Рішення

від 10.07.2012 по справі 5011-3/8402-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-3/8402-2012

10.07.12

За позовом Національного комплексу «Експоцентр України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЛЛІ ЛТД»

Про стягнення 10 168,57 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Рудовський В.О. -по дов. № 02-11/1387 від 20.12.2011

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Національного комплексу «Експоцентр України» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЛЛІ ЛТД»8 985,44 грн. основного боргу, 512,17 грн. пені, 628,98 грн. штрафу, 3% річних в сумі 41,98 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору зберігання № 15-4/33 від 29.02.2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 порушено провадження у справі № 5011-3/8402-2012 та призначено її до розгляду на 10.07.2012.

Позивач в судовому засіданні 10.07.2012 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 10.07.2012 не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 27.06.2012 не виконав.

Відповідачем 10.07.2012 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи на 24.07.2012, в зв'язку з відпусткою юриста фірми та неможливістю підготуватись до розгляду справи на 10.07.2012.

Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відзначає, що відпустка юриста відповідача не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку відповідач мав можливість скористатись правилами ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні 10.07.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

29.02.2012 між Національним комплексом «Експоцентр України»(зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕЛЛІ ЛТД» (поклажодавець) було укладено договір зберігання № 15-4/33 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, зберігач зобов'язується прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажодавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг зберігання майна, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за лютий 2012 року, яка становить 8 985,44 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язань позивачем нараховано пеню в розмірі 512,17 грн., 3% річних в сумі 41,98 грн., а також штраф в порядку ст. 231 Господарського кодексу України в розмірі 628,98 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Пунктом 3.1.1. договору встановлено, що поклажодавець зобов'язаний передати зберігачеві майно на зберігання у строк визначений п. 1.4. цього договору.

Пункт 1.4. встановлює строк зберігання з 01.02.2012 по 30.04.2012.

Згідно п. 1.6. договору передача майна здійснюється за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 1.3. договору докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка (вартість) мають бути визначені в акті приймання-передачі.

На виконання умов договору, згідно акту від 01.02.2012 відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання майно -м'який ізоляційний матеріал в плитах у кількості 14 кв. м.

01.03.2012 сторонами укладено угоду про дострокове розірвання договору з 01.03.2012. пунктом 2 цієї угоди поклажодавець зобов'язався сплатити борг в сумі 8 985,44 грн.

Згідно п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що оплата за послуги по зберіганню майна становить з ПДВ 8 985,44 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору оплату послуг по зберіганню майна поклажодавець здійснює щомісячно до 20 числа за наступний місяць.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно 3.1.3. договору поклажодавець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг зі зберігання майна у відповідності з розділом 4 цього договору.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі внесення плати за зберігання за лютий 2012 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка за неоспореними відповідачем розрахунками позивача становить 8 985,44 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 985,44 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги зберігання не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно п. 5.3. договору у випадку порушення поклажодавцем передбаченого цим договором строку оплати послуг, поклажодавець сплачує зберігачу пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Пунктом 3. угоди від 01.03.2012 передбачено, що у випадку порушення терміну здійснення оплати згідно п. 2 цієї угоди, поклажодавець сплачує зберігачу пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати послуг зберігання, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за зберігання майна відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.3. договору, п 3 угоди та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір якої, за наступними розрахунками суду із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ на суму боргу та період зазначений позивачем становить 209,91 грн.

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

8985,44

26.04.2012 - 21.06.2012

57

7.5000 %

0.041 %*

209,91

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 209,91 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині ж розміру пені в сумі 302,26 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки пеня нарахована з порушенням норм чинного законодавства.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в сумі 41,98 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 41,98 грн. -3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 799,10 грн. штрафу (7% від 628,98 грн.) в порядку ст. 231 Господарського кодексу України задоволенню не підлягають з наступних підстав

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;

- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за зберігання майна).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Національного комплексу «Експоцентр України» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕЛЛІ ЛТД»(м. Київ, вул. Солом‘янська, 41, корп. 2, кв. 30, код ЄДРПОУ 21554530) на користь Національного комплексу «Експоцентр України»(м. Київ, просп. Ак. Глушкова, 1, код ЄДРПОУ 21710384) 8 985 (вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 44 коп. основного боргу, 209 (двісті дев'ять) грн. 91 коп. пені, 41 (сорок одну) грн. 98 коп. -3% річних, 1 462 (одну тисячу чотириста шістдесят дві) грн. 10 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 13.07.2012.

Суддя

В.В.Сівакова