Рішення

від 02.07.2012 по справі 5011-33/7141-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-33/7141-2012 02.07.12

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд"

про стягнення 31 952,31 грн.

Представники:

від позивача: Марковська В.В.-представник за довіреністю № 93/2012/02/13-19 від 13.02.12 р.;

від відповідача: Поворозник С.Ф. -директор (паспорт )

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" до товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 31 952,31 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.03.2004 року між публічним акціонерним товариством «Київенерго»та товариством з обмеженою відповідальністю «Техенергобуд»укладено договір на постачання електричної енергії № 15383.

Відповідно до п.2 додатку 2 до договору, відповідач зобов'язаний здійснити повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати, яка, згідно пп. 2.1 цього ж додатку, здійснюється до 28 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії.

У відповідності з п. 1 додатку 13 до договору, відповідач зобов'язаний щомісяця 24 числа фіксувати показання засобів обліку електричної енергії та оформляти акт про використану електричну енергію у двох примірниках.

Відповідно до п. 2.3.2. договору, відповідач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатку «Перелік об'єктів».

Положеннями п. 4.2.2. договору передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, відповідач сплачує позивачу двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Пунктом 6 додатку 2 до договору передбачено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається за результатами підсумків розрахункового періоду на підставі «Акта про використану електричну енергію». Протягом наступних календарних місяців споживач отримує у постачальника рахунок на оплату двократної вартості перевищення.

У грудні 2011 року було зафіксовано перевищення відповідачем договірних величин споживання електроенергії на 4 618 кВт*г, двократна вартість якого становить 4 848,52 грн. (з ПДВ).

Згідно п. 4.2.1. договору, за внесення платежів з порушенням термінів відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій, згідно з Господарським кодексом України.

Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.11.2011 року по 01.04.2012 року виникла заборгованість за використану активну електричну енергію, яка станом на 01.04.2012 року становить 25 869,88 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, звітами про використану активну електроенергію за спірний період, актами приймання-передачі товарної продукції, актами надання послуги з компенсації перетікання реактивної енергії за спірний період та довідкою про надходження коштів за спожиту електричну енергію.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного публічне акціонерне товариство «Київенерго»звернулось до суду з вимогою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" заборгованості за спожиту активну електричну енергію в розмірі 25 869,88 грн., заборгованості за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 91,76 грн., двократної вартості різниці між фактично спожитою та договірною величиною в розмірі 4 848,52 грн., пені в розмірі 845,42 грн., збитків від інфляції в розмірі 105,16 грн. та 3 % річних в сумі 191,57 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.05.2012 року порушено провадження у справі № 5011-33/7141-2012, розгляд справи призначено на 18.06.2012 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 18.06.2012 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог суду, розгляд справи відкладено на 02.07.2012 року.

В судове засідання 02.07.2012 року з'явились представники сторін та надали пояснення по суті справи. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 25 869,88 грн., заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 91,76 грн., двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною в розмірі 4 848,52 грн., пеню в розмірі 845,42 грн., збитки від інфляції в розмірі 105,16 грн. та 3 % річних в сумі 191,57 грн., а також 1 609,50 грн. судового збору.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, відповідно до яких не заперечує проти заявлених позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2004 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна організація за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" (споживач за договором) укладено договір на постачання електричної енергії № 15383 (далі - договір).

Відповідно до загальних положень статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго», затвердженого загальними зборами акціонерів акціонерної енергопостачальної організації «Київенерго» (протокол № 1/2011 від 05.04.2011 року), акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень Закону України «Про акціонерні товариства»№ 514-VI від 17.09.2008 року.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами даного договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами даного договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.

У відповідності до п. 2.3.2. договору, споживач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатка «Перелік об'єктів».

Згідно з п. 2.3.3 договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

Положеннями п. 2.3.4. договору встановлений обов'язок споживача здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача, згідно з умовами додатками «Порядок розрахунків»та «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії».

