Рішення

від 03.07.2012 по справі 5019/629/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2012 р. Справа № 5019/629/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного підприємства "Агровіта - В" (далі -Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський комбікормовий завод" (далі -Завод) про стягнення заборгованості в сумі 141 192 грн. 63 коп.,

за участю представників:

позивача: Слободяника І.А. за дов. від 10 квітня 2012 року № 7,

відповідача: не з'явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2012 року Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 23034, укладеного між позивачем та Заводом 23 березня 2011 року, останньому згідно видаткової накладної від 24 березня 2011 року № 9 було передано у власність сою в кількості 34,74 тон на загальну суму 140 697 грн. 00 коп. Оскільки відповідач взяте на себе за вказаним договором зобов'язання по оплаті вартості переданого йому товару виконав лише частково, заборгувавши позивачу 112 273 грн. 70 коп., останній, посилаючись на статті 525, 526, 529, 610, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) та статті 193, 222, 229-230, 307 Господарського кодексу України (далі -ГК України), просив суд стягнути з Заводу вищезазначену суму боргу, а також 20 658 грн. 36 коп. пені, три проценти річних у розмірі 3 432 грн. 80 коп. та 4 827 грн. 77 коп. інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Ухвалою господарського суду Рівненької області від 20 квітня 2012 року порушено провадження у справі № 5019/629/12, розгляд якої було призначено на 10 травня 2012 року.

Ухвалою суду від 10 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 31 травня 2012 року.

Ухвалою від 31 травня 2012 року розгляд справи відкладено на 18 червня 2012 року.

Ухвалою суду від 18 червня 2012 року строк розгляду спору було продовжено на 15 днів -до 3 липня 2012 року, розгляд справи відкладено на 3 липня 2012 року.

22 червня 2012 року на адресу суду надійшла заява Підприємства про зміну (доповнення) позову, в якій позивач з урахуванням уточнень своїх позовних вимог просив стягнути з відповідача 112 273 грн. 70 коп. основного боргу, 17 402 грн. 42 коп. пені, нарахованої на суму основної заборгованості за період з 27 березня 2011 року по 26 жовтня 2011 року, а також три проценти річних у розмірі 3 525 грн. 09 коп. та 3 705 грн. 03 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з 27 березня 2011 року по 11 квітня 2012 року. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) позову), та наполягав на їх задоволенні.

У судові засідання, призначені на 10 травня 2012 року, 31 травня 2012 року, 18 червня 2012 року та 3 липня 2012 року відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, витребувані судом документи не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення судового засідання із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що за змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи були надіслані відповідачу за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а саме: 35820, Рівненська область, Острозький район, село Оженин, вулиця Котляревського, будинок 1. Факт отримання Заводом вищезазначених ухвал підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення відповідних поштових відправлень з підписом уповноваженої особи відповідача (а.с. 37, 46, 51, 57, 58).

Отже, за змістом вищезазначеної норми Завод завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, крім того, останньому надавалося достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, письмових пояснень та додаткових документів.

Слід також зазначити, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення даного спору.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2011 року між Заводом та Підприємством був укладений договір купівлі-продажу № 23034, за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок передати відповідачу у власність сою урожаю 2010 року, а відповідач, у свою чергу, -прийняти та оплатити вартість даної продукції.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що кількість продукції, яка є предметом даної угоди, у заліковій вазі становить 35 (+/- 10%) метричних тон.

Остаточна вага товару визначається на вагах покупця, що підтверджується в накладних, виданих продавцем та підписаних покупцем (пункт 2.3 договору).

У пункті 3.1 договору сторони погодили, що ціна продукції за одну тону з ПДВ складає 4 050 грн. 00 коп., без ПДВ -3 375 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 4.1 договору передача продукції у власність покупцю в повному обсязі здійснюється в термін до 31 березня 2011 року включно.

За пунктом 4.2 договору продукція передається покупцю однією або декількома партіями.

Кожна партія продукції вважається прийнятою покупцем за кількістю та переданою продавцем з моменту підписання накладних (товарно-транспортних накладних) на відповідну партію (пункт 4.4 договору).

Судом встановлено, що на виконання умов вищезазначеного договору 24 березня 2011 року позивач поставив відповідачу сою в кількості 34,74 тон на загальну суму 140 697 грн. 00 коп. (у т.ч. ПДВ), що підтверджується наданою позивачем підписаною між сторонами видатковою накладною № 9 від 24 березня 2011 року (а.с. 26).

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором від 23 березня 2011 року № 23034 свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов вказаної угоди.

Відповідно до пункту 5.1 цього договору покупець повинен був провести попередню оплату в розмірі 50 % від вартості продукції шляхом її внесення на рахунок продавця протягом одного банківського дня з моменту укладення даного договору. Решта суми мала бути перерахована покупцем протягом 2 днів з моменту розвантаження продукції на складі відповідача.

