Постанова

від 20.07.2012 по справі 1570/2062/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/2062/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2012 року 11 год. 56 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Тарасишиної О.М.,

При секретарі: Таратунської О.В.,

За участю сторін:

представника позивача: Сон К.Е. ,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКА ПАЛЯНИЦЯ»до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012234 від 07.03.2012 р., -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКА ПАЛЯНИЦЯ»до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012234 від 07.03.2012 р.

У судовому засіданні 14.06.2012 року замінено відповідача - Білгород-Дністровську об'єднану державну податкову інспекцію Одеської області на належного - Білгород-Дністровську об'єднану державну податкову інспекцію Одеської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено перевірку, за результатами якої складено акт перевірки від 23.02.12р. № 676/23-219/31257988 , у якому податковим органом встановлено, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Флорена-плюс»та ТОВ «Алміс ЛД» не мають ділової мети, не спричинили реального настання правових наслідків -є нікчемними , що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 5700 грн. На підставі акту перевірки було складено податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012 року № 0000012234 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість (далі -ПДВ) у сумі 5700 грн. та штрафних санкцій у розмірі 976 грн. Позивач не погоджується з висновками перевірки щодо нікчемності договорів між ним та його контрагентами ТОВ «Флорена-плюс»та ТОВ «Алміс ЛД», відтак звернувся до суду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був сповіщений належним чином про дату, час та місце слухання справи, 23.04.2012 року надав через канцелярію суду письмові заперечення по справі.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх письмовими доказами, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову потрібно відмовити з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКА ПАЛЯНИЦЯ»зареєстроване 20.02.2001 р. виконавчим комітетом Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та взято на податковий облік в органах державної податкової служби (а.с. 13).

У періоді, що перевірявся, суб'єкт господарювання був платником податку на додану вартість (а.с. 14).

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу).

Результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт (п. 86.1 ст. 86 цього Кодексу).

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника (п. 86.10 ст. 86 Кодексу).

Головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок ризикових операцій управління податкового контролю юридичних осіб Білгород-Дністровської ОДПІ, інспектором 1 рангу, Новіцькою Тетяною Миколаївною, на підставі п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст.78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 02.12.10 № 2755-УІ (далі - Податковий кодекс), на підставі наданих підприємством відомостей та первинних документів, які свідчать про взаємовідносини з платником податку, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Білгород-Дністровська паляниця», код ЄДРПОУ 31257988, з питань правомірності формування податкових зобов'язань1-та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам, проведеним з: ТОВ «Флорена-плюс», код за ЄДРПОУ 35851839, за період - червень, липень 2011 року та ТОВ «Алміс ЛД», код за ЄДРПОУ 36344226, за період - червень 2011 року.

За результатом перевірки складено акт від 23.02.12р. № 676/23-219/31257988, яким встановлені порушення п. 44.1, ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6. ст.198, ст. 200, п. 201.8, п. 201.10, п. 201.14, п. 201.15 ст. 201, п.202.1 ст. 202 Податкового Кодексу України, ч. 1.5 ст. 203, п. 1.2 ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 3, ст. 5, п.1 ст. 7 Господарського Кодексу України, п.2 ст. 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, п. 3.1, п. 4.1., п. 8 розділу 3, п. 3.1 розділу 5 Наказу ДПА України від 25.01.2011 року № 41, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 5700 грн., в тому числі за червень 2011 року 1800 грн. та липень 2011 року 3900 грн. (а.с. 12-29).

В ході проведення перевірки було встановлено, що позивачем по Декларації за липень 2011р. до складу податкового кредиту було віднесено суму ПДВ в розмірі 3000 грн. по податковим накладним, виписаним ТОВ „Флорена-плюс», а саме: податкова накладна № 302 від 30.06.2011 року на суму 16200 грн. (а.с. 59), та № 312 від 31.07.2011 року на суму 1800 грн. (а.с. 70) за договором укладеним між позивачем та ТОВ „Флорена-плюс»на перевезення вантажу № ТР-21/06/11 від 21.06.2011 року (а.с. 50-52).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ТОВ «Флорена-плюс»зареєстровано Печерською районною у місті Києві Державною адміністрацією 21.04.2008 року (а.с. 54) та згідно довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 375542 керівником ТОВ «Флорена-плюс»є Андреєв Сергій Володимирович (а.с. 55).

