Рішення

від 20.07.2012 по справі 5006/14/136пд/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.07.12 р. Справа № 5006/14/136пд/2012

за позовом Приватного підприємства «Ком-Поа», ЄДРПОУ 33802025, м.Луганськ

до відповідача Приватного акціонерного товариства «Керамет», ЄДРПОУ 13508852,

м.Донецьк

про визнання договору недійсним

Суддя Г.В.Левшина

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Лебеденко С.В. - по дов.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Ком-Поа», м.Луганськ, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Керамет», м.Донецьк, про визнання договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. недійсним.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на відсутність у відповідача ліцензії на заготівлю, переробку, металургійну переробку металобрухту чорних металів; на підписання договору з боку відповідача неуповноважною особою. Крім цього, як вказує позивач, сторони у спірному договорі належним чином не погодили його предмет, а саме, не визначили відповідно до технічних вимог ДСТУ 4121-2002 виду брухту, що мав бути поставлений.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, що надійшов на адресу суду 20.07.2012р., в якому проти позовних вимог заперечує. В обгрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на повну відповідність оспорюваного правочину вимогам закону, узгодження сторонами всіх його істотних умов. Також відповідач зазначив, що позивачем не наведено належних доказів вчинення відповідачем оспорюваного договору з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства та наявності дефектів форми оспорюваного правочину.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як встановлено судом, 06.02.2009р. між позивачем та ЗАТ «Керамет» (правонаступником прав та обов'язків якого згідно з наданими до справи матеріалами є відповідач) був укладений договір №КМУ-09/18, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити, а відповідач (покупець) - прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, лом та відходи чорних металів у відповідності з технічними вимогами, вказаними в договорі, згідно зі специфікаціями та доповненями.

Згідно з п.2.2 договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. загальна сума договору складає суму в національній валюті України, визначену на підставі даних специфікацій та додатків, які додаються до даного договору.

Кількість товару визначається на підставі специфікацій та додатків до даного договору (п.4.1 договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р.).

Пунктом 5.1 вказаного вище договору встановлено, що розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України на підставі фактично поставленого товару відповідно до прийомо-передавальних актів ф.69 або ф.19 шляхом перерахування на протязі 5-ти банківських днів грошових коштів на р/р постачальника.

Сторонами також узгоджено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2009 року, що закріплено в п.10.2 договору.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Обгрунтовуючи свої вимоги про визнання недійсним договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. позивач посилається на неузгодженість сторонами такої істотної умови вказаного договору, як його предмет.

Проте, як встановлено судом в п.1.1 договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити лом та відходи чорних металів у відповідності з технічними вимогами, відповідно до специфікацій та додатків.

Сторонами до договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. були складені та підписані специфікації від 28.09.2010р., 08.10.2010р., 18.10.2010р., 25.10.2010р., в яких узгоджено найменування, габарити та маса, ступінь чистоти товару, який має постачатися позивачем відповідачу та умови поставки товару покупцю.

Таким чином, наявність вказаних специфікацій до договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. підтверджує узгодження сторонами предмету цього договору.

За таких обставин, за висновками суду, сторонами в договорі №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. було узгоджено такі істотні умови господарського договору як предмет, ціна та строк дії договору, внаслідок чого він є укладеним відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України та ст.180 Господарського кодексу України.

Як наслідок, твердження позивача щодо недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами укладених договорів поставки не відповідають дійсності.

Крім цього, виходячи зі змісту ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України у разі недосягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору, такий правочин буде тільки підтвердженням наміру сторін укласти відповідний договір.

Неукладений сторонами договір є неіснуючим у часі, пространстві та по відношенню до невизначеного кола осіб.

Тобто, наслідком неузгодження сторонами всіх істотних умов договору є неукладення цього договору.

Відсутність всіх істотних умов не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом п.2.6 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів, затвердженої наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.02.2003р. №14/65, приймання промислового металобрухту від юридичних осіб оформляється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, її місцезнаходження, кількості та джерел походження металобрухту, рівня дози випромінювання, а також з відміткою про вибухову безпеку та, у разі потреби, про дезактивацію і очищення металобрухту від шкідливих речовин.

Як встановлено судом, згідно з наданим до матеріалів справи прийомо-здаточним актом №366-КМ00000346-ЦА від 31.10.2010р., податковою накладною№120 від 31.10.2010р., копії яких надані до матеріалів справи відповідачем, за договором №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. позивачем здійснювалось постачання брухту на загальну суму 9948269,75 грн. У вказаному акті сторонами визначено вид товару, його кількість, якість та ціна, засміченість, розрахункова вага.

Зазначені документи відповідно до вимог Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність" є первинним документами, підставою для бухгалтерського обліку та відповідно до приписів ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України приймаються судом в якості належних та допустимих доказів по справі. Тобто, товар за оспорюваним правочином постачався позивачем відповідачу.

При цьому, посилання позивача на невідповідність вказаного акту вимогам п.2.6 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових і чорних металів судом до уваги не приймаються.

