Постанова

від 27.06.2012 по справі 2а/1570/3111/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/1570/3111/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2012 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді - Марина П.П.

суддів - Аракелян М.М., Федусик А.Г.

за участю секретаря - Борцової С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Одесавинпром»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000311620 від 17.03.2011 року та № 0000321620 від 17.03.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Одесавинпром»(далі -ПрАТ «Одесавинпром») до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі -СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 17.03.2011 р. № 0000311620, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 8 916 644,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 2 229 161,14 грн.; податкове повідомлення-рішення від 17.03.2011 р. № 0000321620, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 7 133 315,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1 783 328,91 грн.

У своєму позові позивач зазначив та представник позивача в судовому засіданні пояснив, що не згоден з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями з наступних підстав.

Між позивачем (покупець) та його контрагентом ТОВ «Карго-транс груп»(постачальник) були укладені договори на постачання сировини: винограду, насіння соняшника, проса, гарбуза, гороху, горіху грецького. На виконання зазначених договорів контрагентом позивача були виписані податкові та видаткові накладні, як документи, що підтверджують виконання сторонами договору своїх обов'язків, також таким підтвердженням виступають платіжні доручення на перерахування грошових коштів, у зв'язку з чим позивачем у перевіряємий період сформовано валові витрати у сумі 35 666 578,35 грн. Придбання відповідної сировини було відображено в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Позивач вказує, що вищевказані документи є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій між ним та його контрагентом.

Позивач вважає неправомірним твердження відповідача стосовно нікчемності вказаних угод, оскільки в матеріалах перевірки відсутні належні та допустимі докази укладення спірних угод з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Також податковим органом в акті перевірки не доведено, що угоди посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, порушують основні принципи існуючого суспільного ладу та у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Позивач зазначає, що на момент укладання угод його контрагент ТОВ «Карго-транс груп»було зареєстровано у встановленому законодавством порядку як юридична особа та мало діюче свідоцтво платника податку на додану вартість.

У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі і просила задовольнити адміністративний позов повністю.

Відповідач надав до суду заперечення (а.с. 185-191 т.4), в яких зазначив, що СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Карго-транс груп»за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки від 25.02.2011 р. № 59/16-2/00412027/10. Відповідач вважає висновки зазначеного акту перевірки обґрунтованими, оскільки на підставі матеріалів кримінальної справи № 01201007035/1, отриманих від старшого слідчого головного управління МВС України в Одеській області від 01.02.2011 р. № 512/01, а саме: висновку експертизи науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Одеській області та матеріалів позапланової перевірки ТОВ «Карго-транс груп»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами за період з 01.03.2009 р. по 31.03.2010 р. було встановлено порушення останнім ч. 5 ст. 203. ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, відповідно до положень статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, товар по правочинам з ТОВ «Карго-транс груп»не був переданий, у зв'язку з чим вони є нікчемними. Внаслідок вищезазначеного, ПрАТ «Одесавинпром»неправомірно віднесло витрати з придбання товарів по даних операціях до складу валових витрат на загальну суму 35 666 578, 35 грн., а саме: за 3 квартал 2009 року - 16 511 953,00 грн., за 4 квартал 2010 року -19 154 625,35 грн.

Крім того, позивачем за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2010 р. віднесено до валових витрат по відносинам з ТОВ «Карго-транс груп»суму 42 799 894 грн., у тому числі податку на додану вартість на загальну суму 7 133 315, 67 грн. З підстав того, що правочини з вищевказаним контрагентом укладені без мети реального настання правових наслідків, відображені в податковій звітності дані з податку на додану вартість вказані з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає доводи та вимоги позивача, викладені у позовній заяві, безпідставними та необґрунтованими і просить відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись при цьому на доводи, викладені у наданих до суду запереченнях та поясненнях.

Відповідно до заяви прокуратури Приморського району м. Одеси від 05.07.2011 р. № 9/3-66-11 до участі у справі допущено прокуратуру Приморського району м. Одеси (а.с. 125 т. 1).

В судовому засіданні представник прокуратури зазначив, що доводи та вимоги позивача, викладені у позовній заяві не підлягають задоволенню.

