Ухвала

від 20.06.2012 по справі 2-а-5686/11/1470

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2012 р.Справа № 2-а-5686/11/1470

Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді -Осіпова Ю.В.,

суддів -Косцової І.П., Кравця О.О.,

при секретарі Коваленко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з ВПП у м.Миколаєві на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство «Термінал-Укрхарчозбутсировина»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з ВПП у м.Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28 липня 2011 року ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з ВПП у м.Миколаєві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень: №0000430037/0 від 16.09.2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень, жовтень і листопад 2009р., січень, лютий і квітень 2010 року - на суму 1062925 грн. та №0000530037/0 від 31.12.2010р. про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ за жовтень 2010р. на суму 824593 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року адміністративний позов ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення -рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з ВПП у м.Миколаєві №0000430037/0 від 16.09.2010 року та №0000530037/0 від 31.12.2010р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»судовий збір в сумі 6,80 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві 06.10.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»(код ЄДРПОУ 13857469 ) зареєстровано 20.10.1993 року виконкомом Миколаївської міськради, є платником ПДВ та перебуває на обліку, як платник податків у СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві (т.1 а.с.94,95 ).

В період з 30.08.2010 року по 10.09.2010 року працівниками СДПІ по роботі з ВПП у м.Миколаєві було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності підтвердження залишків невідшкодованих сум податку на додану вартість за періоди: травень 2009 року, вересень 2009 року, жовтень 2009 року, грудень 2009 року, січень 2010 року та березень 2010 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт від 13.09.2010р. №929/37/13857469, яким встановлено порушення позивачем вимог п.1.8. ст.1, пп.7.7.1, 7.7.2 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - завищено заявлене бюджетне відшкодування з ПДВ: за червень 2009 року - на суму 5 9770 грн., за жовтень 2009 року - на суму 132 514 грн., за листопад 2009 року - на суму 138614 грн., за січень 2010 року - на суму 633135 грн., за лютий 2010 року - на суму 110665 грн., за квітень 2010 року - на суму 42020 грн. (т.1 а.с.13-39 ).

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки, 16.09.2010р. податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000430037/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1062925 грн. (т.1 а.с.92).

Крім того, в період з 07.12.2010 року по 27.12.2010 року відповідачем було проведено ще одну невиїзну документальну перевірку ТОВ МП «Термінал - УХЗС»з питань правомірності підтвердження позивачем залишків невідшкодованих сум ПДВ за жовтень 2010 року.

За результатами даної (повторної) перевірки перевіряючими було складено акт від 29.12.2010р. №1391/37/13857469, в якому зазначено, що позивачем, в порушення приписів п.1.8. ст.1, пп.7.7.1, п.7.7.2 п.7.1 ст.7 Закону про ПДВ, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за жовтень 2010 року - на 824593 грн. (т.1 а.с.40-91 )

На підставі вказаного акту перевірки, 31.12.2010р. СДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000530037/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 824593 грн. (т.1 а.с.93 ).

При цьому, відповідачем зазначено (арк.23 акту №929, арк.47 акту №1391 ), що в ході перевірки «досліджено факт, коли у контрагентів в ланцюгах постачання (друга-четверта ланка ) встановлено взаємовідносини з суб'єктами господарської діяльності, які - порушили свої податкові зобов'язання, що стало підставою для висновку про необґрунтованість заявлених ТОВ МП «Термінал-УХЗС»вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, оскільки він діяв без належної обачності й обережності».

В мотивації цієї позиції на стор.9-23 акту №929 та на стор.37-47 акту №1391 зазначено, що окремі підприємства в другій-четвертій ланках «ланцюгу», з якими ТОВ МП «Термінал-УХЗС»взагалі не мало ніяких взаємовідносин, згідно баз даних державної податкової служби зняті з обліку, припинені, відсутні за місцезнаходженням на день складання актів перевірок.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і представники СДПІ, в свою чергу, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не довели належними і беззаперечними доказами фіктивність (безтоварність) укладених угод та факт невиконання своїх зобов'язань перед бюджетом контрагентів, за яких позивач ніякої відповідальності нести не може.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими і правильними, з огляду на наступне.