Зокрема, згідно п.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Виходячи з того, що обов'язковість складання актів приймання металобрухту за формою, наведеною в ліцензійних умовах, не передбачена чинним законодавством, сторони правомірно дійшли згоди в оспорюваному правочині про можливість приймання металобрухту за актами ф.69.

Одночасно, згідно наданих до матеріалів справи платіжних доручень в оплату отриманого брухту в період з 01.10.2010р. по 31.12.2010р. відповідачем було перераховано позивачу 9948269,75 грн.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, сторонами виконувались свої зобов'язання за укладеним договором поставки №КМУ-09/18 від 06.02.2009р.

Частиною 5 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним.

Таким чином, для визнання правочину фіктивним та, як наслідок, визнання його недійсним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину на ненастання правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а також відсутність будь-яких дій сторін, спрямованих на виконання умов договору.

При цьому, при зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Як встановлено судом вище, на виконання зазначеного договору поставки №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. сторонами здійснювалось постачання товару, що підтверджується наданим до матеріалів справи прийомо-здаточним актом, а також проводились розрахунки за цим договором. Викладене підтверджує наявність у сторін під час підписання оспорюваного правочину наміру створити реальні правові наслідки.

На підставі викладеного, враховуючи надані до матеріалів справи первинні документи, за висновками суду, сторонами було вчинено дії, спрямовані на настання відповідних правових наслідків, тому відсутні будь-які правові підстави вважати спірний договір фіктивним.

Статтями 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України встановлений принцип господарського судочинства, згідно з яким кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обгрунтування своїх вимог або заперечень.

Жодних доказів того, що спірний договір поставки вчинений без наміру створення правових наслідків, позивачем не надано та, відповідно, таких обставин судом не встановлено.

Таким чином, судом встановлено, що спірний договір поставки №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. відповідає вимогам чинного законодавства, має всі істотні умови, фактично виконувався сторонами та є дійсним.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на ті обставини, що за місцезнаходженням відповідача відсутні будь-які складські приміщення та виробничі майданчики. Зокрема, такі зауваження позивача не є підставою для визнання договору недійсним та у будь-якому разі не спростовують фактичного наміру сторін на виконання спірного договору.

Відповідно до ст.227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За таких обставин, при заявленні вимог про визнання договору недійсним згідно вимог ст.227 Цивільного кодексу України позивачем має бути доведено, зокрема, відсутність у особи відповідного дозволу на вчинення правочину.

Проте, твердження позивача щодо відсутності у ПрАТ «Керамет» відповідної ліцензії із заготівлі, переробки брухту чорних/кольорових металів спростовуються наданою до матеріалів справи ліцензією серії АВ №580886, виданою ПрАТ «Керамет» на заготівлю, переробку металобрухту чорних металів. Яка підтверджує право та технологічні можливості займатися такою діяльністю, отже відсутні правові підтсави вважати, що оспорюваний договір вчинено всупереч інтересам держави.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Виходячи зі змісту позовної заяви, договір №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. був підписаний з боку відповідача комерційним директором Гурульовим А.В., який діяв на підставі довіреності №КМ-02/08-31 від 06.08.2008р.

Як встановлено судом, договір №КМУ-10/132 від 01.11.2010р. підписаний комерційним директором Гурульовим А.В., який діяв на підставі довіреності №КМ-02/08-31 від 06.08.2008р.

Згідно ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Також юридична особа може набувати прав та обов'язків через інститут представництва. Правовідносини представництва виникають відповідно на підставі закону, договору або акту органу юридичної особи (ст.237 Цивільного кодексу України).

Тобто, законодавством визначено, що юридична особа бере участь у цивільному обороті через органи юридичної особи або через представників. При цьому визначальною є підстава, за якою діє суб'єкт - статут чи довіреність.

Як встановлено судом, згідно з наданою до матеріалів справи довіреністю від 06.08.2008р. №КМ-02/08-31 ЗАТ «Керамет» було уповноважено комерційного директора Гурульова А.В. на укладання від імені товариства усіх договорів, контрактів, угод, правочинів, пов'язаних з придбанням, реалізацією, переробкою брухту та відходів чорних металів, придбанням, реалізацією товарів виробничо-технічного призначення, забезпеченням роботи товариства за основними видами діяльності, а також на підписання усіх, в тому числі фінансових, банківських, бухгалтерських та інших документів, пов'язаних з укладенням (підписанням), виконанням усіх договорів, контрактів, угод, правочинів, визначених цією довіреністю.

Відповідно до ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, за висновками суду, Гурульов А.В., який діяв на підставі довіреності, був уповноважений на підписання договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. та діяв від імені відповідача.

При цьому, всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено належними доказами факту підписання оспорюваного правочину не уповноваженою особою.

Всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем наявності підстав для визнання спірного договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. недійсним не доведено (зокрема, позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

За таких обставин, враховуючи викладене, позов про визнання недійсним договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. підлягає залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог Приватне підприємство «Ком-Поа», м.Луганськ до Приватного акціонерного товариства «Керамет», м.Донецьк про визнання договору №КМУ-09/18 від 06.02.2009р. недійсним.

В судовому засіданні 20.07.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 20.07.2012р.

Суддя Левшина Г.В.