В акті перевірки зафіксовано, що від УПМ ДПА у м. Києві отримано Лист від 01.02.2012 №323/26-31, та від ВПМ Білгород-Дністровської ОДПІ отримано інформацію № 75/07 від 09.02.2012р. щодо встановлення фактів неправомірності правочинів, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини). Згідно отриманої інформації Київського міського центру зайнятості № 14-583 від 20.01.2012р. та копій реєстраційних документів встановлено, що директором ТОВ „Флорена-плюс" є громадянин Російської Федерації, який на території міста Києва та Київської області зареєстрованим не значиться, відомості щодо місцезнаходження вказаної особи на території України відсутні - заяв та інших передбачених діючим законодавством документів та отримання дозволів на використання праці громадянина Російської Федерації - Андреєва Сергія Володимировича, який значиться директором ТОВ „Флорена-плюс" до Київського міського та обласного центрів зайнятості не надходило, дозволів на використання праці вказаного іноземця на підприємства, установи та організації міста Києва не оформлювались, що свідчить про те, що зазначений у реєстраційних документах в якості посадової особи на підприємстві Київського регіону не наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності, оскільки дозволу на працевлаштування не отримував -в результаті чого порушено статті 203, 207. 213, 215. 216 Цивільного кодексу України, статтю 8 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 5 розділу 3 Положення про реєстр платників податку на додану вартість», п. 5 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010р. № 969.(а.с. 113-117).

Також відносно даного платника ТОВ «Флорена-плюс»отримано запит на встановлення місцезнаходження платника податків № 44684/15 від 25.11.2011р. Акт про незнаходження за місцем реєстрації від 18.01.2012р., складений Головним відділом Податкової міліції ДПІ у Печерському районі м. Києва, Рішення про анулювання реєстрації-платника податку на додану вартість № 653/15-3 від 12.12.2011р. (а.с. 112).

Враховуючи викладене, у підприємства-покупця ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця»вважаються не підтвердженими документами, оформленими з порушеннями вимог діючого законодавства у розумінні Податкового кодексу України, отриманих від підприємств Київського регіону, що були включені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по контрагенту-постачальнику - ТОВ „Флорена-плюс", код за ЄДРПОУ 35851839.

Що стосується контрагента позивача - ТОВ «Алміс ЛД»код за ЄДРПОУ 36344226 то від ДПІ у Приморському районі м. Одеси відповідачем було отримано Листа від 13.09.2011 № 51287/7/23-513 , щодо неможливості проведення перевірки даного платника - Акт від 12.08.2011 за №2044/23-5/36344226, встановлено - стан платника податків згідно АІС РПП у Приморському районі м. Одеси - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням - акт інформативного повідомлення про відсутність за юридичною адресою від 10,08.2011 за №124/23-513, кількість працюючих - 1 особа, наявність основних виробничих фондів - згідно бази даних, декларація з податку на прибуток за 2010 рік підприємством надано 17.02.2011 №339498. Інформація про здійснення діяльності, протягом року відсутня, декларації з податку на прибуток протягом 2011. року до ДПІ у Приморському районі м. Одеси не надавались. Даною перевіркою, враховуючи те що у ТОВ «Алміс ЛД»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди,технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, встановлено порушення п. 1 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого угоди, укладені з контрагентами за червень 2011р. мають ознаки нікчемності.

В ході проведення перевірки було встановлено, що позивачем по Декларації за червень, липень 2011р. до складу податкового кредиту було віднесено суму ПДВ в розмірі 2700 грн. по податковим накладним, виписаним контрагентом-постачальником - ТОВ „Алміс ЛД", код за ЄДРПОУ 36344226, а саме: податкова накладна № 153 від 15.06.2011р. на загальну суму 10800 грн., в т.ч. ПДВ - 1800,00 грн. - відображено в податковому кредиті за червень 2011р. (а.с. 38) та податкова накладна № 207 від 20.06.2011р. на загальну суму 5400 грн., в т.ч. ПДВ - 900,00 грн. - відображено в податковому кредиті за липень 2011р. (а.с. 46). Вказані податкові накладні були виписані за договором на перевезення вантажу укладеним між позивачем та ТОВ „Алміс ЛД" 25.05.2011 року за № ТР-25/05/11 (а.с. 32-34).

