Рішення

від 17.07.2012 по справі 2146-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.07.2012Справа №5002-15/2146-2012

За позовом Фізичної особи-підприємця Бабій Лариси Олексіївни (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до відповідача Приватного підприємства «Ена» (ідентифікаційний код 31038762)

про стягнення 70 547,08 грн.

Суддя Іщенко І.А.

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача - не з'явився

Від відповідача - Аширов Ф.Ю., представник, довіреність від 12.12.2011

Обставини справи: Фізична особа-підприємець Бабій Лариса Олексіївна звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Приватного підприємства «Ена» про стягнення 70 547,08 грн. збитків.

У вступній частині позову позивач зазначив Товариство з обмеженою відповідальністю «Дора» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, однак, у судовому засіданні представник позивача представив суду заяву з проханням не залучати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дора» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки, права Товариства з обмеженою відповідальністю «Дора» не зачіпаються при розгляді даного спору.

Представник відповідача у судовому засіданні представив суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, проти задоволення позову заперечує.

У судовому засіданні 17.07.2012 оголошувалась перерва для надання сторонами документального обґрунтування позовних вимог та заперечень, після перерви представник позивача до судового засіданні не з'явився, згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, явка сторони у судове засідання та надання доказів є її правом, а не обов'язком.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, вважає за необхідне зазначити наступне.

Приписи статті 1166 Цивільного кодексу України передбачають загальні підстави деліктної відповідальності за завдану майнову шкоду, наявність яких необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди. Такими підставами є: протиправність дій особи, збитки (майнова шкода, якої зазнала потерпіла сторона), причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками (а саме, збитками), вина особи, яка вчинила правопорушення.

В той же час, суд звертає увагу на те, що за загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків (шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився відповідач.

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 №6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести суду факт спричинення та розмір шкоди, заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлена позивачем сума у розмірі 70 547,08 грн. за своєю правовою природою й в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України не є збитками.

Звертаючись до суду з даним позовом Фізична особа-підприємець Бабій Лариса Олексіївна посилається на те, що на підставі договору поставки від 27.12.2011 ТОВ «Компанія Софія-Крим» поставила для реалізації позивачу продукцію за адресою: АДРЕСА_1 згідно видаткової накладної №000000037 від 28.12.2011 на загальну суму 70 547,08 грн.

Позивач зазначає, що реалізація продукції повинна була проводитися з торгівельного магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_2, торговий павільйон та продукція була завезена на вказану адресу 28.12.2011, однак, доказів цього суду не представив.

Також, позивач у позові вказує, що відповідно до актів позивача №1, 2, 3, 4 від 14.02.2012, продукція на суму 70 547,08 грн. під впливом низької температури та сильного вітру заморозилась нижче мінус 20 градусів, що призвело до її повного пошкодження. На додаток представник ТОВ «Дора» повідомив, що реалізація вказаної продукції була неможлива у зв'язку з відключенням об'єкту від електромережі керівництвом ПП «Ена». Відкриття даху, знесення вікон та дверей проводилося за вказівкою керівництва ПП «Ена». Вказані факти підтверджуються актом встановлення відключення від електромережі, вимогою представника ПП «Ена» за довіреністю Аширова Ф.Ю. звільнити приміщення до 10.01.2012.

Позивач вказує, що надав для реалізації свою продукцію згідно з видатковою накладною №000000037 від 28.12.2011 за адресою: АДРЕСА_2 ТОВ «Дора» яка знаходилася у вказаному приміщенні на підставі договору суборенди приміщень, однак, доказів такого суду не представив.

Позивач вважає, що сума понесених збитків позивачем від незаконних дій відповідача встановлена видатковою накладною №000000037 від 28.12.2011 у розмірі 70547,08 грн. та підтверджена актами списання пошкодженого майна від 14.02.2012. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на статті 224, 225 Господарського кодексу України та статтю 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно свідоцтва про право власності серії САЕ №198522 від 28.10.2010 та витягу про державну реєстрацію прав №27892471 від 04.11.2010, нежитлова будівля, зупиночний павільйон з об'єктами громадського обслуговування за адресою: АДРЕСА_2 належить ПП «Ена».

06.04.2006 між ПП «Ена» та Торговим домом «Валенсія» був укладений договір оренди нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_2, однак, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.09.2011 у справі №5002-17/6061-2010 зобов'язано Торговий дім «Валенсія» повернути Приватному підприємству «Ена» нежитлове приміщення площею 80 кв.м., розташоване у зупиночному павільйоні по АДРЕСА_2.

Таким чином, позивач не представив суду доказів знаходження у приміщенні відповідача продукції поставленої згідно видаткової накладної №000000037 від 28.12.2011 на загальну суму 70 547,08 грн.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення та розмір збитків, заподіяних відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків а також факт самого правопорушення.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала збитків, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Таким чином, всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач не представив суду безперечних доказів заподіяння збитків Приватним підприємством «Ена» у розмірі 70 547,08 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову.

Судовий збір покладається на позивача згідно вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повне рішення складено 20.07.2012.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

В позові відмовити.

Суддя І.А. Іщенко