Рішення

від 20.10.2008 по справі 8/139-2856

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20"

жовтня 2008 р.

Справа №

8/139-2856

Господарський суд Тернопільської області

у

складі судді Гирили І.М.

Розглянув

матеріали справи:

за

позовом: Суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи -ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до

відповідача:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське морозиво», вул.

Текстильна,30, м. Тернопіль

про: стягнення боргу в сумі 6425,32 грн.

За

участю представників сторін:

позивача:

не з`явився

відповідача:

ОСОБА_2 -директора,

доручення від 21.09.2008 р.

В

судовому засіданні учаснику судового процесу роз'яснено його процесуальні права

та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального

кодексу України.

За

відсутністю відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу

не здійснюється.

Суть

справи:

Суб'єкт

підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1, м. Долина,

Івано-Франківської області, надалі позивач, звернувся до господарського суду

Тернопільської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю

«Українське морозиво», м. Тернопіль, про стягнення заборгованості в сумі 4000

грн., 239,21 грн. -трьох процентів річних та 2186,11 грн. інфляційних

нарахувань (з врахуванням поданої заяви про зменшення суми позовних вимог).

Окрім цього, просить покласти на відповідача судові витрати  по справі на загальну суму 2368 грн., в т.ч.

250 грн. - державне мито, 118 грн. -інформаційні послуги та 2 000 грн. -

адвокатські послуги.

Позивач

в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ТОВ «Українське морозиво»покладенні

на нього зобов'язання щодо своєчасної оплати за наданий товар  виконало не належним чином, чим допустило

заборгованість, на яку у встановленому законом порядку та розмірі нараховані

три проценти річних та інфляційні нарахування.

В

підтвердження викладеного додає довіреність НОМЕР_1 від 03.03.2008р., видаткову

накладну № ДТ-0000016 від 03.03.2008р., банківські виписки, претензію №7-юр від

15.04.2008р., а також інші документи, належним чином засвідчені копії яких

знаходяться в матеріалах справи.

Представник

позивача в судовому засіданні 29.09.2008р. позовні вимоги, з врахуванням

поданої заяви про звернення суми позовних вимог 

підтримав повністю та  звернувся

до суду з письмовим клопотанням  від

29.09.2008р. про подальший  розгляд

справи без присутності повноважного представника позивача, за наявними у справі

документами.

Представник

відповідача в судові засідання прибув, суму основного боргу в розмірі 4000 грн.

визнав повністю. В частині нарахованих позивачем інфляційних нарахувань в сумі 2186,11

грн. та 3% річних в сумі 239,21 грн. зазначає, що останнім їх було нараховано

всупереч нормам Цивільного кодексу України, зокрема суми розраховані від дати

отримання товару, а не від дати виставленої претензії. Тому, просить суд

відмовити в позові про стягнення 98,50 грн. трьох процентів річних, 2092,31

грн. інфляційних нарахувань, а також 2000 грн. витрат на послуги адвоката,

оскільки не подано належних доказів, які б підтверджували сплату вказаних

послуг саме по даній справі. 

Розглянувши

матеріали справи, заслухавши обґрунтування представника позивача та

відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, судом встановлено

наступне:

У

відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати

господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових

актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання

-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До

вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного

кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом

України (ст. 193 ГК України).

В

силу ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що

передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не

передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та

обов'язки.

Правочином

є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та

обов'язків (частина 1 ст. 202 ЦК України).

За  змістом 

приписів статей 205 та 206 ЦК України вбачається, що правочин  може 

вчинятися  усно або в письмовій

формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено

законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються

сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають

нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів,

для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Як

підтверджується матеріалами справи, суб'єкт підприємницької діяльності -

фізична особа ОСОБА_1 поставив, а Товариство з обмеженою відповідальністю

«Українське морозиво»отримало через директора ОСОБА_2  на підставі довіреностей  НОМЕР_1 від 03.03.2008р., згідно видаткової

накладної № ДТ 0000016 від 03.03.2008р., товар на загальну суму 25139,42 грн.

Факт

отримання товару відповідачем не заперечено у встановленому законом порядку.

Як

стверджує позивач і дане не заперечується 

у судовому засіданні представником відповідача та підтверджується

банківською випискою, платіжними дорученнями, належним чином завірені копії

яких знаходяться у матеріалах справи, відповідачем оплата за отриманий  товар проведена частково на суму 21139,42

грн.,

Таким

чином, позивач свої договірні зобов'язання виконав належним чином, однак

відповідач за отриманий товар розрахувався частково і станом на день розгляду

справи в суді за ним рахується заборгованість перед позивачем в сумі  4000 грн.

У

відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського

кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом

господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання,

один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити

певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь

іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати

інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена

сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони

виконання її обов'язку.

Відповідно

до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу

України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин

повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до

закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо

виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно

ставляться.

Статтею

599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним

належним чином.

Одностороння

відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається,  якщо інше не встановлено договором або

законом (стаття 525 ЦК України).