Суд, заслухавши представника позивача, представника відповідача, представника прокуратури, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти позову, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступні факти та обставини.

Відповідно до статуту ПрАТ «Одесавинпром»(нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів акціонерів ПрАТ «Одесавинпром»від 14.04.2011 р., предметом діяльності товариства, зокрема, є задоволення потреб населення виноробною продукцією, напоями, соками шампанським, газованими винами та іншою переробною сільськогосподарською сировиною з високими споживчими якостями; організація оптового та роздрібного продажу виноробної продукції організаціями торгівлі незалежно від форм власності, а також торгівельним організаціям інших країн СНД та закордонним партнерам відповідно з чинним законодавством України; закупівля, вирощування та переробка винограду, виробництво виноматеріалів (а.с. 76-97 т. 1).

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ серії АА № 491559, видами діяльності за КВЕД ПрАТ «Одесавинпром»є виробництво виноградних вин, виробництво дистильованих виноградних напоїв, оптова торгівля напоями, роздрібна торгівля алкогольними та іншими напоями (а.с. 36 т. 6).

ПрАТ «Одесавинпром»має ліцензію на виробництво алкогольних напоїв серії АБ № 108324, р.н. 367, терміном дії до 15.01.2013 року (а.с. 35 т.6).

З 31.01.2011 р. по 18.02.2011 р. СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі було проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Одесавинпром»(код ЄДРПОУ 00412027) з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Карго-транс груп»(код ЄДРПОУ 34253059), за наслідками якої складено акт перевірки від 25.02.2011 р. № 59/16-2/00412027/10 (а.с. 10-54 т. 1).

В судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлення від 31.01.2011 р. № 19/16-2 виданого СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі, згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст.75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010р. №2755-VI, Наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі від 28.01.2011 року № 44, Постанови старшого слідчого ОВС СВ УБОЗ Головного управління МВС України в Одеській області Ковбаско В.Л. від 17.01.2011 року по справі №01201007035/1 проведена позапланова виїзна перевірка ЗАТ «Одесавинпром», з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам із ТОВ «Карго -Транс Груп», за період з 01.07.2009 року по 31.03.2010 року.

ЗАТ «Одесавинпром»в особі головного бухгалтера Руссу В.М. повідомлено про проведення перевірки 31.01.2011 р.

Згідно п.2 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 та зареєстрованого Мінюстом 12.01.2011р. за №34/18772 (далі Порядок № 984), для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом: податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби. Документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Пунктом 6 «Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

Актом перевірки встановлено порушення ПрАТ «Одесавинпром»ч. 2 ст. 228, ст. 216 Цивільного кодексу України, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 8 916 644,58 грн., а саме: за 3 квартал 2009 року -4 127 988, 25 грн., за 4 квартал 2009 року - 4 788 656,33 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за період з 01.07.2009 р. по 31.03.2010 р. у сумі -7 133 316,00 грн., в тому числі за липень 2009 року -322 726,00 грн., серпень 2009 року - 907 693,00 грн., вересень 2009 року -2 071 971,00 грн., жовтень 2009 року -3 024 890,00 грн., листопад 2009 року -806 036,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі були прийняті податкове повідомлення-рішення від 17.03.2011 р. № 0000311620, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 8 916 644,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 2 229 161,14 грн. (а.с. 64 т. 1); податкове повідомлення-рішення від 17.03.2011 р. № 0000321620, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем 7 133 315,67 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1 783 328,91 грн. (а.с. 65 т.1).

24.03.2011 року за № 150 позивачем була подана скарга проти складеного акта перевірки до ДПА в Одеській області (а.с. 66-72 т. 1).

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 13.04.2011 р. № 12861/10/25-0007 ДПА в Одеській області сповістило позивача про залишення скарги ПрАТ «Одесавинпром»без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 17.03.2011 р. № 0000311620, № 0000321620 -без змін (а.с. 73-75 т. 1).

Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, а прийняті за результатами перевірки ПрАТ «Одесавинпром»податкові повідомлення-рішення протиправними з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Також, слід зазначити, що в основу визначення дати виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту покладено принцип фактичного завершення господарської операції постачання товарів/послуг.