Відповідно до п. 2 додатку 2 до договору, споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу електричної енергії, заявленого на розрахунковий період за формою попередньої оплати, яка, згідно пп. 2.1 цього ж додатку, здійснюється до 28 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю у розмірі повної вартості договірної величини споживання електричної енергії.

У відповідності з п. 1 додатку 13 до договору, відповідач зобов'язаний щомісяця 24 числа фіксувати показання засобів обліку електричної енергії та оформляти акт про використану електричну енергію у двох примірниках.

Положеннями п. 4.2.2. договору передбачено, що за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, відповідач сплачує позивачу двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

Пунктом 6 додатку 2 до договору передбачено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається за результатами підсумків розрахункового періоду на підставі «Акта про використану електричну енергію». Протягом наступних календарних місяців споживач отримує у постачальника рахунок на оплату двократної вартості перевищення.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.11.2011 року по 01.04.2012 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманої електричної енергії, у зв'язку з чим станом на 01.04.2012 року в останнього виникла заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 25 869,88 грн. та заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 91,76 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви довідкою про розрахунок основного боргу, звітами про використану активну електроенергію за спірний період, актами приймання-передачі товарної продукції, актами надання послуги з компенсації перетікання реактивної енергії за спірний період та довідкою про надходження коштів за спожиту електричну енергію.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до п. 2.3.2. договору, відповідач зобов'язався дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 договору та режиму роботи електроустановок відповідно до додатка «Перелік об'єктів».

Згідно п. 5.1. договору, для визначення договірних величин споживання електричної енергії та потужності наступний рік споживач не пізніше 1 жовтня поточного року надає постачальнику відомості про розмір очікуваного споживання електричної енергії. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання електричної енергії на наступний рік встановлюється постачальником на рівні фактично спожитих обсягів відповідних періодів поточного року.

Додатком 8А до договору передбачені обсяги постачання електричної енергії.

У відповідності до п. 4.2.2. договору, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно із вимогами розділу 5 даного договору, споживач сплачує постачальнику двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величини потужності стягується із споживачів з приєднаної потужністю електроустановок 150 кВт і більше та середньомісячним споживанням 50000 кВт*годин і більше.

Відповідно до п. 6 додатку 2 до договору передбачено, що перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається за результатами підсумків розрахункового періоду на підставі «Акта про використану електричну енергію».

У грудні 2011 року було зафіксовано перевищення відповідачем договірних величин споживання електроенергії на 4 618 кВт*г, двократна вартість якого становить 4 848,52 грн. (з ПДВ).

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" від 16.10.1997 року № 575/97-ВР, у випадку перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості за договором на постачання електричної енергії № 15383 від 23.03.2004 року в період з 01.11.2011 року по 01.04.2012 року за спожиту активну електричну енергію в розмірі 25 869,88 грн. та за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 91,76 грн., у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та визнаний відповідачем, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 845,42 грн., збитки від інфляції в сумі 105,16 грн. та 191,57 грн. -3 % річних.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 4.2.1. договору встановлено, що за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3.-2.3.4. даного договору, з порушення термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, але не більше розміру штрафних санкцій згідно з Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором № 15383 від 23.03.2004 року про постачання електричної енергії, суд погоджується з розрахунком пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 845,42 грн., 3 % річних в розмірі 191,57 грн. та інфляційних витрат в розмірі 105,16 грн., наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергобуд" (03055, м. Київ, вул. Тимофєєвої Галі, 3, кв. 21, ідентифікаційний код 25272797) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) заборгованість за спожиту активну електричну енергію в розмірі 25 869 (двадцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 88 коп., заборгованість за спожиту реактивну електричну енергію в розмірі 91 (дев'яносто одна) грн.76 коп., двократну вартість різниці між фактично спожитою та договірною величиною в розмірі 4 848 (чотири тисячі вісімсот сорок вісім) грн. 52 коп., пеню в розмірі 845 (вісімсот сорок п'ять) грн. 42 коп., збитки від інфляції в розмірі 105 (сто п'ять) грн. 16 коп. та 3 % річних в сумі 191 (сто дев'яносто одна) грн. 57 коп., а також 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн.50 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 09.07.2012 року

Суддя С.М. Мудрий