Рішення

від 01.10.2008 по справі 20/188-08-3851

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2008 р.

Справа  № 20/188-08-3851

За позовом:

Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1;

до відповідача:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТСП”;

про

спонукання вчинити певні дії.

Суддя

Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1,

паспорт серія НОМЕР_1.

від відповідача: Хлєбнов

В.В. -керівник.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської

області з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень до позовної заяви,

просить розірвати договір підряду від 11.06.2008року, укладений між Фізичною

особою -підприємцемОСОБА_1 та Приватним підприємством „ТСП” та визнати за

фізичною особою -підприємцемОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення,

загальною площею 98,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні 01.10.2008р.

позивач уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання

з'явився, відзив на позов не надав, але пояснив, що у приватного підприємства

„ТСП” немає технічної можливості для виконання умов договору та зазначив, що не

заперечує проти розірвання договору підряду та визнання за позивачем права

власності.

Дослідивши матеріали справи та

заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність

задоволення позову, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.175 ГК України

майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають

між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності,

в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на

користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має

право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові

зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються

Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим

Кодексом.

Згідно до ст.193 ГК України, яка

цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання

має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього

Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно

ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його

умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для

належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та

забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи,

11.06.2008 року між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 у якості замовника та

Приватним підприємством “ТСП” у якості підрядника був укладений договір на

виконання підрядних робіт (а.с. 16-17), згідно із яким Виконавець зобов'язався

виконати роботи по ремонту та реконструкції квартири №4, розташованої за

адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п.3.2 договору строк

виконання зобов'язання відповідачем складає 6 місяців з моменту укладення

договору. Невиконання відповідачем зобов'язання у натурі, а саме те, що станом

на 12.09.2008р. відповідач навіть не приступив до ремонтних робіт, а також

проведення позивачем робіт по ремонту та реконструкції самостійно, зумовило

звернення Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 із відповідним позовом.

Згідно ст. 610 ЦК України,

порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,

визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 320 ГК України, у

разі, якщо підрядник не береться своєчасно за виконання договору або виконує

роботу настільки повільно, що закінчення її до строку стає явно неможливим,

замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Зазначене також передбачено і

ст.849 ЦК України, за якою, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або

виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим,

замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

Згідно до ст. 651 ЦК України:

договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із

сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках,

встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною

договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою

позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст.33 ГПК України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідачем

належним чином не доведено факт початку або здійснення робіт за договором від

11.06.2008р., а, навпаки, поясненнями представника відповідача, наданими у судовому

засіданні, підтверджується, що відповідач не приступив до виконання договору,

суд, з урахуванням вимог ст.320 ГК України та ст.849 ЦК України, доходить

висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо розірвання договору.

Щодо вимог про визнання права

власності на нежитлове приміщення площею 98,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (кв.

№4), суд зазначає наступне.

Відповідно з п. 1 ст. 321

Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути

протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно до п. 1 ст. 134

Господарського кодексу України суб'єкт господарювання, який здійснює

господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно

або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається

належним йому майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для

використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві

оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна.

Відповідно до п.п. 1,2 ст. 319

Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм

майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які

не суперечать закону. Зокрема, статею 320 Цивільного кодексу України

передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення

підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається із матеріалів справи,

позивач є власником квартириАДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної

власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.11.2007,

укладеного між позивачем у якості покупця та ОСОБА_2, ОСОБА_3 таОСОБА_4  у якості продавця, загальною площею 98,1 кв.

м.

Право власності позивача на

квартиру  зареєстровано КП „ОМБТІ і РОН”

18.12.2007 року за № 285в кн 671пр-69.  

Як свідчать матеріали справи,

позивачем, без зміни площі квартири, було проведено її реконструкцію під

розміщеня пункту швидкої ветеринарної допомоги, зоомагазину, та ветеринарної

аптеки, для чого ним у компетентних державних органах були отримані наступні

дозвільні документи, а саме: 26.11.2007року 

висновок експертизи УНПД ГУМНС України в Одеській області;

23.04.2008року наданий акт ветеринарного -санітарного обстеження та 25.06.2008року

дозвільна документація Санітарно -Епідемічної станції за №3-1/1558.

