Постанова

від 18.04.2012 по справі 2а-853/12/0170/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2012 р. (17:33) Справа №2а-853/12/0170/19

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кузнякової С.Ю.,

при секретарі Устіновій І.В.,

за участю представника позивача Шаблакова Д.С., представника відповідача Мирошніченко К. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реда»

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, встановлення відсутності повноважень

Обставини справи: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом про признання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 29.12.2011 року № 0013262301 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на суму 614214,50 грн., у тому числі за основним платежем - 545249,00 грн., за штрафними санкціями- 68965,50 грн., та встановлення відсутності повноважень у відповідача визнання правочинів недійсними поза судовою процедурою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм діючого законодавства, є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач вказує, що відповідач, в ході перевірки дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ через встановлення взаємовідносин з контрагентом, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочинів та безтоварність здійснених операцій. Позивач зазначає, що встановлені відповідачем обставини не свідчать про порушення ним встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно , оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту з ПДВ. Відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржуване рішення прийнято ним на підставі встановлених перевіркою порушень, є обґрунтованим та законним. (а.с.114-116).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Реда» (надалі Позивач) є юридичною особою (код за ЄДРПОУ 36478278), зареєстрованою Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим 14.04.2009 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 632659 (а.с.8).

Позивач взятий на облік платника податків з 15.04.2009 року та являється платником податку на додану вартість, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 100316334 від 25.05.2009 р. (а.с.17).

В період з 28.11.2011 р. по 02.12.2011 р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим здійснена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань перевірки даних, наведених у деклараціях з ПДВ за березень, червень, липень, серпень 2011 року, за результатами якої складений акт № 19085/23-4/36478278 від 09.12.2011 року (а.с.18-30).

Згідно з висновками вказаного акту перевіркою встановлено порушення п.14.1.191 ст.14; п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188; п.1.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-IY (із змінами та доповненнями) та завищення внаслідок цього податкового кредиту по податку на додану вартість (далі -ПДВ) за період, що перевірявся, на загальну суму 545249 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі АР Крим винесене податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 р. № 0013262301 про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 614214,5 грн. , з яких основний платіж -545249 грн., штрафні санкції -68965,5 грн.

Не погодившись з вищевказаними діями Відповідача ТОВ «Реда» звернулося до Окружного адміністративного суду з вимогами про признання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ Сімферополі АР Крим від про признання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 29.09.2011 року № 0013262301 та встановлення відсутності повноважень у відповідача визнання правочинів недійсними поза судовою процедурою.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, «на підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Перевіряючи правомірність прийняття ДПІ в м. Сімферополі АР Крим податкового повідомлення рішення про признання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 29.09.2011 року № 0013262301, судом встановлено наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим Кодексом України.

Так, оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято на підставі порушення п.14.1. 191 ст.14, п.185.1 ст.185, 188.1 ст.188, п.198.2 та 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-YI (із змінами та доповненнями).

З акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про порушення позивачем положень Податкового Кодексу ґрунтуються на тому, що при проведені аналізу податкової звітності ТОВ «Реда», згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та/або податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Реда»:

· задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за березень 2011 р. у сумі 302019,00 грн., згідно додатку № 5 по декларації з ПДВ за березень 2011 року.

- перевіркою повноти визначення податкового кредиту з ТОВ «Сімбіан» за березень 2011 р. встановлено його завищення усього у сумі 149819,00 грн.;

· задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за червень 2011 р. у сумі 318618,00 грн., згідно додатку № 5 по декларації з ПДВ за червень 2011 року.

- перевіркою повноти визначення податкового кредиту з ТОВ «Сімбіан» за червень 2011 р. встановлено його завищення усього у сумі 257499,00 грн.;

· задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за липень 2011 р. у сумі 575361,00 грн., згідно додатку № 5 по декларації з ПДВ за липень 2011 року.

- перевіркою повноти визначення податкового кредиту з ТОВ «Сімбіан» за липень 2011 р. встановлено його завищення усього у сумі 94980,00 грн.;

· задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за серпень 2011 р. у сумі 852729,00 грн., згідно додатку № 5 по декларації з ПДВ за серпень 2011 року.

