Рішення

від 16.07.2012 по справі 5011-37/5777-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-37/5777-2012 16.07.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком»

про стягнення 35 682,85 грн.

Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь представники сторін:

від позивача: Малеванчук І.В., Пустовойт Д.М.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком» про стягнення 35 682,85 грн. коштів отриманих за поставку продукції згідно з видатковими накладними.

Ухвалою суду від 04.05.12 р. було порушено провадження у справі № 5011-37/5777-2012 та призначено її розгляд на 30.05.12 року, зобов'язано сторін надати певні документи.

У судовому засіданні 30.05.12 р. представник позивача повідомив, що на даний момент вимог ухвали суду від 04.05.12 р. виконати не готовий.

Представник відповідача у дане судове засідання не з'явився, вимог ухвали суду від 04.05.12 р. не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Зокрема, відповідно до повідомлення відділення поштового зв'язку -«за зазначеною адресою не проживає».

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року"(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році"зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи-учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році"(із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній"і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Ухвалою суду від 30.05.12 р. було відкладено розгляд справи до 04.07.12 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 04.05.12 р.

У судовому засіданні 04.07.12 р. представник позивача надав суду власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, відсутні справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та рішення цих органів з такого спору та оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду, заявив клопотання про продовження строку розгляду спору, яке суд задовольнив з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору задовольнив.

Представник відповідача у судове засідання 04.07.12 р. повторно не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Зокрема, відповідно до повідомлення відділення поштового зв'язку -«фірма вибула».

Враховуючи наведене, у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у призначене судове засідання та невиконанням ним вимог ухвали суду, та для витребування у позивача додаткових доказів у справі, що перешкоджало вирішенню спору у даному судовому засіданні, суд ухвалою від 04.07.12 р. відклав розгляд даної справи на 16.07.12 р.; задовольнив клопотання позивача про продовження строку вирішення спору та продовжив строк розгляду даної справи на п'ятнадцять днів до 18.07.12 р.; зобов'язав позивача надати суду: банківські виписки, засвідчені належним чином установою банку, які засвідчують перерахунок грошових коштів відповідачу; повторно зобов'язати відповідача надати суду письмовий відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 ГПК України, з поясненнями по суті заявлених вимог та докази якими вони обґрунтовуються, докази його надіслання позивачу.

У судовому засіданні 16.07.12 р. представник позивача надав суду документи у справі, які було зареєстровано службою діловодства Господарського суду м. Києва та залучено до матеріалів справи; повторно підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання 16.07.12 р. повторно не з'явився, вимог ухвал суду в даній справі не виконав, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідачу про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В ході усної домовленості Товариство з обмеженою відповідальністю «Віком»(постачальник) зобов'язалось поставити Товариству з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»(покупець) непродовольчі товари, а останній зобов'язався їх оплатити.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку про укладення між сторонами господарського договору у спрощеній формі.

Умови договору свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З наданих суду документів вбачається, що позивач оплатив виставлені відповідачем рахунки-фактури № В-00000040 від 21.04.11 р. на суму 12 480,12 грн., № В-00000075 від 05.09.11 р. на суму 31 973,74 грн., № В-00000078 від 15.09.11 р. на суму 903,60 грн. та № В-00000098 від 14.11.11 р. на суму5 409,00 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку.

Однак, всупереч досягнутих домовленостей ТОВ «Віком»здійснило поставку непродовольчих товарів не в повному обсязі у відповідності до видаткових накладних № В-00000040 від 19.05.11 р. на суму 8 736,08 грн., № В-00000043 від 16.06.11 р. на суму 416,00 грн. та № В-00000059 від 30.08.11 р. на суму 2 912,03 грн.

Враховуючи наведене, ТОВ «Рамірент Україна»неодноразово направляло на адресу ТОВ «Віком»листи (вих. № 58 від 28.02.12 р., № 103 від 09.04.12 р.) з вимогою передати позивачу недопоставлену оплачену продукцію, а в разі неможливості здійснити поставку - повернути кошти, які були за неї сплачені у розмірі 35 682,85 грн.

Однак відповідач залишив вищевказані вимоги без відповіді та реагування.

За таких обставин ТОВ «Рамірент Україна»звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Віком»про стягнення 35 682,85 грн. попередньо оплачених коштів у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо поставки непродовольчої продукції.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до часини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, сплативши вартість непродовольчої продукції згідно з виставленими відповідачем рахунками-фактурами, тоді як відповідач зобов'язання щодо поставки здійснив неналежним чином.

Оскільки у відповідності до видаткових накладних № В-00000040 від 19.05.11 р. на суму 8 736,08 грн., № В-00000043 від 16.06.11 р. на суму 416,00 грн. та № В-00000059 від 30.08.11 р. на суму 2 912,03 грн. не було встановлено строк постачання відповідачем непродовольчої продукції, то порушення ним зобов'язання щодо постачання починається, з 21.04.12 р.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення 35 682,85 грн. попередньо сплачених грошових коштів, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»щодо стягнення з ТОВ «Віком»попередньо сплачених грошових коштів у розмірі 35 682,85 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Судом було встановлено, що при подачі позовної заяви ТОВ «Рамірент Україна» згідно з платіжним дорученням № 15082 від 03.04.2012 р. було сплачено судовий збір у розмірі 1 610,00 грн.,

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір»від 08.06.11 року № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Згідно з пунктом 1 статті 22 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік»від 23.12.2010 р. № 2857-VI станом на 01.01.2012 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 073,00 грн.

За подання позовної заяви майнового характеру позивач повинен сплатити 2 відсотки від ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати, та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ціни позову у справі № 5011-37/5630-2012 повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1 609,50 грн.

У відповідності до Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

За таких обставин зайво сплачений судовий збір у розмірі 0,50 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 625, 629, 530, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 181, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віком»(03110, м. Київ, вул. Пироговського, 19, корпус 4, код ЄДРПОУ 31169284) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»(04074, м. Київ, вул. Бережанська, 9, код ЄДРПОУ 32664239) 35 682 (тридцять п'ять тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 85 коп. попередньо оплачених грошових коштів та 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. На підставі даного рішення повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Рамірент Україна»(04074, м. Київ, вул. Бережанська, 9, код ЄДРПОУ 32664239) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 0 (нуль) грн. 50 коп., що перерахований платіжним дорученням № 15082 від 03.04.2012 р. (оригінал якого залишається в матеріалах справи), як зайво сплачений.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 19.07.12 р.

Суддя Гавриловська І.О.