Рішення

від 16.07.2012 по справі 5011-48/6180-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-48/6180-2012 16.07.12

За позовомМіністерства охорони здоров'я України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Старвайс Фарм" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавне підприємство "Укрвакцина" простягнення 80 980,48 грн. Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Дяк Ю.М. від відповідача:не з'явився від третьої особи:Кисельов В.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство охорони здоров'я України (надалі -МОЗ України) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старвайс Фарм" (надалі -"Товариство") про стягнення 80 980,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №492/21-24 від 03.12.2010 р. позивач перерахував оплату за товар, а відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару не виконав, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 32 530,62 грн. та штрафу у розмірі 48 449,86 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.05.2012 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Укрвакцина", розгляд справи призначено на 30.05.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2012 р. розгляд справи відкладено до 20.06.2012 р. у зв'язку із неявкою відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2012 р. розгляд справи відкладено до 16.07.2012 р. у зв'язку із неявкою відповідача, третьої особи та невиконанням сторонами вимог ухвал суду.

В судове засідання представник позивача з'явилася, вимоги ухвали суду виконала, позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 100-Б, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців №13779335 від 15.05.2012 р.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 р. в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Представник третьої особи в судове засідання з'явився, надав пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.12.2010 р. між МОЗ України (замовник) та Товариством (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №492/21-24 (надалі -"Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору з урахуванням Додаткової угоди №1 від 24.12.2010 р. до Договору замовник зобов'язується здійснити 100% попередню оплату за товари, зазначені в специфікації, а постачальник поставити замовнику такі товари на умовах цього договору". Закупівля товару здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2301370 "Забезпечення медичних заходів по боротьбі з туберкульозом, профілактики та лікування СНІДу, лікування онкологічних хворих, в тому числі на умовах лізингу". Товар постачається уповноваженому підприємству замовника ДП "Укрвакцина" з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я.

Пунктом 1.2 Договору та специфікацією погоджено предмет закупівлі -тенофовір табл., капс., драже 300мг в кількості 166 620 од.

Згідно з п. 3.1 Договору з урахуванням Додаткової угоди №1 валютою договору є гривня України. Ціна цього договору становить 693 139,20 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 Договору з урахуванням Додаткової угоди №1 попередня оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, наведений в реквізитах постачальника на підставі рахунка на попередню оплату товару, а згідно з п. 5.1 Договору постачальник з дня надходження коштів як попередньої оплати, забезпечує поставку товару згідно графіку (додаток 2) на склад уповноваженого підприємства замовника на умовах поставки DDP -Київ (Інкотермс-2000) за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Каштанова, 66-а.

Додатком №2 до Договору сторони погодили графік поставки товару, а саме грудень 2010 року.

Згідно з п. 7.2 Договору у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений пунктами 5.1 цього договору (у тому числі з причин, якщо поставку не було прийнято з підстав зазначених у п. 5.3 цього договору), постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого замовнику товару.

На виконання умов Договору позивачем перераховано на рахунок відповідача 100% передоплату товару у розмірі 693 139,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №259 від 28.12.2010 р.

Відповідачем 10.02.2011 р. поставлено частина товару на суму 998,40 грн., а 16.02.2011 р. поставлена решта товару на суму 692 140,80 грн., що підтверджується видатковими накладними №СФ023 від 10.02.2011 р. та №СФ028 від 16.02.2011 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем зобов'язання з поставки товару Договором на суму 692 140,80 грн., у зв'язку з чим позивач вказує на обов'язок відповідача сплатити пеню у розмірі 32 530,62 грн. та штраф у розмірі

48 449,86 грн. за прострочення відповідачем виконання зобов'язання за період з 01.01.2011 р. по 16.02.2011 р.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується оплата позивачем на користь відповідача 100% вартості товару, що складає 693 139,20 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 5.1 Договору постачальник з дня надходження коштів як попередньої оплати, забезпечує поставку товару згідно графіку (додаток 2) на склад уповноваженого підприємства замовника на умовах поставки DDP -Київ (Інкотермс-2000) за адресою: Київська обл., м. Обухів, вул. Каштанова, 66-а.

Відповідно до положень додатку №2 до Договору відповідач повинен був поставити товар на загальну суму 693 139,20 грн. у грудні 2010 року.