З аналізу вищенаведених норм права та зі змісту наявних у справі первинних документів, суд приходить до висновку, що всі первинні документи, надані позивачем відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не викликають сумнівів щодо їх достовірності та підтверджують фактичне здійснення господарської операції між сторонами по придбанню товару.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1, 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та мають бути оформлені відповідно до вимог визначених ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». В свою чергу, факт здійснення господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які повинні містити відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що приписи Закону України «Про податок на додану вартість», в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, не ставляють в залежність право платника податків на формування податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що чинним законодавством України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару (робіт, послуг) та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть у разі, якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань зі сплати податків, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Також законодавство України не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат»до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що «чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання». Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок «узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Булвес»проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Припущення, висновки відповідача в акті перевірки, не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Саме на податковий орган покладений обов'язок контролю за сплатою податкових зобов'язань із врахуванням конституційного принципу щодо індивідуальності зобов'язань сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а відтак вказані податковим органом заперечення не можуть бути причиною позбавлення позивача на віднесення сплачених ним у ціні послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Як встановлено судом, представником відповідача не надано суду належних у розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказів, які б свідчили проте, що на час здійснення правовідносин між позивачем та контрагентом мали місце обставини які порушують приписи чинного законодавства та вимоги визначені договором.

Посилання відповідача на висновки почеркознавчої експертизи, відповідно до якої підписи на податкових накладних від імені ОСОБА_4, який у той час обіймав посаду директора ТОВ «Карго транс груп»виконані не ним, а іншою особою (а.с. 5-14 т. 6) не приймаються судом до уваги, оскільки зазначена почеркознавча експертиза була проведена в рамках кримінальної справи № 01201007035/1, отже оцінка висновкам експертизи буде надаватися при розгляді вказаної кримінальної справи та при винесенні вироку, яка на теперішній час не розглянута.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

В свою чергу, відповідачем не надано до суду доказів того, що вирок по кримінальній справі № 01201007035/1 був винесений.

Враховуючи вищевикладену норму, зазначені обставини свідчать про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Крім цього, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Карго-транс груп»протягом липня-жовтня 2009 року було укладено ряд договорів купівлі-продажу сировини: від 10.08.2009 р. № 10/08/09-ОТ договір купівлі-продажу соняшника та гарбуза, від 29.07.2009 р. № 29/07/09-ОТ договір купівлі-продажу гороху звичайного, гороху нут, проса, від 01.10.2009 р. № 01/10/09-О договір купівлі-продажу горіху грецького, від 01.10.2009 р. № 4 договір купівлі-продажу винограду, від 01.09.2009 р. № 3 договір купівлі-продажу винограду білих сортів, від 01.09.2009 р. № 2 договір купівлі-продажу винограду білих та червоних сортів, від 01.09.2009 р. № 1 договір купівлі-продажу винограду білих та червоних сортів (а.с. 133-152 т. 1), а також договір на транспортні перевезення від 18.09.2009 р. № 1 (а.с. 157 т. 1).

Про реальність зазначених договорів свідчать видаткові накладні та податкові накладні, які наявні в матеріалах справи та оформлені у встановленому законодавством порядку.

Крім того, про виконання договору про надання транспортно-експедиторських послуг свідчать заявки на перевезення вантажу із замовником ТОВ «Карго-транс груп»та виконавцем ПрАТ «Одесавинпром»(а.с. 158-160 т. 1), відповідні акти виконаних робіт та товарно-транспортні накладні, які відображають зміст та обсяг наданих послуг, їх кількість, вартість, витрати часу праці працівників, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб.

Позивачем до суду надані довідка з Одеської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»від 05.03.2012 р. № С-16-0000-101-60-168 (а.с. 37 т. 6) з відповідною випискою щодо перерахування коштів на рахунок ТОВ «Карго-транс груп»на загальну суму 13 244 518,39 грн. за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010 р. (а.с. 38-41 т. 6), а також довідка АБ «Південний»від 05.03.2012 р. № 0-18-7235БТ (а.с. 42 т. 6) з відповідною випискою щодо руху грошових коштів по рахунку ПрАТ «Одесавинпром»в кореспонденції з рахунками, що належать ТОВ «Карго-транс груп»за аналогічний період (а.с. 43-46 т. 6).

