Постанова

від 18.07.2012 по справі 2а/0570/6466/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/6466/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді

при секретарі

11 год. 40 хв. вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, м. Донецьк

зал судового засідання № 109

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кониченко Олег Миколайович при секретарі судового засідання Козуб Е.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фермерського господарства «Престиж» с. Торське

до управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області

про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії

За участю

представників сторін:

від позивача: Журавльов О.В. - за довір.

від відповідача:Вишнякова Н.Л. - за довір.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фермерське господарство «Престиж», звернувся до Краснолиманського міського суду Донецької області з позовом до управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 14.05.2012 року Краснолиманський міський суд Донецької області ухвалив зазначену справу передати на розгляд Донецького окружного адміністративного суду за предметною підсудністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 05 травня 2012 року фермерське господарство «Престиж» звернулось до управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області з заявою про здійснення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, призначених для особистого селянського господарства, укладених з громадянами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, що є власниками земельних ділянок. Відповідач відмовив у проведені державної реєстрації посилаючись на статтю 20 Земельного кодексу України та Закон України «Про особисте селянське господарство». Позивач вважає дії відповідача незаконними і необґрунтованими, оскільки приписами статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визначаються землі, надані для виробництва сільськогосподарського продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначення для інших цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Так, як згідно договорів укладених між позивачем та власниками земельних ділянок, земельна ділянка буде використовуватись для вирощування сільськогосподарських культур, то нецільового використання земельної ділянки позивачем не вбачається. Крім того, зазначив, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Постанови Кабінету Міністрів від 09.09.2009 року №1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі». Статтею 19 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено підстави для державної реєстрації прав та їх обтяжень. Таким чином, позивач вважає що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, що укладені у порядку, встановленому законом. Крім того, у статті 24 цього Закону, наведений перелік підстав, коли у державній реєстрації може бути відмолено, тоді як відмова у державній реєстрації прав та їх обтяжень не передбачена. З урахуванням вищевикладеного просив суд визнати дії управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області щодо відмови у реєстрації договорів оренди між фермерським господарством «Престиж» та громадянами, власниками земельних ділянок неправомірними та зобов'язати відповідача здійснити таку реєстрацію.

Представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, посилаючь на ті самі підстави що й викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував з тих самих підстав що викладені у письмових запереченнях на позов, що долучені до матеріалів справи та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, фермерське господарство «Престиж» с. Торське, є юридичною особою, зареєстроване рішенням виконавчого комітету Краснолиманської міської ради Донецької області 19.04.2004 року, включене до ЄДРПОУ за номером 32887930.

Відповідач - управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області є юридичною особою - територіальним органом Держкомзему України, у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Держкомзему, головного управління, а також Положенням про управління (відділ) Держкомзему в місті (обласного та районного значення), затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17 червня 2008 р. №123, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2008 року за №626/15317.

У відповідності до статей 5, 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 року №963-ІV, державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Таким чином, відповідач є суб`єктом владних повноважень та здійснює в даних правовідносинах надані йому діючим законодавством України повноваження.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27 лютого 2012 року між фермерським господарством «Престиж» та громадянами, власниками землі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 укладені договори оренди землі. Предметами вказаних договорів є передача в оренду ФГ «Престиж» в строкове платне користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення - для ведення особистого селянського господарства.

05 березня 2012 року позивач звернувся до управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області з заявою про здійснення державної реєстрації вищезазначених договорів оренди землі для ведення особистого селянського господарства, що укладені між ФГ «Престиж» та громадянами, власниками земельних часток (паїв).

Відповідач листом від 15 березня 2012 року за №236 повідомив позивача про неможливість зареєструвати договори оренди, що були укладені ФГ «Престиж», оскільки це суперечить чинному законодавству.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки передбачає використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок, у тому числі для ведення особистого селянського господарства, у розмірі не більше двох гектарів. Згідно з частиною 2 цієї статті відповідні земельні ділянки можуть бути збільшені у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Згідно із статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке відповідно до ст. 125 та 126 ЗКУ та постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 р. №449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» виникає з моменту державної реєстрації цього права, яке посвідчується державним актом про право власності на земельну ділянку (крім випадків, визначених частиною другою ст. 126 вказаного Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, громадянин ОСОБА_3, право власності на земельну ділянку отримав на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009775 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,3711 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_4, право власності на земельну ділянку отримала на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009776 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_4 є власницею земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,3712 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_5, право власності на земельну ділянку отримав на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009780 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,3492 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_6, право власності на земельну ділянку отримав на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009782 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,5462 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_7 право власності на земельну ділянку отримала на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009770 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_7 є власницею земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,7990 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку отримав на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009773 від 08.05.2003 року, вбачається що ОСОБА_8 є власником земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,4307 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_9 право власності на земельні ділянки отримала на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31 та у спадщину за законом. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009774 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_9 є власницею земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,4292 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства. З державного акту на з на право власності земельної ділянки серії ДН№009932 від 22.03.2005 року, вбачається що ОСОБА_9 згідно свідоцтво про право на спадщину за законом від 09.08.2003 року №1941 є власницею земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,4307 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_10 право власності на земельні ділянки отримав на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31 та у спадщину за законом. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009784 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_10 є власником земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,3491 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства. З державного акту на з на право власності земельної ділянки серії ДН№109677 від 18.01.2005 року, вбачається що ОСОБА_10 згідно свідоцтво про право на спадщину за законом ВВО №683188 від 16.11.2004 року р-р 5133 є власником земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,3507 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_11 право власності на земельну ділянку отримала на підставі рішення Кіровської селищної міської ради від 30.01.2003 року №4/5-31. З державного акту на право власності земельної ділянки серії ДН№009771 від 23.04.2003 року, вбачається що ОСОБА_11 є власницею земельної ділянки розташованої на території Кіровської селищної ради Краснолиманського району Донецької області площею 4,4307 га, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

Стаття 22 Земельного кодексу України встановлює, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Відповідно до статті 33 Земельного кодексу України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Так, у відповідності до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» №742 від 15.05.2003 року, особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Таким чином, ані Земельний кодекс України, ані Закон України «Про особисте селянське господарство» не передбачає можливість передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення юридичним особам у власність або в оренду для ведення особистого селянського господарства та визначає суб'єктом права на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства лише громадян.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо правомірності дій відповідача, які виразились у відмові позивачу провести державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок укладених між фермерським господарством «Престиж» та громадянами, власниками землі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Згідно з частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно статі 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, про відмову у задоволені позовних вимог фермерському господарству «Престиж» с. Торське у повному обсязі.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позовних вимог фермерського господарства «Престиж» с. Торське до управління Держкомзему у місті Красний Лиман Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошено вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 18 липня 2012 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складено та підписано 23 липня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кониченко О.М.