Частиною 3 статті 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Отже, з урахуванням положень ст.ст. 254, 530 Цивільного кодексу України, пункту 5.1 Договору, графіку поставки та дати надходження коштів, відповідач був зобов'язаний поставити товар до 31.12.2010 р.

Суд відзначає, що позивачем нараховано пеню та штраф у розмірі 110,83 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару на суму 998,40 грн. згідно видаткової накладної №СФ028 від 16.02.2011 р., які сплачені відповідачем 06.02.2012 р., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Матеріалами справи підтверджується поставка товару позивачу за Договором на суму

692 140,80 грн. лише 16.02.2011 р.

За таких обставин має місце прострочення виконання зобов'язання по поставці товару на суму 692 140,80 грн. у період з 01.01.2011 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по поставці товару у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Стосовно виникнення обставин непереборної сили, що спричинили несвоєчасну поставку товару, суд відзначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно з п. 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 8.2 Договору сторонами визначено, що сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Листом №93 від 17.03.2011 р. Товариство повідомляло ДП "Укрвакцина", що неможливість своєчасної поставки товару була обумовлена страйками та колективними протестами на місці виробництва, які призвели до зупинки виробництва з 09.12.2010 р. по 04.02.2011 р., про що свідчить висновок про настання обставин непереборної сили (форс-мажор) Київської торгово-промислової палати №1703-4/206 від 17.03.2011 р.

Відповідачем всупереч положень пункту 8.2 Договору повідомлення про настання у період з 09.12.2010 р. по 04.02.2011 р. обставин направлено на адресу третьої особи лише 17.03.2011 р.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, положення Господарського кодексу України взагалі не відносять до обставин непереборної сили відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, на що, зокрема, посилався відповідач у листі №93 від 17.03.2011 р.

Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань згідно ст.ст. 614, 617 Цивільного кодексу України відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Згідно з п. 7.2 Договору у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений пунктами 5.1 цього договору (у тому числі з причин, якщо поставку не було прийнято з підстав зазначених у п. 5.3 цього договору), постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого замовнику товару.

Таким чином, умовами Договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання зобов'язання з поставки товару більше складає більше 1 місяця, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 48 449,86 грн. (692 140,80 грн.*7%).

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару за період з 01.01.2011 р. по 16.02.2011 р. у розмірі 32 530,62 грн. суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем виконаний обов'язок з поставки товару на суму 692 140,80 грн. 16.02.2011 р., що підтверджується видатковою накладною №СФ028 від 16.02.2011 р.

Положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто, пеня нараховується за цілий день прострочення виконання зобов'язання.

Оскільки 16.02.2011 р. відповідачем виконано обов'язок з поставки товару, отже не було цілого дня прострочення виконання зобов'язання, а тому правомірним є нарахування пені за прострочення виконання такого зобов'язання за період з 01.01.2011 р. по 15.02.2011 р. (46 днів).

Суд відзначає, що позивачем правомірно нараховано пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки товару, оскільки зобов'язання відповідача не є грошовим, а тому розмір пені у даному випадку не обмежується розміром подвійної облікової ставки Національного банку України у відповідності до положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

За перерахунком суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить

31 838,48 грн. (692 140,80 грн.*0,1%*46). В іншій частині (692,14 грн.) пеня нарахована безпідставно.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем ні в усній, ні в письмовій формі не було заявлено про застосування судом строку позовної давності, а отже підстави для застосування позовної давності щодо стягнення пені та штрафу за прострочення виконання зобов'язання відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь МОЗ України штрафу у розмірі

48 449,86 грн. та пені у розмірі 31 838,48 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 692,14 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старвайс Фарм" (03069, м. Київ, вул. Кіровоградська, 100-Б; ідентифікаційний код 36853910) на користь Міністерства охорони здоров'я України (01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7; ідентифікаційний код 00012925) штраф у розмірі 48 449 (сорок вісім тисяч чотириста сорок дев'ять) грн. 86 коп., пеню у розмірі 31 838 (тридцять одна тисяча вісімсот тридцять вісім) грн. 48 коп. та судовий збір у розмірі 1 605 (одна тисяча шістсот п'ять) грн. 77 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання повного тексту рішення -20.07.2012 р.

Суддя Р.В. Бойко