виробництві. І така діяльність відповідача є основною, що підтверджується відомостями Довідки АБ № 492657 з ЄДРПОУ.

Таким чином, з пояснень представника відповідача - ПП "Іділія", які узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до правоздатності і дієздатності осіб, які є сторонами правочину, вчиненого відповідачем та його контрагентом - ТОВ «Промислова група ДФМ», до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, належності складання первинних документів, ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду податковий орган не висловлював. На момент здійснення господарських операцій контрагент відповідача - ТОВ «Промислова група ДФМ»було платником податку на додану вартість, зареєстрованим відповідно до положень Закону України "Про податок на додану вартість", що також вбачається із акту перевірки. Статус контрагента відповідача як зареєстрованої в установленому порядку юридичної особи та платника ПДВ на момент укладення та виконання договору № 5 від 01.03.2011 року не заперечувався Кременчуцькою ОДПІ.

Суд зазначає, що відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, такі як: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Цивільним законодавством закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемним.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною умовою наявність умислу на укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу у юридичної особи означає, що підприємство усвідомлювало або повинно було усвідомлювати протиправність складеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнуло або свідомо допускало настання протиправних наслідків.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Податковим органом заявлено позовні вимоги про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення з ПП "Іділія" на користь держави кошти сплачені ТОВ «Промислова група ДФМ» згідно договору № 05 від 01 березня 2011 року у розмірі 114 702,54 грн.

Матеріально-правовими підставами для такого позову податковий орган, серед інших, визначив статті 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та статтю 208 Господарського кодексу України, що вбачається як з пояснень представника позивача наданих під час розгляду справи, зі змісту позовної заяви та доказів, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги. При цьому, Кременчуцька ОДПІ фактично посилається на наявність умислу на вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме, з метою ухилення від сплати податків та замах на заволодіння бюджетними коштами у вигляді незаконного отримання права на податковий кредит, лише у однієї зі сторін договору - ПП "Іділія".

Однак факт наявності у відповідача за правочином протиправного умислу при його укладанні з матеріалів справи та пояснень представників сторін наданих під час судового розгляду справи, не вбачається.

Зміст частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

В той же час позивачем, як це вимагається нормою частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надано суду доказів того, що посадових осіб ПП "Іділія" чи його контрагента - ТОВ «Промислова група ДФМ»було притягнуто до кримінальної відповідальності за завідоме укладення протиправних правочинів з метою ухилення від сплати податків або отримання безпідставної податкової вигоди з бюджету.

Таким чином, наведені позивачем у позовній заяві обставини є недостатніми для висновку про наявність підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, доходить висновку про виконання зобов'язань між ПП "Іділія" та ТОВ «Промислова група ДФМ»за спірним правочином в повному обсязі, доказів того, що у спірних правовідносинах відповідач є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності відповідача, суб'єкт владних повноважень до суду не подав.

Також, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, яка набрала чинності з 01.01.2011, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, виходячи з аналізу зазначеної норми Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним тільки судом. І тільки у разі визнання судом такого правочину недійсним застосовуються наслідки передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України. При цьому, суд зауважує, що у випадку нікчемності правочину, Цивільний кодекс України не містить норми, яка б передбачала стягнення в дохід держави всього одержаного сторонами за такою угодою.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину є помилковим, оскільки таке судження не доведено суб'єктом владних повноважень згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, акт перевірки 23.02.12 № 981/23-308/13965584, не містить належних та допустимих доказів вчинення платниками податків нікчемного правочину.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Кременчуцької ОДПІ є необґрунтованими т безпідставними, отже такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби до Приватного підприємства "Іділія" про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення коштів - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2012 року.

Суддя Р.І. Молодецький