Дослідивши

представлені позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать

про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, в якому сторони

досягли згоди щодо умов, в тому числі і в частині оплати за отриманий товар.

Згідно

ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником

обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор

має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати

такий обов'язок у семиденний строк від  дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного

виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки

строк оплати вартості переданих товарно -матеріальних цінностей сторонами

встановлений не був, в порядку ст. 530 ЦК України позивач звернувся до

відповідача з вимогою за № 7-юр  від

15.04.2008р. про сплату боргу в сумі 25139,42 грн., яка останнім отримана

18.04.2008р., про що свідчить відповідний напис представника відповідача на

повідомлені про вручення поштового відправлення, проте задоволена лише частково

в сумі 21 139,42 грн., зокрема в сумі 2639,42 грн. -до звернення позивача до

суду з даним позовом та в сумі 18 500 грн. - після порушення  судом провадження у даній справі .

Окрім

того, з матеріалів справи вбачається, що заборгованість в сумі 10000 грн. (без

урахування часткової сплати 6000 грн.) визнана відповідачем, що підтверджується

Актом звірки взаємних розрахунків між сторонами по справі станом на

30.09.2008р., який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень,

підписи яких скріплені печатками юридичних осіб.

Станом

на дату розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість по оплаті за

отриманий товар в сумі 4000 грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині

підлягають до задоволення, оскільки підтвердженні матеріалами справи,

ґрунтуються за вимогах чинного законодавства та визнанні відповідачем.

Також,

згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання

грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з

урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також

три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не

встановлений договором або законом.

Згідно

поданого позивачем розрахунку відповідачу нараховані 3% річних в сумі 239,21

грн. за період з 04.03.2008р. по 07.06.2008р. та інфляційні нарахування в сумі

2186,11 грн. за період з 04.03.2008р. по 07.06.2008р.

Однак,

суми інфляційних та трьох процентів до задоволення підлягають частково, а саме

95,24 грн. 3% річних та 552,77 грн. інфляційних нарахувань, оскільки позивачем

здійснювалося нарахування від дати отримання товару -накладна від 03.03.2008р.,

а не від дати виникнення зобов'язання щодо оплати вартості товару -25.04.2008р.    

Відтак,

в частині позовних вимог щодо стягнення 143,97 грн. 3% річних та 1633,34 грн.

інфляційних нарахувань в задоволенні слід відмовити, оскільки дані суми

нараховані позивачем з порушенням норм законодавства.

Також,

позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути із ТОВ

«Українське морозиво»2000 грн. судових витрат по оплаті послуг адвоката. Дана

сума витрат підлягає до стягнення, виходячи з наступного.

У

відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові

витрати складаються, зокрема з оплати послуг адвоката. Стаття 49 вказаного

Кодексу встановлює, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката,

пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову -на

відповідача.

Позивачем

в підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката долучені видатковий

касовий ордер від 11.06.2008р., договір про надання юридичних послуг від

10.06.2008р. з приводу захисту інтересів підприємця ОСОБА_1 в господарському

суді Тернопільської області за позовом до ТОВ «Українське морозиво»про стягнення

боргу, інфляційних нарахувань, трьох процентів річних, копію свідоцтва про

право на зайняття адвокатською діяльністю №329 від 07.04.2000р.

Згідно

вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, доказами у

справі є  будь -які фактичні дані, на

підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи

відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також

інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського

спору. Кожна сторона повинна довести ті 

обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та

заперечень.

За

таких обставин, позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 4000

грн. основного боргу, 95,24 грн. 3% річних, 552,77 грн. інфляційних нарахувань

та 2000 грн. витрат на адвокатські послуги як такі, що підтвердженні

матеріалами справи, ґрунтуються на нормах чинного законодавства та частково

визнанні відповідачем.

Згідно

ст. 49 ГПК України державне мито та судові витрати позивачу відшкодовуються за

рахунок відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог, враховуючи

часткове погашення суми заборгованості відповідачем під час розгляду справи.

Враховуючи

викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 81-1,

82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський

суд,-

ВИРІШИВ:

1.  

Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою

відповідальністю «Українське морозиво», вул. Текстильна,30, м. Тернопіль,

ідент. код 31914402, на користь суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи  ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідент. номер

НОМЕР_2 - 4000 грн. боргу; 95,24 грн. три проценти річних; 552,77 грн.

інфляційних нарахувань; 2000 грн. адвокатських послуг; 110 грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 233 грн. державного

мита.

Видати

наказ.

3.          В частині задоволення позовних вимог щодо стягнення

143,97 грн. 3% річних та 1633,34 грн. інфляційних нарахувань - відмовити.

4.          Рішення господарського суду набирає законної сили в

десятиденний строк з дня його прийняття (підписання рішення).

     5.         

Наказ видати

стягувачеві після набрання судовим рішенням законної сили.

     6.         

Сторони

вправі подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання на

рішення місцевого господарського суду, яке не набрало  законної сили протягом десяти днів з дня його

прийняття, через місцевий господарський суд.

Суддя