Перевіркою встановлено, що згідно Системи автоматизованого співставлення податкової звітності в розрізі контрагентів у позивача числяться розбіжності у складі податкового кредиту по проведеним операціям в червні 2011р. з ТОВ „Алміс ЛД" на загальну суму ІІДВ - 2700 грн. - тобто у постачальника послуг відсутні податкові зобов'язання по взаємовідносинам з ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця»за червень 2011р.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов обґрунтованого висновку, що у підприємства-покупця - ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця»вважається не підтвердженим податковий кредит, сформований від постачальника ТОВ «Алміс ЛД».

Також для перевірки платником ТОВ «Білгород-Дністровська паляниця»відповідачу було надано копії товаро-транспортних накладних на перевозку хлібопродуктів автомобільним транспортом. Перевіркою товаро-транспортних накладних встановлено, надані для перевірки товаро-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог діючого законодавства, в тому числі на даних документах відсутні реквізити, штампи або печатки автопідприємств - ТОВ „Флорена-плюс" та ТОВ „Алміс ЛД", що не підтверджує фактичне здійснення операцій з надання транспортних послуг з боку ТОВ „Флорена-плюс" та ТОВ „Алміс ЛД" на адресу позивача (а.с 39-44, 47-49, 60-68, 71).

Відповідно до приписів ч.1 ст.265 Господарського кодексу України від 16 січня 2003року №436-IV(зі змінами та доповненнями) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст.266 вказаного Кодексу предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 267 Господарського кодексу України передбачено, що у договорі поставки за згодою сторін може бути передбачений порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту, а також вибірка товарів покупцем. Крім того, договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997року №363, та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998року за №128/2568 (зі змінами та доповненнями), визначені права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників.

Зокрема, згідно з п.11.1 вказаних Правил перевезення основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи».

Розділом 11 Правил перевезення вантажів встановлено правила оформлення документів на перевезення, зокрема, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної). В таких випадках у товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Також, статтею 909 Цивільного Кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язана доставити довіреній другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складанням товарно-транспортної накладної.

Також, положеннями Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996року №99, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996року за №293/1318 (зі змінами та доповненнями), передбачено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів. Довіреність на одержання цінностей видається тільки особам, що працюють на даному підприємстві та підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства.

Крім того, порядок приймання-передачі продукції визначено вимогами Інструкцій про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджених Постановами Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965року №П-6 та від 25.04.1966року №П-7 (зі змінами та доповненнями), відповідно до ст.2 яких при поставці товарів і створення умов для своєчасного і правильного приймання отримувачем відправник (постачальник) зобов'язаний: дотримуватись встановлених правил пакування і затарювання продукції, маркування і опломбування окремих місць; чітке і правильне оформлення документів, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (сертифікати, посвідчення якості і ін.), відвантажувальних та розрахункових документів, відповідність вказаних в них даних про якість та комплектність продукції фактичній якості та комплектності.

Відповідно п.п.5,12,22 означеної Інструкції при прийманні товарів, як передбачено правилами, що діють на транспорт (перевезення), одержувач зобов'язаний витребувати від органу транспорту складання комерційного акту (відмітки на товарно-транспортній накладній або складання акта - при доставці вантажу автомобільним транспортом). Приймання продукції по кількості проводиться відповідно транспортним і супровідним документам (рахунки-фактури, специфікації, описи, пакувальні ярлики і ін.) відправника (виробника). Для приймання продукції виділяються особи, компетентні (по роду роботи, по освіті, по досвіду трудової діяльності) по питанню визначення якості і комплектності продукції, що підлягає прийманню.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про підтвердження відповідності»від 17 травня 2001року №2406-III (зі змінами та доповненнями) постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції; припиняти реалізацію продукції, якщо вона не відповідає вимогам нормативних документів, зазначеним у декларації про відповідність або у сертифікаті відповідності чи свідоцтві про визнання відповідності.