Так, правовідносини, що є предметом судового дослідження врегульовані Законом України «Про систему оподаткування», Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення з господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати виключно на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками позивач надано до суду 1-ї інстанції усі необхідні копії документів, що беззаперечно підтверджують вчинення цивільно-правових угод і здійснення господарських операцій між позивачем та його безпосередніми контрагентами за охоплені перевірками податкові періоди, а саме - копії договорів, податкові, видаткові і товаротранспортні накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), банківські виписки (платіжні доручення) та інші первинні документи - по взаємовідносинах з ТОВ «Премиум Ойл»(ЄДРПОУ 35817342 ) за жовтень,грудень 2009 року, березень, червень 2010р.; по взаємовідносинах з ТОВ «Укррос-транс»(ЄДРПОУ 30056859 ) за травень 2009 року; з ТОВ «111 ІС-Союз»(ЄДРПОУ 33798632 ) за вересень 2009 року; по взаємовідносинах з ПП «Диволд»(ЄДРПОУ 34917799 ) за вересень 2009 року та січень 2010року; по взаємовідносинах з ПП «Фірма Ерликон-агро»(ЄДРПОУ 30243879 ) за вересень 2009 року; по взаємовідносинах з ТОВ «Ларго-груп» (ЄДРПОУ 36579336 ) за березень 2010 року; по взаємовідносинах з ПП «ГЕНІР-БУД»(ЄДРПОУ 31192731 ) за вересень 2010 року; по взаємовідносинах з ТОВ «Єтим»(ЄДРПОУ 31946083 ) за вересень 2010 року; по взаємовідносинах з ТОВ «Теплотехкомплект»(ЄДРПОУ 30899986 ) за вересень 2010 року; по взаємовідносинах з ТОВ «ЕвроТехСервис»(ЄДРПОУ 36486210 ) за вересень 2010 року.

Зазначені документи у повному обсязі надавалися перевіряючим під час проведення перевірки. Однак, разом з тим, податковим органом вказані первинні документи до уваги не було прийнято, та крім того, представниками відповідача ні в ході перевірок, ні під час судового розгляду в судах 1-ї і 2-ї інстанцій не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або) суперечливі, і стали наслідком складення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Навпаки, в судовому засіданні суду 1-ї інстанції відповідачем фактично було підтверджено відповідність наданих позивачем первинних документів вимогам чинного законодавства.

До того ж, із спірних актів перевірок не вбачається аргументоване викладення інкримінованих діянь позивача, що суперечать вимогам «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства»(затв. наказом ДПА України від 10.08.2005р №327 ), з приписів якого слідує, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Пунктами 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку латник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 Закону «Про ПДВ», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних засобів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті. З метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пункт 1.3 статті 1 Закону «Про ПДВ»визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Законом, зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 вказаної статті Закону «Про ПДВ», платники податку, визначені у пп. «а», «в», «г», «д»пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгах (після безпосередніх контрагентів позивача за другими, третіми та іншими ланцюгами ) постачання товарів, робіт, послуг не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, який виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті ПДВ в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Отже, судами обох інстанцій достовірно встановлено, що ТОВ МП «Термінал-УХЗС», відповідно положень пп. 7.2.1 п.7.2, 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, 7.5.1 п.7.5, 7.7.1, 7.7.2 п.7.7 Закону України «Про ПДВ», виконало усі обов'язкові умови для виникнення у нього права на бюджетне відшкодування, а саме:

- податковий кредит сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності;

- товариство сплатило на користь постачальників всю вартість товарів (робіт, послуг) з урахуванням суми ПДВ, яка і була заявлена ним в подальшому до відшкодування;

- товариство, відповідно до Закону, оформило належним чином усі декларації з ПДВ;

- усі безпосередні постачальники (контрагенти) товарів (послуг) включили отримані від позивача суми ПДВ до податкових зобов'язань.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку не безпосередніми контрагентами позивача (які в даному випадку є добросовісними платниками податків ), а іншими суб'єктами господарювання в другому-четвертому ланцюгах постачання в разі фактичного здійснення господарської операції (що не оспорюється відповідачем ), не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму задекларованого ним бюджетного відшкодування.

Як вже зазначалося вище, закон про ПДВ не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування у залежність від перерахування до бюджету ПДВ контрагентами безпосереднього контрагента підприємства (позивача). Тобто, в даному випадку, на думку судової колегії суддів, покупець (позивач) не може нести відповідальність за несплату податків іншими суб'єктами господарювання в другому-четвертому ланцюгах постачання, з якими взагалі відсутні будь-які цивільно-правові відносини (угоди).

Вимога ж п.1.8 ст.1 Закону України «Про ПДВ»щодо надмірної сплати ПДВ, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується виключно саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбаного товару (послуг) їх постачальникам.