Оплата за передану продукцію вважається виконаною в момент списання грошових коштів з банківського рахунку покупця відповідно до реквізитів, зазначених продавцем у виставленому рахунку-фактурі (пункт 5.2 договору).

На виконання умов даного договору позивач виставив відповідачу рахунок на оплату поставленої продукції № 6 від 24 березня 2011 року на суму 140 697 грн. 00 коп. (а.с. 28). Проте всупереч умовам договору Завод взятий на себе обов'язок по оплаті вартості вказаного товару виконав лише частково, сплативши Підприємству 4 квітня 2011 року 28 432 грн. 30 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією банківської виписки з особового рахунку позивача (а.с. 29).

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за договором купівлі-продажу від 23 березня 2011 року № 23034, яка складає 112 273 грн. 70 коп., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Завод на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги Підприємства про стягнення з відповідача вказаної суми, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням Заводом обов'язку щодо своєчасної оплати вартості переданого йому товару, позивач просив суд стягнути з відповідача (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) 17 402 грн. 42 коп. пені, нарахованої на суму основного боргу за період з 27 березня 2011 року по 26 жовтня 2012 року.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи -суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у разі невиконання будь-якою із сторін зобов'язань, визначених цим договором, сторона, яка не виконує умови договору, виплачує іншій стороні неустойку у вигляді пені в розмірі 0,1 % від загальної суми заборгованості за кожен день проточки не поставленої в строк продукції або нездійсненої оплати.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

У зв'язку з тим, що умови укладеного між сторонами договору щодо нарахування пені не відповідають вищезазначеним приписам Закону, якими визначено порядок і розмір нарахування даної штрафної санкції, Підприємство у своїй заяві про зміну позовних вимог просило суд стягнути з відповідача 17 402 грн. 42 коп. пені, яка була нарахована виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період.

Водночас з наданого позивачем розрахунку пені вбачається, що нарахування цієї штрафної санкції було здійснено за період 27 березня 2011 року по 26 жовтня 2011 року, тобто майже за 7 місяців, що суперечить вимогам частини 6 статті 232 ГК України.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що поставка товару за договором від 23 березня 2011 року № 23034 відбулась 24 березня 2011 року, що підтверджується видатковою накладною № 9.

Відповідно до пункту 5.1 договору остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач мав провести протягом 2 днів з моменту розвантаження продукції на його складі.

Відтак, зі змісту вищезазначеного пункту договору вбачається, що відповідач повинен був повністю розрахуватися з позивачем за поставлений товар до 27 березня 2011 року.

Згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За таких обставин пеня відповідно до частини 6 статті 232 ГК України повинна нараховуватися з 27 березня 2011 року по 27 вересня 2011 року.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення суми пені, то позовна давність до даної позовної вимоги судом не застосовується.

Отже, враховуючи вищезазначені обставини справи та приписи чинного законодавства, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача слід нараховувати за період з 27 березня 2011 року по 27 вересня 2011 року, який згідно розрахунку суду складає 8 820 грн. 41 коп.

Однак зі змісту наданого Підприємством розрахунку вбачається, що останнє в порушення вимог частини 6 статті 232 ГК України визначило більш тривалий період для нарахування вказаної штрафної санкції, а також допустило арифметичні помилки при обрахунку даної суми.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що дана позовна вимога підлягає частковому задоволенню в сумі 8 820 грн. 41 коп.

Також у зв'язку з неналежним виконанням Заводом своїх зобов'язань щодо оплати поставленого йому товару за договором від 23 березня 2011 року № 23034 Підприємство (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просило суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 3 525 грн. 09 коп., а також 3 705 грн. 03 коп. інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за період з 27 березня 2011 року по 11 квітня 2012 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню в повному обсязі.

Водночас при здійсненні обрахунку суми інфляційних втрат позивач допустив арифметичну помилку. Так, за розрахунком суду розмір втрат від інфляції, нарахований на суму основного боргу за період з 27 березня 2011 року по 11 квітня 2012 року, складає 2 133 грн. 20 коп.

У зв'язку з цим позовна вимога Підприємства про стягнення з Заводу інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню в розмірі вищезазначеної суми.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненський комбікормовий завод" (35820, Рівненська область, Острозький район, село Оженин, вулиця Котляревського, будинок 1, ідентифікаційний код: 36268402) на користь приватного підприємства "Агровіта - В" (21036, місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 13, кімната 425, ідентифікаційний код: 35110894) 112 273 (сто дванадцять тисяч двісті сімдесят три) грн. 70 коп. основного боргу, 8 820 (вісім тисяч вісімсот двадцять) грн. 41 коп. пені, три проценти річних у розмірі 3 525 (три тисячі п'ятсот двадцять п'ять) грн. 09 коп., 2 133 (дві тисячі сто тридцять три) грн. 20 коп. інфляційних втрат, а також 2 535 (дві тисячі п'ятсот тридцять п'ять) грн. 04 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 9 липня 2012 року

Суддя Є.В. Павленко