Постанова

від 17.07.2012 по справі 47/426

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2012 № 47/426

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дзюбка П.О.

суддів: Сотнікова С.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря: Волошиній З.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Карпов С.Б. ( за довіреністю),

від відповідача 1: Бринза Д.О. ( за довіреністю),

від відповідача 2: Пінчук А.А. ( за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування»

на рішення Господарського суду м. Києва від 31.01.2012 р.

у справі № 47/426 (суддя: Станік С.Р.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування»

до 1. Державного підприємства «Український державний центр транспортного сервісу «Ліски» ;

2. Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно -страхова компанія».

про стягнення 20 981,38 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 47/426 в задоволення позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ПАТ «Просто-Страхування» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 47/426 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 47/426 та призначено до розгляду на 17.07.2012 р. в складі колегії головуючий суддя Дзюбко П.О., суддів Пантелієнко В.О., Разіна Т.І.

Розпорядженням секретаря судової палати від 17.07.2012р. № 01-22/3/1 змінено склад колегії суддів, та призначено новий склад колегії: головуючий суддя Дзюбко П.О., судді Сотніков С.В., Разіна Т.І.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.10.2007 між позивачем, як страховиком, та ОСОБА_5, як страхувальником, було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № АТК 133245, згідно умов якого застраховано транспортний засіб марки «Hundai Accent», державний номер НОМЕР_1, вигодонабувачем є ОСОБА_5 , строк дії договору: з 19.10.2007 до 19.10.2008.

Згідно довідки , що видана інспектором Дніпровського ВДАІ -30.04.2008 о 16:15 хв. по вулиці Алма-Атинській, 28 в м. Києві сталася ДТП за участю транспортного засобу «Hundai Accent", державний номер НОМЕР_1, під керуванням гр. ОСОБА_5 (власник транспортного засобу -ОСОБА_5.) та транспортного засобу "Opel Astra", державний номер НОМЕР_2, під керуванням гр. ОСОБА_6 (власник транспортного засобу -ДП "Український державний центр транспортного сервісу "Ліски").

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 06.05.2008 у справі №3-15981/08 гр. ОСОБА_6 визнано винним у правопорушенні, передбаченому ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнено до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Згідно звіту № 974/8727 від 09.06.2008 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки Accent", державний номер НОМЕР_1 складає 16 331,48 грн.

Відповідно до розрахунку страхового відшкодування № 27 від 26.06.2008 розмір страхового відшкодування складає 20 981,38 грн.

Згідно із страховим актом від 26.06.2008, пошкодження транспортного засобу марки «Hundai Accent", державний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, яке сталося 30.04.2008, за участю застрахованого автомобіля «Hundai Accent», державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія гр. ОСОБА_5 та автомобіля «Opel Astra», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія гр. ОСОБА_6, визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати в якості страхового відшкодування 20 981,38 грн.

Позивачем було виплачено страхове відшкодування в сумі 20 981,38 грн. на користь ОСОБА_5, що підтверджується платіжного доручення № 13965 від 07.07.2008

Між відповідачем-2 -ПАТ "Українська пожежно-страхова компанія", як страховиком, та відповідачем-1 - ДП " державний центр транспортного сервісу "Ліски", як страхувальником, було укладено поліс загальнообов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів зі строком дії з 17.02.2008 - 16.02.2009, забезпечений транспортний засіб -автомобіль «Opel Astra», державний номер НОМЕР_2 (належним чином засвідчена копія якої знаходиться в матеріалах справи, а оригінал було досліджено судом в судовому засіданні по справі).

Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Стаття 979 Цивільного кодексу України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно статті 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Вимогами статті 993 Цивільного кодексу України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.1 ст.1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 1172 ч. 2 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В статті 1187 Цивільного кодексу України наведено визначення: „Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб".

Згідно із п.2 ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Ч. 1 статті 1191 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно абз. ґ) п.п. 38.1.1 п. 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов зокрема до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

У підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(у редакції, яка була чинна станом на момент виплати страхового відшкодування, тобто на момент, коли у нього виникло право на регресний позов) визначено, що учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані: вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

У підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"(у редакції закону України від 17.02.2011 р. N 3045-VI) визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5, як страхувальником, та позивачем, як страховиком, було укладено договір добровільного страхування транспортних засобів № АТК 133245 від 19.10.2007, згідно умов якого об'єктом страхування є транспортний засіб марки «Hundai Accent», державний номер НОМЕР_1.

Внаслідок ДТП, яке сталося 30.04.2008 в м. Київ, на вул. Алма-Атинська за участю застрахованого автомобіля марки «Hundai Accent», державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля марки «Opel Astra», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, внаслідок якого відбулось пошкодження автомобілів, а ОСОБА_6 визнано винним у правопорушенні, передбаченому ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 06.05.2008 у справі №3-15981/08.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного договору АТК 133245 від 19.10.2007, на підставі страхового акту від 26.0.2008, затверджено пошкодження застрахованого транспортного засобу марки «Hundai Accent», державний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП, яке сталося 30.04.2008 в м. Київ, на вул. Алма-Атинська, між зазначеним автомобілем під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля «Opel Astra», державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, визнано позивачем страховим випадком та призначено до виплати в якості страхового відшкодування 20 981,38 грн., яке було виплачено позивачем у повному обсязі в сумі 20 981,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13965 від 07.07.2008 .

Колегія суддів вважає, що оскільки автомобілем «Opel Astra», державний номер НОМЕР_2, яким під час ДТП керував водій ОСОБА_6, цивільно-правова відповідальність застрахована у відповідача-2 згідно полісу загальнообов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів , суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що позивач на підставі ст.ст. 22, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 228 Господарського кодексу України набув право регресу до відповідача щодо відшкодування останнім понесених позивачем витрат щодо відновлювального ремонту автомобіля Accent", державний номер НОМЕР_1.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції оскільки право регресу у позивача виникає на підставі закону, за відсутністю договірних відносин, отже строк виконання обов'язку щодо відшкодування відповідачем понесених позивачем витрат у вигляді суми страхового відшкодування, виникає на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто протягом 7-ми днів з моменту виставлення вимоги, а позивачем належних доказів направлення вищезазначеної вимоги (як-то фіскальний чек, опис вкладення, повідомлення про вручення поштового відправлення) до матеріалів справи не надано, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 суми виплаченого страхового відшкодування в розмірі 20 981,38 грн. не є законною та обґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Щодо застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (п.3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (п.4).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки згідно статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а прав та охоронюваних законом інтересів саме позивача відповідачі не порушували, а тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності, як строку для захисту саме порушеного права.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вище сказаного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 47/426, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Просто-Страхування» на рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 47/426 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 31.01.2012 року у справі № 47/426 залишити без змін.

Матеріали справи № 47/426 повернути господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Дзюбко П.О.

Судді Сотніков С.В.

Разіна Т.І.