Рішення

від 16.07.2012 по справі 18/5007/58/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "16" липня 2012 р. Справа № 18/5007/58/12

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Бородін Д.В., довіреність від 14.06.2012р.;

від відповідача: ОСОБА_1 - фізична особа-підприємець;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" (м.Бердичів)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м.Бердичів)

про стягнення 20074,20грн.,

з перервою в судовому засіданні з 25.06.2012р. по 16.07.2012р. згідно ст.77 ГПК України.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 20074,20грн. заборгованості на підставі договору НОМЕР_2 від 22.09.2009р. на розміщення торгового місця.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовні заяві, на виконання вимог ухвали господарського суду від 29.05.2012р. надав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, в судовому засіданні проти позову заперечив, посилається на те, що договір НОМЕР_2 від 22.09.2009р. є розірваним з моменту отримання письмового повідомлення від орендодавця про розірвання договору, тобто з листопада 2010 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичів" (ринок/орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (торговець/орендар) укладено договір на розміщення торгового місця НОМЕР_2 (а.с.20), за умовами якого ринок зобов'язався надати торговцю за плату дозвіл, на використання торгового місяця, на якому може бути розташовано один з таких видів торгових місць: контейнер, кіоск торговий, лоток, магазин, торговий павільйон, пункт пересувної торгівлі, яке розташовано: АДРЕСА_2, з метою організації торгівельної діяльності торговця.

Пунктами 1.2 договору НОМЕР_2 передбачено, що торгове місце повинно знаходитися в місці вказаному на плані ринку; торгове місце буде використано для розміщення торгового павільйону площею 40кв.м.

Розмір плати за використання торгового місця на якому розташований торговий павільйон складає 30 (тридцять) грн. за один квадратний метр на місяць, що становить 1200 (одна тисяча двісті) грн. у місяць, а також нагляд за торговим павільйоном складає 25 (двадцять п'ять)грн. Загальна сума становить 1225 (одна тисяча двісті двадцять п'ять)грн. в місяць, які орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю українською валютою. Ринковий збір оплачується в день торгівлі згідно рішення сесії міської ради (п. 2.1 договору НОМЕР_2 від 22.09.2009р.).

Відповідно до п.2.2 договору НОМЕР_2 від 22.09.2009р. орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату у розмірі орендної плати за місяць відповідно до п. 2.1 цього договору шляхом внесення орендної плати до 15 числа поточного місяця.

Згідно з п. 2.3 договору НОМЕР_2 орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю кошти, у сумі та терміни, вказані у п.п. 2.1., 2.2. цього договору шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця або готівкою в касу орендодавця.

Датою здійснення оплати згідно п.п. 2.1., 2.2. цього договору є дата зарахування коштів на поточний рахунок орендодавця або дата прибуткового касового ордера орендодавця (п. 2.4. договору НОМЕР_2).

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору НОМЕР_2 орендодавець звертався до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про розірвання Договору НОМЕР_2 від 22.09.2009р. та стягнення з відповідача плати за використання торгового місця та плати за нагляд за торговим павільйоном за період з лютого 2010р. по жовтень 2010 року.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 02.02.2011р. по справі №15/156-Д позов задоволено: розірвано договір на розміщення торгового місця НОМЕР_2 від 22 вересня 2009 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичів" та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1; стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" за період з лютого 2010р. по жовтень 2010р. 10800,00грн. плати за використання торгового місця, 225,00грн. плати за нагляд за торговим павільйоном, 195,25грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач - ФОП ОСОБА_1 не погоджуючись з прийняти рішенням оскаржила його до Рівненського апеляційного господарського суду.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2012р. апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 від 17.02.2011р. залишено без задоволення, рішення господарського суду Житомирської області від 02.02.2011р. без змін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в даній справі позивач посилається на те, що відповідно до ч.5 ст.85 ГПК України рішення господарського суду Житомирської області від 02.02.2011р. по справі №15/156-Д набрало законної сили 13.03.2012р. Отже, договорі розірвано 13 березня 2012 року, а до того часу відповідач продовжував користуватись торговим місцем. Таким чином відповідач заборгував позивачу 19664,52грн. - плати за використання торгового місця за період з листопада 2010р. по 13 березня 2012 року та 409,68грн. плати за нагляд за торговим павільйоном, всього на загальну суму 20074,20грн.

Частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Спірні правовідносини сторін ґрунтуються на договорі, який за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені в рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, судом під час дослідження доказів у справі №15/156-Д встановлено, що договір НОМЕР_2 неодноразово пролонговувався згідно з п.4.3 договору, ст.764 ЦК України, враховуючи продовження користування відповідачем орендованим майном та відсутність заперечень сторін щодо поновлення дії договору від 22.09.2009р.

Договір на розміщення торгового місця НОМЕР_2 від 22.09.2009р. було укладено на 100 днів, а в подальшому, даний договір продовжував дію до 10.04.2010 р., до 19.07.2010 р., до 27.10.2010 р. та до 04.02.2011 р., та був чинним на час прийняття рішення у справі №15/156-Д.