На підставі акту перевірки було складено податкове повідомлення-рішення від 07.03.2012 року № 0000012234 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість (далі -ПДВ) у сумі 5700 грн. та штрафних санкцій у розмірі 976 грн. (а.с. 30).

Судом встановлено, що податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в обґрунтування чого зазначає наступне.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу -загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. п. 14.1.185. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України постачання послуг -будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 57.3. ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 -54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.1. ст. 188 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку -дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів-дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг-дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками -суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:а) порядковий номер податкової накладної;б) дата виписування податкової накладної;в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -продавця товарів/послуг;г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);ґ) місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -покупця (отримувача) товарів/послуг;е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;є) ціна постачання без урахування податку;ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;и) вид цивільно-правового договору;і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно п. 2 цього ж Положення первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формуванням податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, надавши правову оцінку первинній документації позивача, суд приходить до висновку щодо нікчемності договору укладеного позивачем з ТОВ «Флорена-плюс»від 21.06.2011 року № ТР-21/06/11, та договору № ТР-25/05/11 від 25.05.2011 року укладеного з ТОВ «Алміс ЛД»та відповідно про недійсність похідних документів від даних договорів.

Так, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст.215 ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, ст. 203 зазначеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч 1. ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч. 2 цієї статті).

Таким чином, враховуючи приписи зазначених норм, суд дійшов висновку, що, по-перше, правочини між позивачем та його контрагентом не породжують ніяких юридичних наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю; по-друге, суд вважає, що договори, укладені між відповідними сторонами, мають ознаки нікчемності та відповідно до Цивільного кодексу України не потребують визнання судом його недійсним.

Так, суд вважає, що правочини між позивачем та його контрагентом порушує публічний порядок та спрямований на пошкодження майна держави.

Адже, відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України доходи бюджету -податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Стаття 68 Конституції передбачає, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відтак, суд вважає, що позивач, незаконно сформувавши право на податковий кредит, не здійснює свій обов'язок щодо справляння податкових надходжень в дохід держави, тим самим порушує приписи Конституції України.

Таким чином, відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку.

Окрім того, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено первинні документи, наявні в матеріалах справи. При цьому, доказів на підтвердження факту транспортування товарів перевіряючим не було надано, окрім того відповідачу не було надано підтвердження задекларованої суми до відшкодування на момент проведення перевірки.

При перевірці фізичних, технічних та технологічних можливостей контрагентів щодо надання відповідних послуг, що становлять зміст господарської операції, суд зазначає наступне.

Як правомірно зазначено в акті перевірки, встановлено факт неправомірності правочинів здійснених ТОВ «Флорена-плюс», оскільки директор цього товариства не наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності, що стосується контрагента позивача ТОВ «Алміс ЛД»то в нього відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, до того ж підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, відтак вказані контрагенти - суб'єкти господарювання не могли здійснювати фінансово - господарської діяльності по договорам укладеним з позивачем.

Згідно з частиною першою ст. 69 КАСУ доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

На підставі зазначеного, суд оцінює первинну документацію позивача щодо здійснення господарських операцій з його контрагентами як таку, що не містить достовірної інформації та не несе в собі доказової сили.

Суд, відповідно до ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ст. 71 КАС передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, оцінюючи подані сторонами докази, керуючись внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх єдності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд, з'ясувавши докази, наявні в матеріалах справи, та які були досліджені в судовому засіданні, приходить до висновку, що відповідачем оскаржуване повідомлення-рішення прийняте обґрунтовано та на законних підставах.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України обов'язок доказування покладено на відповідача-орган владних повноважень, якщо він заперечує проти задоволення позову.

Таким чином відповідачем доведено правомірність складеного рішення.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відтак, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 -163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКА ПАЛЯНИЦЯ»до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012234 від 07.03.2012 р. - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати розподілити відповідно до статті 94 КАС України.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 20.07.2012 року.

Суддя О.М. Тарасишина

У задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКА ПАЛЯНИЦЯ» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000012234 від 07.03.2012 р. - відмовити повністю.

20 липня 2012 року

.