Рішення

від 17.07.2012 по справі 5011-2/7963-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-2/7963-2012 17.07.12

За позовомКомунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва ДоМалого торгово-виробничого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерія» Простягнення 15 231,64 грн. Суддя Домнічева І.О.

Представники:

Від позивача Колісніченко А.О.

Від відповідача не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва (позивач) до Малого торгово-виробничого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Валерія» (відповідач) про стягнення заборгованості та штрафних санкції за Договором №12 від 01.08.2004р., всього в сумі 14 842,34 грн.

Ухвалою від 19.06.2012р. Господарським судом міста Києва за вказаним позовом порушено провадження у справі.

Представником позивача в судовому засіданні 05.07.2012р. подано уточнення (фактично -заяву про збільшення) позовних вимог, відповідно до якого в зв'язку з частковою сплатою відповідачем суми основного боргу, позивач просить суд стягнути меншу суму боргу, але нараховує штрафні санкції за більший період, а саме: 12 885,13 грн. - основного боргу; 1 403,44 грн. -3% річних, 943,07 грн. - пені та 4016,64 грн. -інфляційної складової.

В частині заявлення до стягнення 4016,64 грн. -інфляційної складової боргу, судом заява позивача про уточнення позовних вимог відхиляється та до розгляду не приймається, оскільки в позовній заяві вимоги про стягнення інфляційної складової боргу позивачем не заявлялися, а отже в даному випадку позивач не збільшує вже заявлену позовну вимогу, а фактично заявляє нову позовну вимогу з нових підстав, тобто фактично змінює і підставу і предмет позову, що є неприпустимим з огляду на положення ст. 22 ГПК України, та про що також зазначає Вищий господарський суд України в постанові Пленуму від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В іншій частині вищеописана заява про уточнення позовних вимог приймається до розгляду та свідчить про нову ціну позову з якої і підлягає вирішенню спір у даній справі (п. 6 Листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., № 01-8/482).

Представники відповідача в призначене судове засідання не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Вимоги ухвали суду від 19.06.2012р. сторонами не виконано.

Ухвалою від 05.07.2012р. судом було відкладено розгляд справи на 17.07.2012р. та зобов'язано сторони виконати вимоги ухвали суду від 19.06.2012р.

Представники відповідача в призначене судове засідання повторно не з`явились, про поважні причини їх неявки в судове засідання суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Вимоги ухвал суду від 19.06.2012р. та від 05.07.2012р. відповідачем не виконано.

Позивачем в судовому засіданні 17.07.2012р. надано суду документи на виконання вимог минулої ухвали.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

З матеріалів справи вбачається, що ухвали суду надсилались сторонам за адресами, зазначеними в позовній заяві та документах, доданих до матеріалів справи.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Сторони були належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення.

В судовому засіданні 17.07.2012р. судом було оголошено вступну і резолютивну частини рішення у справі.

Щодо долученої до позову заяви про забезпечення позову в порядку ст.ст. 66, 67 ГПК України, то судом дана заява залишається без розгляду, оскільки за звернення з даною заявою позивачем не було оплачено встановлену законом суму судового збору; в судових засіданнях повноважний представник позивача заяву про забезпечення позов також не підтримував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши надані оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2004 р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 12 (далі - Договір) на оплату за комунальні послуги для власників нежитлових приміщень (викуплених) в житлових будинках та господарських блоках комунальної власності територіальної громади Деснянського району, згідно якого Позивач надає комунальні послуги з опалення, водопостачання, водовідведення та електропостачання в приміщення за адресою: м. Київ, вулиця Маяковського, 51-А, кв. 1, а Відповідач зобов'язався до 20 числа кожного місяця оплачувати кошти за комунальні послуги на рахунки Позивача.

Пункт 7.2. Договору передбачає, що Договір набуває чинності з моменту його підписання; кінцевого строку дії Договору не встановлено.

Відповідно до ст. 905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

В матеріалах справи відсутні докази припинення дії Договору за згодою сторін, або в зв'язку з визначенням та закінченням строку дії Договору, або на підставі рішення суду.

Згідно з вимогами ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином у відповідності з умовами договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається.

Як вбачається з наданих Позивачем письмових доказів, починаючи з січня 2009 року, Відповідач всупереч умовам Договору не вчасно та не в повному обсязі сплачує комунальні послуги.

Відповідач не скористався своїм правом з'явитися до суду та надати усні або письмові документально та нормативно обґрунтовані заперечення проти обставин, викладених в позові.

Суд погоджується з долученим до матеріалів справи (до заяви про уточнення позовних вимог) розрахунком заборгованості відповідача, відповідно до якого заборгованість за період з січня 2009 року по травень 2012р. включно та станом на час винесення рішення по даній справі становить 12 885,13 грн. і оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми заборгованості, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про її стягнення.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Суд погоджується та вважає обґрунтованим наданий Позивачем розрахунок (доданий до заяви про уточнення позовних вимог) 3% річних, відповідно до якого Позивач нарахував Відповідачу 1 403,44 грн. -3% річних, і оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати Відповідачем вищенаведеної суми 3% річних, суд вважає обґрунтованими вимоги Позивача про їх стягнення.

В частині вимог про стягнення 943,07 грн. пені, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що Договором не передбачено застосування забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, тоді як ст. 547 ЦК України, прямо передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі або бути прямо встановлений законом.

Разом з тим, в Законі України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», на який посилається Позивач як на підставу нарахування пені, лише встановлено, що «платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін» , і далі уточнено, що «розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.»Тобто вказаним законом також не встановлено обов'язку відповідача сплачувати позивачу пеню за порушення встановленого Договором грошового зобов'язання.

В п. 49 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.08р. №01-8/211, також викладено правову позицію, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»не встановлюють обов'язкового та незмінного розміру пені, а лише передбачають обмеження розміру встановленого за домовленістю сторін розміру пені, що підлягає стягненню судовому порядку.

Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами Договору застосування забезпечення виконання зобов'язання у вигляді пені, то у суду відсутні підстави застосовувати дану штрафну санкцію до Відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по Договору.

Сплачена Позивачем сума судового збору за звернення до суду з даним позовом відповідно до статті 49 ГПК України стягується з Відповідача на користь Позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог; в іншій частині сплачена сума судового збору відноситься на Позивача та йому не відшкодовується.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Малого торгово-виробничого підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Валерія»(м. Київ, вул. Новопольова, 95; ідентифікаційний код 22940962) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства «Житлорембудсервіс»Деснянського району міста Києва (м. Київ, вул. Закревського, 15; ідентифікаційний код 31776030) 12 885 (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят п'ять) грн. 13 коп. основного боргу, 1 403 (одна тисяча чотириста три) грн. 44 коп. 3% річних, 1 509 (одна тисяча п'ятсот дев'ять) грн. 87 коп. судового збору.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.07.2012р.

Суддя І.О.Домнічева