Після укладення 22.09.2009р. договору на розміщення торгового місця НОМЕР_2 у відповідача виник обов'язок сплачувати позивачу за користування торговим місцем передбачені договором орендні платежі.

Як вбачається з матеріалів справи підставою подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Бердичів" позову у справі №15/156-Д про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості стало неналежне виконання ФОП ОСОБА_1 зобов'язань по сплаті орендних платежів.

Згідно ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняються з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Відповідно до ч.5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача орендні платежі за період з листопада 2010р. по 13 березня 2012 року, тобто до набрання законної сили рішенням Господарського суду Житомирської області від 02 лютого 2011 року у справі №15/156-Д, оскільки відповідно до ч.5 ст.85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Оскільки постанова Рівненського апеляційного господарського суду у справі №15/156-Д, якою залишено без змін рішення Господарського суду Житомирської області від 02 лютого 2011року, прийнята 13 березня 2012 року, виходячи з приписів наведених вище правових норм, договір на розміщення торгового місця НОМЕР_2 від 22.09.2009 року в період з листопада 2010р. по 13 березня 2012 року не був розірваний, а відповідно, зобов'язання сторін за вказаним договором не припинились.

Як вбачається з наданих позивачем доказів з урахуванням п.2.1 договору НОМЕР_2 від 22.09.2009року станом на 13.03.2012р. (дата набрання рішенням суду №15/156-Д законної сили) заборгованість відповідача становить 20074,20грн., яка складається з 19664,52грн. плати за використання торгового місця виходячи із наступного розрахунку:

- 1200,00грн. (плата за використання торгового місця за місяць) х 16 місяців (період з листопада 2010р. по лютий 2012р. включно) = 19200,00грн.;

- 1200,00грн. (плата за використання торгового місця за місяць) : 31 день х 12 днів березня (з 01.03.2012р. по 12.03.2012р. включно) = 464,52грн.,

та 409,68грн. плати за нагляд за торговим павільйоном.

Відповідно до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідач своїх зобов'язань по сплаті орендних платежів (за період оскарження рішення по справі №15/156-Д в суді апеляційної інстанції) в сумі 20074,20грн. по договору на розміщення торгового місця НОМЕР_2 від 22.09.2009р. у період з листопада 2010р. по 13.03.2012р., не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують протилежне).

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 20074,20грн., з яких 19664,52грн. плата за використання торгового місця та 409,68грн. плата за нагляд за торговим павільйоном, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Суд вважає непереконливими усні пояснення ФОП ОСОБА_1 стосовно того, що договір НОМЕР_2 від 22.09.2009р. є розірваним з моменту отримання письмового повідомлення від орендодавця про розірвання договору, тобто з листопада 2010 року (а.с.52-53), оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи №15/156-Д, зокрема, у рішенні суду по вищевказаній справі встановлено, що договір продовжив дію до 04.02.2011р., та був чинним на час прийняття рішення (а.с.57 на звороті). Натомість у зв'язку із несплатою відповідачем з лютого 2010р. плати за розміщення торгового місця та плати за нагляд за торговим павільйоном (що є порушенням умов укладеного договору та підставою для його розірвання), позивач і звернувся до суду з позовом про розірвання договору в судовому порядку, за результатами розгляду якого судом прийнято рішення про розірвання договору.

Оскарживши вказане рішення суду в апеляційному порядку, відповідач підтвердила факт дійсності договору НОМЕР_2 від 22.09.2009р.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.5 ст.188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Рішення господарського суду від 02.02.2011р. відповідно до приписів ч.5 ст.85 ГПК України набрало законної сили 13 березня 2012р., тобто з дня прийняття постанови Рівненським апеляційним господарським судом у справі №15/156-Д.

Отже договір НОМЕР_2 від 22.09.2009р. вважається розірваним з 13 березня 2012р.

Також суд приймає до уваги, що в матеріалах господарської справи міститься постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 13.04.2012р. за заявою громадянки ОСОБА_1, де вона просить прийняти міри до представників ринку "Червона Гора", які пошкодили її торговий кіоск, що розташований на території ринку, по АДРЕСА_2 (а.с.48-50).

В ході проведеної перевірки встановлено що демонтаж торгового кіоску НОМЕР_3 було розпочато 06.04.2012р. (тобто після набрання законної сили постановою Рівненського апеляційного господарського суду у справі №15/156-Д).

У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи також вказано, що в діях адміністрації ТОВ "Бердичів" вбачаються ознаки складу злочину, передбаченого ст. 356 КК України, проте дана категорія справ розглядається лише судами в порядку приватного звинувачення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доводів позивача не спростував, доказів погашення заборгованості не надав, заперечення відповідача спростовується вищевикладеним.

За таких обставин, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" (13300, м.Бердичів, вул.Гранична, 3, ідентифікаційний код 30103662):

- 19664,52грн. плати за використання торгового місця,

- 409,68грн. плати за нагляд за торговим павільйоном,

- 1609,50грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.