Інкримінування позивачеві вчинення дій без належної обачності і припущення про те, що йому (т.б. позивачеві) мало бути відомо про фактичний адміністративно-майновий стан контрагентів в другому-четвертому ланцюгах постачання, з якими він взагалі не мав ніяких відносин, не ґрунтується на чинному законодавстві і є лише припущеннями податкового органу, які не можуть бути використані як належний доказ у справі.

Так, статті 9 та 10 Закону України «Про систему оподаткування»не передбачають для платників податків обов'язку та не надають права вимагати від інших платників податків будь-які відомості щодо здійснення ними господарської діяльності (в тому числі відносно походження товару, реєстрації в якості платника податків, ведення регістрів податкового та бухгалтерського обліку, тощо ).

До того ж, законодавство України не надає позивачеві права контролювати показники податкової звітності по податку на додану вартість інших платників податків, тим більше щодо суб'єктів підприємницької діяльності (по другому, третьому і т.д. ланцюгам постачання) , з якими останній не мав будь-яких господарських чи цивільно-правових відносин.

Таким чином, судова колегія, виходячи з наведеного, вважає, що порушення суб'єктами підприємницької діяльності - контрагентами ТОВ МП «Термінал-УХЗС»в другому-четвертому ланцюгах постачання не можуть впливати на результати діяльності позивача. Отже, якщо суб'єкти господарювання в другому-четвертому ланцюгах постачання не виконали своїх зобов'язань стосовно обчислення та/або сплати податку до бюджету, то це тягне за собою відповідальність та негативні наслідки саме відносно цих осіб.

Отже, відповідно, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має усі необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту по реальним господарським операціям.

До того ж, як вже зазначалося вище, відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не надано належних і беззаперечних доказів визнання нечинними або недійсними (фіктивними) зазначених вище договорів між ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»та його безпосередніми контрагентами (товарність яких СДПІ не оспорює ), не доведено неправомірність включення Товариством вказаних сум ПДВ до складу свого податкового кредиту, не надано належної оцінки наявним первинним документам підприємства, невірно застосовано норми податкового законодавства, що у сукупності і призвело до оформлення протиправних актів перевірок та в подальшому -прийняття неправомірних податкових повідомлень-рішень.

Також, ще раз слід зазначити, що дійсність вказаних в спірних актах договорів, їх реальне виконання сторонами, а також сплата позивачем і його безпосередніми контрагентами ПДВ в ціні товару, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Ще, в даному випадку, слід вказати, що одним з основних принципів розгляду податкових спорів є принцип презумпції добросовісності платника, у зв'язку з яким передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу усіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких встановлена судом.

Констатування фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимим при складанні органом державної податкової служби офіційних документів (т.б. актів перевірок №929 та №1391 ).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», органи державної податкової служби у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради АРК, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень. Поряд з цим, пп. 21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу раїни також зазначено, що посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, суд бере до уваги і те, що, відповідно до ст.4 ПК України, податкове законодавство ґрунтується, крім іншого, на презумпції правомірності рішень платника податків в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне множинне трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Таким чином, відповідач, в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії (рішення), що, в свою чергу, і було належною підставою для задоволення позову судом 1-ї інстанції.

Окрім того, в даному випадку, судова колегія вважає за необхідне ще раз зауважити, що ні в ЗУ «Про ПДВ», ні в інших законодавчих актах з питань оподаткування, не зазначено вимоги щодо проведення відшкодування платникові податку сум ПДВ лише тільки після сплати відповідних сум цього податку до бюджету контрагентами і неможливості такого відшкодування у разі несплати ними податку взагалі.

До того ж, згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) 3-х осіб у 2-й, 3-й чи 4-й ланках ланцюга постачання товару, безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також слід зазначити, що відповідно до вимог ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, не зважаючи ці приписи КАС України, відповідач (т.б. СДПІ), який є суб'єктом владних повноважень, в даному конкретному випадку, свою позицію суду не довів та належним чином її не обґрунтував.

Таким чином, проаналізувавши норми чинного законодавства та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що при здійсненні останньої (додаткової) перевірки і при ухваленні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв з порушенням діючого законодавства та не в межах наданих повноважень, правомірність своїх дій та рішень не довів, в зв'язку із чим, у суду 1-ї інстанції, як вже зазначалося, були усі законні підстави для задоволення даного адміністративного позову саме у такий спосіб.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційних скаргах відповідачів доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.

Отже, за таких обставин, судова колегія, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду -без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з ВПП у м.Миколаєві - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Осіпов Ю.В.

Судді: Косцова І.П.

Кравець О.О.