У відповідності до ст. 382 ЦК

України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та

придатне для постійного у ньому проживання.

При цьому, у відповідності до ст.

383 ЦК України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни

у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці

зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у

багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і

правил експлуатації будинку, а також, згідно до ст.320 ЦК України, має право

використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім

використання для промислових потреб.

Таким чином, законодавством

передбачається право власника житлового приміщення використовувати його за

своїми власними потребами, також й у підприємницької діяльності непромислового

характеру.

Враховуючи, що промислова

діяльність - це виробництво та реалізація продукції певних видів з метою

одержання прибутку, суд вважає, що створення пункту швидкої ветеринарної

допомоги, зоомагазину та ветеринарної аптеки не можна вважати промисловою

діяльністю.

Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 331 ЦК

України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою,

набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка

виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником

цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки,

будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення

майна). 

Згідно з технічним висновком,

складеним ліцензованим підприємством (Приватним підприємством „А-2”; державна

ліцензія АБ №116328), на підставі обстеження будівельних конструкцій,

конструктивних матеріалів та обладнання приміщення зоомагазину, ветеринарної

аптеки та пункту швидкої допомоги ветеринарної медицини, розташованих за

адресою: АДРЕСА_1, встановлено: технічний стан основних будівельних конструкцій

та матеріалів приміщень -добре; зоомагазин, ветеринарна аптека та пункт швидкої

допомоги ветеринарної медицини підлягає тривалій експлуатації. Об'ємно

-планувальна структура зоомагазину, ветеринарної аптеки та пункту швидкої

допомоги ветеринарної медицини після реконструкції в цілому  відповідає нормативним вимогам, та не

суперечать вимогам ДБН „Жилі споруди. Основні положення”, вимогам норм пожежної

безпеки ДБН В 1.1 -7 -2002 „Пожежна безпека об'єктів будівництва”, а також не

суперечать санітарно-гігієнічним вимогам.

Приймаючи до уваги, що

реконструкція квартири під розміщення пункту швидкої ветеринарної допомоги,

зоомагазину, ветеринарної аптеки проводилась у відповідності із чинним

законодавством України, суд, з урахуванням вищезазначених законодавчих

приписів, вважає позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про

визнання права власності на нежитлові приміщення пункту швидкої ветеринарної

допомоги, зоомагазину, ветеринарної аптеки, загальною площею 98,1 кв.м., які

розташовані за адресою: м. Одеса, проспект Добровольського, 70, обгрунтованими

та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги, що позивачем не

заявлені вимоги про відшкодування державного мита та ІТЗ судового процесу, у

суду відсутні підстави для покладення витрат на відповідача, разом з тим суд

зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися в подальшому з заявою для

вирішення питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 82-85

Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов

задовольнити.

2.          Розірвати

договір підряду б/н від 11.06.2008р., укладений між фізичною особою

-підприємцемОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Приватним

підприємством “ТСП” (м.Одеса, вул. Новосельського, 43, кв.2, ідентифікаційний

номер НОМЕР_2).

3.          Визнати за

фізичною особою - підприємцемОСОБА_1 (АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

право власності на нежитлове приміщення, пункту швидкої допомоги ветеринарної

медицини, загальною площею 98,1 кв.м, розташоване, за адресою: м. Одеса,

проспект Добровольського, 70 (кв. №4).

Рішення суду набирає законної сили

в порядку ст. 85 ГПК України.

Зазначене рішення є підставою для

реєстрації КП "ОМБТІ та РОН" права власності за  фізичною особою- підприємцемОСОБА_1 на

нежитлові приміщення пункту швидкої допомоги ветеринарної медицини,

зоомагазину, ветеринарної аптеки, загальною площею 98,1 кв.м.  за адресою: АДРЕСА_1.

Суддя                                                                                         

Щавинська Ю.М.