- перевіркою повноти визначення податкового кредиту з ТОВ «Сімбіан» за серпень 2011 р. встановлено його завищення усього у сумі 42951,00 грн.

За представленими документами встановлено, що ТОВ «Реда» отримало за вказані періоди від ТОВ «Сімбіан» наступні товари: єдині ваучери МТС, електронний ваучер, скретч-карти, стартові пакети, на загальну суму 3271494,00 грн., в тому числі ПДВ - 545249,00 грн.

Актом встановлено, що податкові накладні, виписані вказаним постачальником, включені до реєстрів отриманих податкових накладних та до складу податкового кредиту по ПДВ за зазначені періоди.

В акті перевірки зазначено, що згідно бази даних «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ТОВ «Сімбіан» не є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100238201 від 09.08.2009 р. було анульоване 06.08.2010 року у зв'язку з тим, що до ЕДРПОУ було занесено запис про відсутність за місцем знаходження ТОВ «Сімбіан». Тому, на думку перевіряючих, позивач не має права на включення до податкового кредиту за березень, червень, липень, серпень 2011 р. суми ПДВ, які були отримані від не платника податку на додану вартість, у даному випадку - ТОВ «Сімбіан». Відображені позивачем в податковій звітності правові взаємовідносини з вказаним суб'єктом господарювання без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Відповідач вказав, що податковий кредит позивача у розмірі 545249,00 грн., сформований за рахунок здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Сімбіан», є недійсним та підлягає коригуванню у бік зменшення.

З акту перевірки вбачається, що такі висновки зроблені відповідачем внаслідок оцінки взаємовідносин позивача з названим вище контрагентом, тому ТОВ «Реда» є вигодонабувачем, та сформований ним податковий кредит не відповідає приписам чинного законодавства.

Суд з вказаними висновками ДПІ в м. Сімферополі АР Крим не погоджується з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.11.2009 р. між ТОВ «Сімбіан» (Постачальник) та ТОВ «Реда» (Покупець) був укладений договір поставки № С-128/09, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупця товар відповідно до його замовлень, а Покупець зобов'язується прийняти його та оплатити.

Суд , виходячи з акту перевірки, звертає увагу, що відповідачем не встановлено порушень при виконанні зобов'язань по укладеному договору між позивачем та контрагентом, зокрема таких як відсутності фактичного постачання товару та не проведення розрахунків.

Податковий Кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно до положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від. того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4 - 201.6 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрах податкових накладних.

Згідно до положень п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ «Сімбіан» були виписані податкові накладні № 246 від 31.03.2011 р. на суму 898911,26 грн. (в тому числі ПДВ - 149818,54 грн.); № 400 від 30.06.2011 р. на суму 521603,64 грн. ( в тому числі ПДВ - 86933,94 грн.); № 401 від 30.06.2011 р. на суму30 000,00 грн. (в тому числі ПДВ -5000,00 грн.); № 469 від 29.07.2011 р. на суму 569882,34 грн. (в тому числі ПДВ - 94980,00 грн.); № 516 від 03.08.2011 р. на суму 257704,14 грн. (в тому числі ПДВ - 42950,60 грн.) (а.с.53-57). Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997р., з наступними змінами і доповненнями.

Суд вважає, що вказані первинні документи підтверджують товарність спірних господарських операцій.

Що стосується використання позивачем придбаного товару то, як встановлено судом, придбані ваучери, скретч-картки були ним реалізовані на підставі: договору комісії № 31-16 від 23.02.2011 р. з Кримською дирекцією Українського державного підприємства зв'язку «Укрпошта» (а.с.124-127), договору № 27-п/11 від 15.06.2011 р. купівлі-продажу з Комунальним підприємством «Агентство «Союзпечать» (а.с.128), що підтверджується відповідними видатковими накладними (а.с.59-104).

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд підкреслює, зо відповідачем під час перевірки не встановлено та не надано суду у порядку ч.2 ст.71 КАС України, доказів відсутності реального виконання господарських операцій між ТОВ «Реда» та ТОВ «Сімбіан», на підставі яких позивачем був сформований податковий кредит.