Судом встановлено, що на момент укладання та виконання вищевказаних договорів ТОВ «Карго-транс груп»було зареєстровано у встановленому законодавством порядку як юридична особа, взято на облік платника податків ДПІ у Приморському районі м. Одеси та мало діюче свідоцтво платника податку на додану вартість (а.с. 153-155 т. 1).

Крім того, позивачем до суду надані акти обробки винограду білим та червоним способом, з яких, зокрема, вбачається, що позивачем була здійснена і переробка винограду, отриманого, в тому числі, від «ТОВ «Карго-транс груп»(а.с. 193-250 т. 4, а.с. 1-26 т. 5). А також судом досліджені договори комісії, вантажні митні декларації, звіти комісіонера, що свідчать про продаж на експорт овочевих культур, гороху та насіння, що були одержані від ТОВ «Карго-транс груп»(а.с. 27-137 т. 5).

Суд бере також до уваги і те, що на час здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом - постачальником, вони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстровані як платники податку на додану вартість. Виходячи з принципу індивідуальної відповідальності позивач не повинен нести відповідальність за несплату податків постачальником чи недостовірність його відомостей.

Відповідно до покладених на податкову інспекцію функцій та повноважень, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України , інспекціям не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Обґрунтовуючи законність прийнятих спірних податкових повідомлень-рішень, відповідач посилався на те, що угоди між позивачем та «ТОВ «Карго-транс груп»не були направлені на настання реальних юридичних наслідків.

Разом с тим, укладення угоди без мети настання юридичних наслідків є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а може бути визнаний недійсним, відповідно до ст. 234 ЦК України лише в судовому порядку, а податкові органи такими повноваженнями не наділені.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» . Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України , недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Слід зазначити, що доводи податкового органу про те, що відповідно до фактів, викладених у протоколах допиту обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_4, які формально, за винагороду, зареєстрували на себе підприємство ТОВ «Карго-транс груп»та не мали на меті здійснення господарської діяльності, не складали та не підписували договорів та іншої документації підприємства самі по собі не є достатніми висновками про те, що правочини, укладені з цим товариством, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. До контрагента особи, зареєстрованої з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, на підставних осіб, за змістом ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» не можуть застосовуватися негативні публічно-правові наслідки, коли він не знав, що відомості, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є недостовірними.

Чинне законодавство України не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за угодами.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, а саме з постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 23.04.2011 р., слідством встановлено факт поставки товарів та послуг відповідно укладених між ПрАТ «Одесавинпром»та ТОВ «Карго-транс груп» договорів. Зазначені обставини підтверджуються протоколами допитів посадових осіб позивача, а також первинними бухгалтерськими документами. Вказані угоди були направлені на настання правових наслідків для ПрАТ «Одесавинпром», оскільки отриманий товар та послуги використовувались в господарській діяльності підприємства (а.с. 135-136 т. 2).

Крім того, для повного та всебічного розгляду справи судом допитано в якості свідка фінансового директора ПрАТ «Одесавинпром»ОСОБА_8 стосовно правовідносин з контрагентом ТОВ «Карго-транс груп».

Свідок ОСОБА_8, попереджений про кримінальну відповідальність (а.с. 43 т. 8) пояснив, що товари, які були поставлені ТОВ «Карго-транс груп»в подальшому були використані у господарській діяльності та реалізовані іншим суб'єктам господарювання.

Отже, відповідачем не доведено того факту, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Карго-транс груп»не мали реального характеру.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд вважає безпідставним висновок відповідача, викладений в акті перевірки від 25.02.2011 р. № 59/16-2/00412027/10. Відтак, неправомірним є і твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 8 916 644,58 грн. та податку на додану вартість на загальну суму 7 133 316,00 грн.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного акціонерного товариства «Одесавинпром» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000311620 від 17.03.2011 року та № 0000321620 від 17.03.2011 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000311620 від 17.03.2011 року та № 0000321620 від 17.03.2011 року, винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний колегією суддів 27.06.2012 року.

Головуючий суддя П.П. Марин

Судді М.М. Аракелян

А.Г. Федусик

27 червня 2012 року.