Таким чином, судом встановлено, що податковий кредит позивача по спірним операціям з ТОВ «Сімбіан» в розмірі 545249,00 грн. підтверджується відповідними податковими накладними, які містять всі необхідні реквізити та виписані платником ПДВ відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997р. з наступними змінами і доповненнями.

За таких обставин, суд вважає, що суми податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом відображені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ та розшифровках податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за березень, червень, липень, серпень 2011 р. на загальну суму 545249,00 грн. правомірно та обґрунтовано.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на дані комп'ютерних автоматизованих систем ДПІ: АС «Аудит» АРМ «Бест звіт», АІС «Реєстр платників податків», АІС «Облік податків та платежів», пошуково-довідкова система ЦБД ДПА бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, адже відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Встановлені відповідачем в акті перевірки факти не свідчать про порушення позивачем норм Податкового кодексу України також з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

Частиною 4 ст. 91 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як зазначено в акті перевірки, згідно бази даних «Перелік платників ПДВ за результатами автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ТОВ «Сімбіан» не є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100238201 від 09.08.2009 р. було анульоване 06.08.2010 року у зв'язку з тим, що до ЕДРПОУ було занесено запис про відсутність за місцем знаходження ТОВ «Сімбіан».

Проте, на час проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 28.11.2011 р. по 02.12.2010 р. рішення ДПІ в м.Сімферополі від 06.08.2010 р. про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Сімбіан» рішенням Окружного адміністративного суду від 16.11.2010 р. у справі № 2а-10640/10/7/0170 було визнано протиправним і скасовано. Дане рішення було залишено в силі рішенням Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011 р. (а.с.32-42). Тобто, на момент проведення перевірки рішення від 16.11.2010 р. вступило в законну силу та свідоцтво ТОВ «Сімбіан» було чинним.

Згідно приписів ч. 5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств , установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Отже контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Крім того, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність укладеного позивачем з ТОВ «Сімбіан » договору на підставі ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Таким чином, суд вважає, що ДПІ у м. Сімферополі АР Крим належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладеного позивачем з ТОВ «Сімбіан» правочину на настання обумовлених ним правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до п.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання). Пунктом 1.2. Порядку встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7. Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

- висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

- зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в зв'язку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому, відповідно до ст. 2 та п. 11 ст. 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні" № 509-ХІІ державні податкові інспекції на виконання покладених на органи державної податкової служби завдань та функцій наділені повноваженням подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Матеріали справи свідчать про те, що спірний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що податковим органом неправомірно було збільшено податкове зобов'язання з ПДВ на суму 545249 грн. та нараховані штрафні санкції на суму 68965,50 грн.

Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

На підставі викладеного, суд вважає, що спірне податкове повідомлення - рішення не може бути визнано таким, що прийнято на підставі закону, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 29.12.2011 року № 0013262301 є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується заявлених вимог про встановлення відсутності повноважень Державної податкової інспекції в м. Сімферополі встановлення поза судовою процедурою правочинів недійсними, суд зазначає наступне.

Позовна вимога про визнання відсутності повноважень (компетенції) суб'єкта владних повноважень може бути заявлена тільки іншим суб'єктом владних повноважень, саме до повноважень якого віднесено здійснення таких владних управлінських функцій в спірних правовідносинах.

Позовні вимоги про визнання відсутності компетенції суб'єкта владних повноважень, які заявлені юридичною або фізичною особою, що не є суб'єктами владних повноважень, задоволенню не підлягають, оскільки права таких осіб порушуються не перевищенням суб'єктом владних повноважень власної компетенції, а діями внаслідок такого перевищення.

Таким чином, із урахуванням положень ст. ст. 17, 162 КАС України, суд в цій частині відмовляє у задоволенні позову.

Під час судового засідання, яке відбулось 18.04.2012 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі складено 23.04.2012 року.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 29.12.2011 року № 0013262301.

3. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реда» (АР Крим, м. Сімферополь, вул Шмідта, 29/2; ЕДРПОУ 36478278) судовий збір в розмірі 32,19 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кузнякова С.Ю.